Смерницький Д.В.

Державний науково-дослідний інститут МВС України

Науково-технічна діяльність:

медіація як альтернативний вид врегулювання спорів

Правове регулювання управління в сфері наукової і науково-технічної діяльності здійснюється на основі Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [1]. І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський, Н.І. Золотарьова стверджують, що розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання [2, с. 164]. Підтримуючи зазначені думки науковців слід відмітити, що В.Б. Авер'янов теж розглядає наукову діяльність як складову соціально-культурної сфери [3].

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [1] визначає науково-технічну діяльність як інтелектуальну творчу діяльність, спрямовану на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.

Неюрисдикційна форма захисту прав передбачає дії в межах закону юридичних і фізичних осіб щодо захисту права, які здійснюються ними самостійно (самозахист), без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів [4, с. 112]. Альтернативне вирішення правових спорів — це сукупність прийомів і методів позасудового врегулювання спорів, у результаті застосування яких сторони, що сперечаються, укладають взаємоприйняту угоду [5, с. 155; 6, с. 165].

Розглянемо такий вид неюрисдикційних форм вирішення спірних питань в науково-технічній сфері як медіація – альтернативне вирішення правових спорів. Медіація (англ. mediation – посередництво) — вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального судового чи господарського процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них [7].

Так позитивним кроком у цьому напрямі є запровадження Українським центром медіації Кодексу етики медіатора, який має слугувати фундаментальним етичним путівником для осіб, які займаються медіацією у будь-якій сфері [8]. Звісно зазначений Кодекс не є нормативно-правовим документом, але це певні кроки до їх створення та встановлення відповідних норм стосовно медіації в України.

Як зазначається в інформації Українського центру медіації основними перевагами медіації є: економія часу та коштів, приватність, виграшне рішення для обох сторін, більша ймовірність виконання рішення, збереження ділових стосунків, неформальність процесу. Основними принципами медіації є: добровільність, конфіденційність, незалежність медіатора, неупередженість медіатора, правомочність сторін, гнучкість процедури [8].

Зважаючи на те, що науково-технічна діяльність це інтелектуальна творча діяльність, можна зробити висновок, що основні порушення прав в сфері науково-технічних розробок можуть відбуватися стосовно об’єктів інтелектуальної власності як результату наукових досліджень, а також у сфері господарської діяльності відповідно до укладених договорів чи контрактів на виконання певних видів науково-технічної діяльності.

У зв’язку з тим, що медіатор у сфері забезпечення прав на об’єкти інтелектуальної власності, на наш погляд, повинен мати профільну освіту та досвід практичної роботи для вирішення спірних питань щодо інтелектуальної власності, можна запропонувати використовувати в якості медіаторів у зазначеній сфері представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), які діють відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) [9].

Однак науково-технічна діяльність не обмежується тільки об’єктами інтелектуальної власності та порушенням їх прав, ця сфера багатогранна та включає в себе всі елементи суспільного життя та весь спектр правопорушень. Отже медіатори повинні бути кваліфікованими фахівцями з вирішення господарських та фінансових спорів стосовно договірних відносин суб’єктів науково-технічних розробок. Вирішення спорів у сфері науково-технічної діяльності подекуди може потребувати комплексного залучення декількох медіаторів (фахівців), які спеціалізуються на вирішенні певних спорів та мають відповідну кваліфікацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про наукову i науково-технiчну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 12, ст.165.

2. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф., Золотарьова Н.І. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. / За аг. Ред.. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2005. – 232 с.

3. Авер'янов В.Б. Державне управління в Україні. Навчальний посібник. 1999. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/books/249/18474/13/#chapter.

4. Кубах А.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник – Харків: ХНАМГ, 2008. – 149 с.

5. Пишна А.Г. Адміністративно-правовий захист права на об’єкти інтелектуальної власності в України: дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.07 / Алла Георгіївна Пишна. – Київ, 2013. – 207 с.

6. Бондаренко-Зелінська Н.Л. Впровадження альтернативного вирішення правових спорів (ADR – Alternative dispute resolution) / Н.Л. Бондаренко-Зелінська // Приватне право і підприємництво. – 2010. – вип. 9. – С. 165 –169.

7. Медіація / Вікіпедія / Вільна енциклопедія: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : – http://uk.wikipedia.org/wiki/Медіація.

8. Сайт Українського центру медіації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrmediation.com.ua/.

9. Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 року № 545.