Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

К. пед. н. Журенко Л.О.

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди, України

Особливості формування індивідуально-творчої діяльності

вихователя дошкільного закладу

З переорієнтацією освіти і виховання на принципи гуманізму і демократизації зростають вимоги до особистості вихователя дошкільного навчального закладу. Найважливіша з них – високий професіоналізм, який акумулює інтерес фахівця до педагогічної діяльності, компетентність у питаннях виховання, глибокі теоретичні та практичні знання дитячої психології.

Потреба в індивідуально-творчому формуванні вихователів зумовлюється цільовими настановами сучасної загальноосвітньої й професійної шкіл. Основна мета й головний зміст в освітній діяльності – розвиток особистості, створення умов для її творчого саморозвитку, розкриття всіх її дарувань, самореалізація в праці.

Проблемі формування творчої, креативної особистості присвячено багато наукових праць (С. Гончаренко, І. Бех, В. Даль, А. Лук, В. Моляко,
О.Є. Остапчук, А.І. Сологуб, Г. Данилова, Н. Протасова, Є.М. Павлютенков, В.В. Крижко, В.О. Сухомлинський, В.А. Кан-Калік, В.І. Пуцов, С.В.Крисюк).

Н.В. Протасова зазначає, що основним механізмом педагогічної творчості є активізація особистісних функцій педагога: світоглядно-мотиваційної, аналітико-рефлексивної, вибірково-інтегративної, творчо-перетворюючої та функції автономності.

На думку О.Є. Остапчук, педагог майбутнього – в ідеалі педагог-науковець, для якого педагогічне дослідження є умовою розвитку професійної майстерності.

І.Д. Бех акцентує увагу на актуальності особистісного зорієнтованого підходу в освітньому процесі, який передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості, її всебічну творчу самореалізацію [1].

Слід відзначити творчі знахідки В.В. Крижко і Є.М. Павлютенкова, які розробили концепцію обмежень (фактори, які стримують потенціал та результати діяльності педагогічних працівників). Одним із положень цієї концепції є недостатність творчого підходу до педагогічної діяльності. Але автори зазначають, що кожен педагог потенційно володіє творчими здібностями, і необхідно тільки подолати психологічні бар’єри, які заважають творчій діяльності; оволодіти методами творчого підходу до педагогічної діяльності.

За визначенням В.В. Крижко і Є.М. Павлютенкова, творчість – це процес, яким алгоритмічно можна оволодіти. Ним можна оволодіти, напрацьовуючи досвід. Дослідження психологів і педагогів показують, що для успішності розв’язання даної проблеми треба якомога раніше починати формувати творчі здібності особистості. Творчу особистість може виховати тільки творчий, самобутній педагог. Під творчістю розуміється, передусім, процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості:

Перший – найвищий рівень, характеризує процес творчості, який призводить до принципово нового результату, нового для всього людства. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів. Зрозуміло, що творчість такого рівня властива досить вузькому колу творців-геніїв. [45, 328].

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей.

Третій рівень творчості характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Яскравим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція.

Четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить.

Від педагога вимагають творчості найвищого, об’єктивного рівня, не тільки педагогічного, але й предметно-змістового натхнення.

Сучасний педагог – це професійно-компетентна гуманна особистість, яка творчо розвивається. Для неї характерні духовно-моральні якості, яскраво виражена суб’єктивна позиція, індивідуальний стиль діяльності й багатий творчий потенціал. Останній визначається багатьма дослідниками як наявність у педагога прихованих, невикористаних резервів у сфері професійної діяльності. До її основних ознак часто відносять природні задатки, працездатність, вибірковий інтерес до діяльності, захопленість справою, нестандартність мислення, здатність до самовдосконалення.

Ми розглядаємо творчий потенціал особистості вихователя як багатозначну й динамічну характеристику, що включає три компонента: ціннісний, когнітивний та діяльний. До змісту кожного з названих компонентів входять специфічні, властиві саме педагогічній професії особливості.

Творчий потенціал, не є чимось споконвічним, дарованим природою. Він проходить складний шлях становлення.

Праця – основний вид діяльності. Вона виступає як результат створення суспільно-корисного продукту. Будь-який вид праці, де проявляється щось нове, що вносить елементи раціоналізації або вдосконалення в процес діяльності, сприяє набуттю працею творчого характеру.

Творчою діяльністю називається процес, результатом якого стає новий, оригінальний продукт високої суспільної цінності (технічний винахід, створення художнього, музичного, літературного твору та ін.). Творча діяльність вихователя, звичайно, вимагає наявності здібностей, фундаментальних знань, жагучого інтересу до справи. Творча діяльність вимагає від вихователів розвиненої уяви. Але головне – наполегливість і завзятість у подоланні перешкод. Помилково вважати, що талановитому вихователеві все дається легко, без праці. Навпаки, багато талановитих людей наполягають, що справа не стільки в здібностях, скільки в праці.

У Базовому компоненті дошкільної освіти визначено одне з головних завдань вихователя – розвиток творчої індивідуальності дитини-дошкільника. Під індивідуальністю ми розуміємо неповторну своєрідність людини, сукупність тільки їй властивих особливостей. Індивідуальність людини може проявлятися в рисах темпераменту, характеру, в специфічних інтересах, у якості психічних процесів, у особливостях діяльності та творчості. Кожна людина відрізняється від іншої, насамперед, своїм внутрішнім суб’єктивним світом, і цей світ визначає її індивідуальність набагато сильніше, ніж її зовнішність і фізичні якості.

Що ж таке «творчі здібності» або «креативність»? Американський психолог Фромм запропонував таке визначення цього поняття: «Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду».

Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

Швидкість думки – кількість ідей, яка виникає за одиницю часу.

Гнучкість думки – здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу; бачити, що інформацію отриману в одному контексті, можна використати і в іншому. Гнучкість – це добре розвинута навичка переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу явищ, що вивчаються, до іншого, долати фіксованість методів вирішення, своєчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуального розвитку і до парадоксів.

Оригінальність – здатність до генерації ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, до парадоксальних несподіваних рішень.

Допитливість – здатність дивуватися; відкритість та інтерес до всього нового.

Сміливість – здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом і репутацією.

Які умови слід створити для оптимального розвитку творчих здібностей людини? Однозначної відповіді на це запитання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до сьогоднішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації щодо розв’язання цього питання.

Американський психолог Дж. Сміт вважає, що навчання творчості, стане можливим, якщо будуть створені наступні основні умови:

- фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти за ними;

- соціально-економічні, за допомогою яких педагог матиме відчуття зовнішньої безпеки, тобто буде знати, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку адміністрації;

- психологічні, зміст яких полягає в тому, що у людини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки адміністрацією її творчих починань.

Перш ніж говорити про індивідуально-творчий розвиток вихователів, вважаємо доцільним розкрити поняття термінів: «індивідуальність», «особистість», «індивідуальний стиль діяльності», «творчість», «творче мислення».

Індивідуальність, за визначенням В.І.Смирнова, – це своєрідність, яка проявляється в рисах характеру, в емоційній, інтелектуальній і вольовій сферах, потребах.

Особистість, у трактуванні А.В. Петровського, – це людина як суб’єкт стосунків і свідомої діяльності, здатний до самопізнання й саморозвитку, із стійкою системою соціально значущих рис, стосунків, настанов, мотивів, що характеризують його як члена суспільства [2].

Під індивідуальним стилем діяльності, М.І. Д’яченко розуміє систему стійких, індивідуально своєрідних способів і прийомів виконання завдань. В процесі навчання потрібно допомогти людині виробити такий стиль діяльності, який найбільше відповідає її індивідуальним особливостям і обраній професії.

У психологічному словнику дано визначення поняття «творчість» – це продуктивна форма активності й самодіяльності людини. Результатом творчості, наприклад, у праці вченого, вчителя, інженера є наукові відкриття, винаходи, розв’язання нових задач.

Творче мислення спеціаліста педагога – це вираження єдності пізнавальних процесів і розумових здібностей, що проявляються під час розв’язання тих чи інших завдань, які вимагають творчого пошуку нових способів дій, раніше засвоєних прийомів та вміння враховувати конкретну ситуацію. Високий рівень розвитку творчого мислення спеціаліста-педагога – важлива психічна передумова найбільш раціонального й ефективного виконання ним професійних обов’язків.

Відомі педагоги, психологи, коли визначають особливості творчої індивідуальності особистості, то вважають за потреби враховувати:

– сформованість творчих здібностей, наявність творчого потенціалу, потреба у творчій праці на користь суспільству з метою самореалізації, самоствердження;

– припустимість диференціації творчої діяльності, її визначеність в конкретному виді діяльності (мистецтво, музика, техніка, педагогіка тощо);

– певний рівень творчих досягнень людини;

– особистісний стиль творчості;

– наявність ієрархії мотивів, серед яких мотив творчого самоствердження є провідним.

На відміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво) творчість педагога не має за мету створення соціально коштовного, нового, оригінального, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, творчо працюючий педагог, а тим більше педагог-новатор, створює свою педагогічну технологію, але вона є лише засобом для одержання найкращого результату в даних умовах. Творчий потенціал педагога формується на основі двох компонентів: професійного досвіду; соціального досвіду.

Без спеціальної підготовки і знань успішна педагогічна творчість неможлива. Тільки ерудований педагог, що має спеціальну підготовку на основі глибокого аналізу виникаючих ситуацій, усвідомленні сутності проблеми, шляхом творчої уяви й проведеного експерименту здатний знайти нові оригінальні шляхи і способи їх рішення.

Педагогу доводиться часто вирішувати безліч типових і нестандартних педагогічних завдань при незвичайних обставинах. Вирішуючи ці завдання, педагог, як і будь-який дослідник, будує свою діяльність відповідно до загальних правил евристичного пошуку: аналізує педагогічну ситуацію; проектує результат відповідно до вихідних даних; аналізує наявні засоби, необхідні для перевірки припущення й досягнення бажаного результату; оцінює отримані дані; формулює нові завдання.

Отже, ми можемо стверджувати, що творча педагогічна діяльність складається з наступних етапів: виникнення задуму; опрацювання й перетворення задуму в ідею-гіпотезу; пошук способу втілення задуму та ідеї.

Творчий досвід педагог набуває за умови систематичних вправ під час вирішення спеціально підібраних завдань. Ці завдання відображують педагогічну дійсність та організацію навчальної та реальної професійно-зорієнтованої діяльності.

У сфері особистісній – педагогічна творчість проявляється, як самореалізація педагога на основі усвідомлення власної творчої індивідуальності, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання й побудови програми самовдосконалення.

На думку, Є.В. Бондарєвської, сучасне виховання дітей висуває підвищені вимоги до таких особистісних якостей педагога:

– усвідомлення змісту своєї професії;

– вибір цінностей і цілей;

– особиста відповідальність за дітей;

– гуманістична педагогічна позиція;

– творча побудова навчально-виховного процесу;

– якість власних педагогічних «здобутків» та ін.

У сучасних умовах індивідуальний стиль діяльності вихователя має додаткові критерії. Творчо й гуманно орієнтована індивідуальність може випереджати вимоги професії й бачити перспективи її розвитку, характеризуватися здатністю до внутрішньої соціальної відповідальності, до індивідуального самостійного вибору.

Творча індивідуальність вихователя характеризується тим, що в силу індивідуальних особливостей її розвитку (наукового складу мислення, творчого відношення до справи, прагнення до самореалізації та ін.) професійна діяльність такого педагога відрізняється від праці його колег пошуками нових оригінальних підходів і засобів. Яскравими представниками творчих індивідуальностей серед педагогів є вихователі-новатори.

Творча індивідуальність вихователя була предметом спеціального вивчення в ряді досліджень (Н.Є. Мажар, Н.М. Борисенко та ін.). Дане явище визначається як форма та результат цілісного прояву індивідуальних особливостей людини, що формується суб’єктом педагогічної діяльності
(Н.Є. Мажар), як інтегративне особистісне утворення, що включає сукупність інтелектуальних, мотиваційних, емоційно-вольових і професійно-ціннісних якостей (Н.М. Борисенко).

Одним із основних наукових напрямків підготовки творчого педагога-дослідника є акмеологія (від грец. acme з грецької – розквіт, вершина, вища ступінь чого-небудь). Предмет акмеології – це закономірності, умови та фактори самореалізації творчого потенціалу людини на шляху досягнення нею (суб’єктом діяльності, індивідом) найвищих показників у діяльності та творчості.

На думку Н.Ф. Вишнякової «творча індивідуальність виступає предметом креативної акмеології та розглядається в ній як вища характеристика професійної творчості». Вона є інтегральною креативно-особистісною категорією, що включає:

– інтелектуально-творчу ініціативу;

– інтелектуальні здібності, широту й глибину знань;

– чутливість до протиріч, схильність до творчого сумніву, здатність випробовувати внутрішню творчу боротьбу;

– інформаційний голод, почуття новизни, уміння бачити незвичайне в проблемі, професіоналізм, спрагу пізнання.

Психолого-педагогічні умови розвитку й вдосконалювання творчої індивідуальності вихователя виражаються в становленні професійної позиції; відчутті протиріч, оригінальності та доцільності їхнього рішення; імпровізаційності та створенні процесу самоактуалізації.

Креативність виступає передумовою творчого саморозвитку особистості і є важливим резервом її самоактуалізації. Креативність виражається сприйнятливістю, чутливістю до проблем, відкритістю до нових ідей і схильністю руйнувати або змінювати застарілі стереотипи з метою створення нового, одержання неординарних, несподіваних і незвичайних рішень життєвих проблем.

Дослідження креативності в області акмеології дозволили виявити оптимальні форми організації та керування творчим процесом з метою самоосвіти і розвитку творчої індивідуальності: моделювання творчого процесу в інноваційній практиці (саме у творчій діяльності розвивається креативний потенціал особистості). Складність при цьому полягає в кращій організації та регулюванні співтворчої діяльності, в якій формуються не тільки свідомі, але й підсвідомі процеси творчої індивідуальності особистості (Н.Ф. Вишнякова).

У педагогіці творча індивідуальність вихователя характеризується як динамічне явище, складна відкрита система, життєва програма особистості.

У цілому для творчої діяльності вихователя характерні: інноваційна спрямованість; спрямованість на розвиток своєї індивідуальності в процесі творчої діяльності.

Творчий вихователь усвідомлює, що без самовдосконалення, саморозвитку індивідуальності неможливо особистісне зростання, досягнення в професійній діяльності. Тому, оволодіння новітніми технологіями, розробка власних технологій, як ціннісних орієнтацій, неможливі без розвитку професійно важливих якостей, як мети життєдіяльності. Саме ці дві спрямованості можна розглядати як найважливіші критерії творчої індивідуальності педагога [3].

Творча індивідуальність вихователя характеризується тим, що в силу індивідуальних особливостей його розвитку (наукового складу мислення, творчого відношення до справи, прагнення до самореалізації та ін.) професійна діяльність такого педагога відрізняється від роботи його колег пошуками нових оригінальних підходів і засобів.

Для індивідуального творчого стилю діяльності вихователя характерні високо розвинені загальнопедагогічні та спеціальні знання, вміння, навички, а також максимальний розвиток індивідуального потенціалу (насамперед, мотиваційна готовність, рефлексія, мислення, здібності). Стійкою характеристикою творчої індивідуальності прийнято вважати творчу самореалізацію. Яскравими представниками творчих індивідуальностей серед педагогів є педагоги-новатори (Ш.А. Амонашвілі, С.М. Лисенкова,
В.Ф. Шаталов та інші).

Таким чином, творча діяльність вихователя – це наявність здібностей, спеціальних психолого-педагогічних знань, інтерес до справи. Творча педагогічна діяльність складається з таких етапів: виникнення задуму; опрацювання й перетворення задуму в ідею-гіпотезу; пошук способу втілення задуму та ідей. Для творчої діяльності вихователя характерні: інноваційна спрямованість, спрямованість на розвиток індивідуальності в процесі творчої діяльності.

Список використаних джерел:

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К., 1998. – С.54.

2. Воспитателю о личностном общении (психология общения) /В.А.Петровский и др. – М., 1992. – С.37-39.

3. Голубева Э. А. Способности и индивидуальность. М., 1993. – С.56-73.

4. Гребёнкина Л.К. Педагогическое майстерство и педагогические технологии. – М.: Педагогическое общество России. – 2000. – С.257.

5. Лук А.Н. Мышление и творчество. – М.: Политиздат, 1976. – С.62.

6. Мелик-Пашаев А. А. Педагогика искусства и творческие способности. – М.: Знание, 1981, – С.80-100.

7. Мерлин В.С. Структура личности: характер, способности, самосознание. Пермь, 1990. – С.19-25.

8. Пономарёв Я.А. Психология творчества. М.: Педагогика. – 1976,
С.93-98.