Сиротін О.С., старший викладач,
Зінченко А.С.,
студентка
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Досвід
підготовки викладачів в системі вищої
освіти США
Нові пріоритети
в освіті викликали об'єктивну необхідність у спеціальній професійній, науково
забезпеченій підготовці фахівців технічного профілю для роботи у вищій школі.
Вивчення спеціальної літератури
дає підстави стверджувати те, що ця
проблема особливо загострилася в останнє десятиліття,
коли зміст вищої освіти багатьох країн був спрямований на педагогічну складову
діяльності викладача.
Важливим є і той показник, що підвищення інтересу до підготовки викладачів вищих навчальних закладів, створення відповідних органів і програм спостерігалося майже одночасно у всіх країнах світу, зокрема і у США.
Основною формою підготовки викладачів ВНЗ у США, як і в більшості зарубіжних країн, є аспірантура (або подібні форми) і система післядипломної освіти.
Американська система вищої освіти є триступеневим
утвореннням. Перший ступінь завершується отриманням ступеня бакалавра, другий –
майстра (магістра), і третій – доктора наук, що іменується латинським терміном Philosophia Doctore
(PhD).
Навчання для отримання ступеня бакалавра є базовою
вищою освітою і здійснюється в коледжі. Як правило, воно триває чотири роки,
або 8-12 семестрів, залежно від кількості кредитів (обов'язкових курсів),
необхідних для отримання ступеня бакалавра з тієї чи іншої дисципліни. Для
більшості студентів навчання у ВНЗ закінчується з отриманням ними ступеня
бакалавра. Лише близько 15-20% студентів продовжують своє навчання в
магістратурі, і тільки 5-7% з них йдуть
навчатися до аспірантури, після закінчення якої їм присвоюється ступінь PhD,
або доктора наук.
Як бачимо, навчання на двох інших рівнях (на ступінь
майстра і на PhD) не є поширеним. Щоб навчатися на майстра, формально студент
повинен пройти через таку ж процедуру
вступу, як і при вступі до коледжу. Тільки тепер він повинен скласти тест,
розрахований на вступників так званої
graduate school (аспірантури). Цей загальнофедеральний тест, відомий під назвою
GRE (Graduate Record Examinations), складається з трьох частин: загального
тесту, який перевіряє рівень ерудиції та аналітичних здібностей, письмового
завдання, що виявляють навички критичного мислення, а також спеціальних тестів
з восьми різних предметів.
Щоб не було різночитань, відразу зазначимо, що в
США, на відміну від ряду європейських
країн, є тільки один науковий ступінь – докторський. По суті, він відповідає
нашому ступеню кандидата наук і присвоюється після закінчення аспірантури та
подання тексту дисертації. Процедура захисту принципово відрізняється від тієї,
яка прийнята в Україні. Вона швидше нагадує наш захист диплома або курсової роботи
на старших курсах і відбувається перед комісією, яка складається з чотирьох
осіб: наукового керівника аспіранта і трьох інших професорів тієї кафедри, за
профілем якої виконана робота. Ніяких зовнішніх відгуків на роботу не потрібно.
Правда, результати, отримані в дисертації, як правило, повинні вже бути
опубліковані в наукових статтях та апробовані у виступах на наукових
конференціях.
Цікава особливість США полягає в тому, що особи, які
отримали PhD, йдуть працювати на підприємства, фірми, в дослідні лабораторії за
межами університетів. Тільки 2-3% з них залишаються в університетах або
отримують позиції в інших академічних центрах (національних лабораторіях,
інститутах, наукових агентствах тощо).
Історично склалося так, що у кар’єрі викладача вищої
школи США довгий час головним напрямом
діяльності була наукова робота, а не власне викладання; академічне визнання,
фінансові винагороди, просування у кар’єрі насамперед залежали не від якості
викладання або процесу організації навчального процесу, а від наукових
досягнень. З часом американськими педагогами була визнана необхідність змін у
парадигмі підготовки майбутніх викладачів ВНЗ. Американський дослідник Ярослав
Пелікен зазначає, що очевидно логічним було б те, щоб сфера наукових досліджень
і викладання розвивалися паралельно, в одних і тих же закладах, одними і тими ж
людьми [1]. У 1996 р. Національна наукова рада (США) рекомендувала визнати, що
інтеграція наукових досліджень і освіти є національним інтересом, вона повинна
стати національною метою [2].
Зміна у системи підготовки кадрів для вищої
школи обумовлена реформою вищої освіти взагалі, яка розпочалася у 80-х рр. і продовжилася у 90-х рр. минулого
століття. У цей період (80-і рр.) було внесено низку законодавчих змін у
систему вищої освіти США. Найбільше дискусій при цьому викликало не питання
якості професійної підготовки спеціалістів, а проблеми розподілу та витрат
бюджетного та позабюджетного фінансування вищої освіти, ефективного витрачання
фінансів на професійну підготовку спеціалістів на внутрішньому ринку праці. При
цьому політики і законодавці надали самим вищим навчальним закладам право самостійно вирішувати проблеми
стандартів, якості, змісту і методів навчання для отримання вищої освіти [3].
У середині 80-х рр. в Америці було застосовано більш сувору політику з
оцінки якості навчання, також було впроваджено проекти стимулюючого
фінансування для наближення вищої освіти до завдань суспільства і задоволення
громадських пріоритетів. Ці зміни були спрямовані на підвищення ефективності
використання бюджетних і позабюджетних коштів для професійної підготовки
кваліфікованих спеціалістів, цілеспрямованої підготовки найбільш потрібних для
американського суспільства фахівців, переорієнтації і перепідготовки
випускників ВНЗ, спеціальність яких не користується попитом в американському
суспільстві, більш гармонійного задоволення американського ринку праці [3,
c.43].
Економічний спад кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ століття примусив
федеральний уряд та уряди штатів відкласти нові ініціативи з підвищення якості
вищої освіти США. Так, на початку 90-х
рр. було винесено на розгляд політиків і законодавців чимало питань вищої освіти, серед яких були і такі:
– професорсько-викладацький склад витрачав
більше часу на публікації, ніж на викладацьку діяльність;
– навантаження
професорсько-викладацького складу та його увага до навчального процесу у вищому
навчальному закладі;
– федеральні
органи та відповідні установи штатів з нагляду за використанням бюджетних
і позабюджетних асигнувань звертали
увагу на найбільш актуальні дослідження і значне спрямування діяльності
викладачів ВНЗ на навчальний процес (традиційно переважна більшість ВНЗ повинна
вчити та виховувати, і тільки деякі вищі навчальні установи, що мають
необхідний потенціал, залучаються до серйозних досліджень) [3].
–
наявність досліджень психологів і педагогів про особливості процесу навчання: у
цих роботах визначено, що ефективне навчання вимагає спеціальної підготовки
викладачів.
Нові соціальні потреби, економічні зв’язки країн та використання сучасних
технологій призвели до значних змін у секторі вищої освіти. Отже, на початку
90-х рр. минулого століття у багатьох
розвинених країнах світу, зокрема й у США, було зроблено перші кроки до
глобальних знань і „вченої” індустрії, коли у діяльності вищих традиційних
академічних закладів значну роль почали відігравати методи і принципи
інтенсифікації знань, зокрема такі, як телекомунікації, інформаційні технології
тощо [4]. Проте, незважаючи на появу нових навчальних технологій, форм
навчання, головним академічним джерелом в університеті залишається
професорсько-викладацький склад. Саме від цих людей значною мірою залежить
якість академічних знань студентів.
Тому на початку 90-х рр. минулого століття у багатьох країнах, зокрема у
США, набуло актуальності питання про зміни у парадигмі підготовки кадрів для
викладання у вищій школі, створення нових програм підготовки й акредитації
науково-педагогічного складу, заснування закладів, які готують кадри для вищої
школи. У цей же час у США з’явилася нова програма підготовки майбутніх
викладачів ВНЗ під назвою “Preparing
Future Faculty” (PFF), яка нині є національною.
Основна мета цієї програми – підвищення якості освіти на основі
підготовки нового покоління викладачів. Ця програма спрямована на активізацію
підготовки викладачів саме у дослідницьких університетах з числа тих студентів,
які досягли певних успіхів у наукових дослідженнях.
Одним з
показників, які дають змогу робити висновки про популярність і вплив PFF на освіту, є різноманітність університетів та дисциплін, які беруть у
ній участь.
Отже, провідні університети США створюють нову модель підготовки майбутніх докторів наук, підвищуючи значення підготовки викладачів для вищої школи і пробуджуючи інтерес до академічної кар'єрі у студентів.
Другий напрям підготовки
кадрів для викладання у вищій школі – це робота з новими викладачами. Практично у всіх університетах в тій чи
іншій формі проводяться орієнтаційні семінари або майстерні, які допомагають
викладачеві увійти в освітнє співтовариство свого університету, ознайомитися з обов'язками і
різними видами діяльності в університеті, допомогти в побудові кар'єри
викладача.
Для цих цілей створюються спеціальні
адміністративні одиниці, які мають різні назви. Їх функції можуть де в чому
відрізнятися, але всі ці підрозділи створені для підвищення якості викладання
та навчання.
Так, у США існують найрізноманітніші форми підвищення кваліфікації викладачів: денні, вечірні, заочні, суботні, недільні курси, що працюють при консультативних фірмах або наукових центрах, в яких є програми з теоретичним або практичним нахилом. Багато американських ВНЗ координують роботу так званих літніх шкіл, які пропонують очні курси інтенсивної підготовки тривалістю від 1-2 тижнів до 3 місяців [5].
За допомогою подібних форм відпрацьовуються конкретні практичні вміння та
навички, які будуть необхідні слухачам у роботі в якості викладача.
У сфері підвищення кваліфікації викладачів вищої школи фіксуються певні
зміни розвитку педагогічної компетентності. На зміну термінів «центр
вдосконалення викладання», «центр підвищення кваліфікації викладачів» приходить
поняття «програми вдосконалення викладання і навчання ».
Абсолютно очевидна практична орієнтація системи підготовки та підвищення
кваліфікації викладачів ВНЗ в США.
Список літератури:
1. Peliken J. The idea of the university: A re-examination. – New Haven:
Yale University Press, 1992.
2. National Science Board. Science and indicators. – Washington, D C:
National Science Foundation, 1996.
3. Романовський О.О.
Хроніка вищої освіти США (на прикладі діяльності державних і недержавних
закладів) / О. О. Романовський – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1997. – 78 с.
4. Peterson M. W., Drill D. D. Understanding the competitive environment
of the postsecondary knowledge industry // Peterson M. W., Drill D. D., Mets L.
A. Planning and management for a changing environment. – San-Francisco:
Jossey-Bass, 1997. – P.3-29.
5. Костина Н.И. Профессионально-педагогическая
подготовка преподавателя высшей школы США: Автореф. дис. … канд. пед. наук –
Белгород, 2000. – 199с.