к

Явища асиметрії у конкурентному середовищі та його трансформація під впливом глобальних світових процесів зумовлюють необхідність формування конкурентних переваг окремого регіону для формування механізму управління його конкурентоспроможністю, що зумовить задоволення не лише регіональних інтересів, а й загальнодержавних.

На даний час Україна опинилась у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національна економіка виявилась непідготовленою, в основному, через нерівномірний розвиток регіонів країни, що у свою чергу зумовлює неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, нераціональну структуру виробництва, неефективне використання факторів виробництва, низький внутрішній попит, незадовільну мотивацію щодо підвищення ефективності виробництва.

Світова практика доводить, що завдяки засобам раціональної регіональної політики можливо забезпечити високий динамізм розвитку регіонів, сформувати стійку тенденцію до перетворення їх на важливі центри зростання, які конкуруватимуть на світовому ринку на рівні з державами. При цьому виникатимуть додаткові джерела конкурентних переваг регіонів, трансформуватимуться пріоритети і фінансові механізми їх досягнення [1; 2; 3]. Така принципова зміна орієнтирів дозволить утвердити нову системи цінностей і формування нових тенденцій у європейському економічному просторі. Однак, для досягнення таких результатів, для господарського розвитку і зростання доходів недостатньо тільки економічних і технічних умов, важливим є ефективність макроекономічного та інституційного середовища – сукупність фундаментальних політичних, правових та соціальних правил і норм, у межах яких будуть використані економічні й технічні переваги.

На нашу думку, усі визначальні чинники сталої конкурентоспроможності регіону варто об’єднати у дві групи: інституційні переваги (якість суспільних інститутів, якісь державних інститутів) та макроекономічні переваги (макроекономічні чинники, стан і використання технологій) (рис.1).

·       Рівень суспільно-приватного партнерства та інституційна гнучкість.

· Гармонійний розвиток соціо-еколого-економічної системи регіону.

· Покращення якості людського капіталу.

· Ефективність інфраструктури.

•   Інноваційний потенціал, рівень НДДКР.

•     Продуктивність виробничих ресурсів.

•     Інноваційна стратегія       розвитку регіону.

•   Якість ринкового конкурентного середовища.

•   Ефективність законодавчої бази.

•   Судова влада.

•   Рівень бюрократизму та корупції.

•   Можливості регіону стати центром інноваційної діяльності, міжнародним центром культури.

Рис. 1. Макроекономічні та інституційні чинники конкурентоспороможності регіону країни

Вважається, що Європейська Хартія місцевого самоврядування є орієнтиром для України, як і для інших європейських держав. Це модель формування сучасного демократичного та ефективного врядування базується на принципах місцевої автономії. Україна підписала Європейську Хартію у повному обсязі без застережень і виразила згоду прийняти принципи та стандарти цього документу та дотримуватись їх. Український уряд підписав Хартію і парламент ратифікував її у липні 1997 року [3, с.14].

Механізм дії макроекономічних чинників на практиці підсилюється ефективністю інституційного середовища. Тому, українські вчені визначають, що в умовах глобалізації для здійснення ефективної зовнішньої політики набагато важливішими є фактори, пов’язані не з географічним розташуванням держави та її територіально-просторовими характеристиками, а з комплексом соціально-економічних та інформаційно-технологічних чинників, які притаманні інформаційному суспільству [4, с.261].

Для підвищення ефективності реалізації конкурентних переваг регіону необхідна розробка механізму підвищення конкурентоспроможності регіону зважаючи на макроекономічні та інституційні ефектоутворюючі чинники та небезпечні фактори сучасної глобалізації у соціально-економічній сфері. Зокрема, регіональна політика держави повинна спрямовуватись на ефективне використання конкурентних переваг регіону з метою досягнення стратегічних цілей і завдань сталого соціально-економічного розвитку країни. Процес глобалізації зумовлює необхідність використання в механізмі забезпечення конкурентоспроможності регіону диференційованого підходу при визначенні методів регіональної політики та виборі конкретних інструментів. Регулювання регіонального розвитку має бути спрямоване на посилення макроекономічних та інституційних конкурентних переваг за рахунок якісного використання можливостей децентралізації влади через скорочення прямої фінансової допомоги та використання преференцій та гарантій.

Таким чином, Україна характеризується нерівномірністю розміщення сировинної бази, тому і розвиток регіонів країни не є рівномірним. Однак, кожен регіон країни характеризується своїм унікальним набором конкурентних переваг. Тому потрібне нове бачення якості регіональної політики на основі формування соціально – економічних моделей розвитку регіонів, які дозволять розробити систему регулювання конкурентоспроможністю регіонів України з позиції реалізації національних інтересів, а саме використання інноваційного потенціалу регіонів, забезпечення їх багатопрофільності, системи міжрегіонального співробітництва тощо.

Література

1. Андерсон В.М. Регіональна конкуренція як фактор соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації / В. Андерсон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..

2. Брюна Э. Сравнительный анализ конкурентоспособности российских и французских регионов [Электронный ресурс] / Э. Брюна, А. Ю. Скопин. - Режим доступа: http://www.hse.ru/ data/632/480/ 1238/Brana.pdf.

3. Федулова С.О. Економіка старопромислових регіонів України: сучасне розуміння та реалії / С.О. Федулова // Економіка: реалії часу. - 2015. - №4(20). – С.12-19. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economics.opu.ua/files/ archive/2015/ No4/12-19.pdf.

4. Шергін С.О. Трансформація геополітичної ідентичності України в контексті українсько - російських відносин / С.О. Шергін // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2010. – вип. XXIX. – С. 258-265.