Филологические науки/3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Гайдук Г.В.

Маріупольський державний гуманітарний університет, Україна

Концепт як базове поняття когнітивної лінгвістики

У когнітивній лінгвістиці першорядне значення приділяється вивченню природи концепту. Будь-яка спроба осягнути його природу призводить до усвідомлення факту існування цілого ряду понять і термінів. До них відносять поняття та значення.

У латинській мові слово conceptus – це 'накопичення; зачаття; плід, зародок'. Родинне слово conceptio означає 'з'єднання, сума, сукупність; зачаття; словесне вираження'. Російське слово поняття є вдалою калькою з лат. conceptus.

Повноправне використання термінуконцепт у російських текстах починається тільки в 80-х роках минулого сторіччя з перекладів англомовних авторів.

Нарешті, в роботі Н.Д. Арутюнової (1982) термін концепт наділяється власним статусом. Вживання цього терміну пов'язувалося з розширенням предметного поля лінгвістики за рахунок взаємодії з філософією і психологією. З підвищенням інтересу до проблеми «людина в мові» інтерпретація терміну концепт стала орієнтуватися на «сенс, який існує в людині і для людини, на інтер- і інтрапсихічні процеси, на означування й комунікацію» [6, с. 147-148].

Перегляд традиційного логічного змісту концепту і його психологізація пояснюються також потребами когнітивної лінгвістики,зосередженням уваги на співвіднесенні лінгвістичних даних з психологічними, оскільки оперування категорією поняття в класичному, «потворному» представленні виявилося явно недостатнім [2, с. 12].

Як це часто буває у випадку з поняттями високого ступеня абстракції, дати чітке пояснення концепту надзвичайно складно, і найчастіше він залишається невизначуваним і сприймається інтуїтивно. Робочим визначенням в роботі є визначення О.С Кубрякової. «Концепт– це одиниця свідомості та інформаційної структури, що відображає людський досвід; а також «оперативна одиниця пам'яті, всієї картини світу, квант знання» [5, с. 90].

В.І. Карасик пропонує вважати концепти первинними культурними утвореннями, виразом об'єктивного змісту слів, які мають сенс і тому трансльовані в різні сфери буття людини, зокрема, в сфери понятійного, образного та діяльнісного освоєння світу [4, с. 102].

З.Д. Попова та І.А. Стернин, відображаючи концепцію воронезької теоретико-лінгвістичної наукової школи, розуміють концепт як глобальну розумову одиницю, яка представляє собою квант структурованого знання. Сучасні наукові дані переконливо підтверджують реальність існування концептів, а саме те, що реальність мислення не спирається на слова (невербального мислення) [7, с. 18].

Різні визначення дозволяють виділити такі інваріантні ознакиконцепту: 1) мінімальна одиниця людського досвіду в його ідеальному уявленні, яка вербалізується за допомогою слова і має польову структуру; 2) основна одиниця обробки, зберігання та передачі знань, яка має рухливі межи і конкретні функції; 4) соціальність, обумовленість асоціативного поля прагматикою; 5) основний осередок культури.

Отже, концепти представляють світ в голові людини, утворюючи концептуальну систему, а знаки людської мови кодують у слові зміст цієї системи. Відсутність єдиного визначення пов'язана з тим, що концепт має складну,багатовимірну структуру, яка включає, крім понятійної основи, соціо-психокультурну частину, яка не стільки мислиться носієм мови, але переживається ним; до її складу входять асоціації, емоції, оцінки, національні образи й конотації, притаманні даній культурі.

Концепт є багатовимірним, в ньому можна виділити як раціональне, так і емоційне, як абстрактне, так і конкретне, як універсальне, так і етнічне, як загальнонаціональне, так і індивідуально-особистісне.

Концепт – «поняття, занурене в культуру» (за Н.Д. Арутюновою і В.М. Телією). Він містить емотивністьі конотації. Вінє аксіологічним за своєю природою, має «ім'я» / «імена» в мові.

Отже, ми розглядаємо концепт як ментальну одиницю, яка відображатиме певний фрагмент реальності і сприятиме категоризації об'єктів дійсності. Оскільки навколишня дійсність і способи її відображення в нашій свідомості можуть бути різні, то й концепти неоднорідні за своєю суттю.

Лінгвісти, звертаючись до проблеми концептів, оперують, як правило, мовними одиницями, перш за все – лексичними. Найчастіше представлення концепту в мові приписується слову [3, 1]. Слово отримує статус імені концепту – мовного знаку, який передає зміст концепту найбільш повно й адекватно. Однак при розгляді сутності поняття «концепт» вельми спірним є питання про його облігаторну вербалізацію.

Багато лінгвістів вважають, що вербалізація концепту факультативна, але при цьому, як правило, підкреслюють перевагу лексикалізованих або фразеологізованих концептів для лінгвістичного аналізу. «Приховані категорії, звичайно, є, поняття можуть існувати навіть і без їх представлення за допомогою слів. Але, по-перше, наявність слова (окремої лексичної одиниці) служить прямим свідченням існування поняття, а за його відсутністює в кращому випадку непрямим свідченням. По-друге, при людському спілкуванні недостатньо «володіти» поняттям, важливі також засоби передачі його іншим людям » [1, с. 294].

В. І. Карасик пише про те, що «ми говоримо про наявність імен концептів в тому випадку, якщо концептуалізована сфера осмислена в мовній свідомості та отримує однослівні позначення» [4, с. 130]. Але в цьому випадку не менш складним є питання про співвідношення концепту зі значенням вербальної одиниці. Ряд дослідників розглядають ці феномени як синонімічні, інші підкреслюють, що дані феномени зіставні, але не тотожні.

Інколи терміном «концепт» називають лише зміст поняття. В цьому випадку термін «концепт» стає синонімічним терміну «сенс». У той час як термін «значення» стає синонімічним терміну «обсяг поняття». Значення слова – це той предмет або предмети, до яких це слово правильно, відповідно до норм даної мови, застосовано, а концепт – це сенс слова [8].

Концепт хоча і співвідноситься зі значенням слова, не дорівнює йому, хоча місцем «проживання» і концепту, і значення слова є свідомість. Значення слова відображає чуттєвий, фізичний, географічний, історичний та соціальний досвід людини, набуття в процесі освоєння навколишнього світу мовної форми.

Те, що ми не можемо поставити знак рівності між значенням слова і вербально репрезентованим концептом, пояснюється суб'єктивною і ситуативної природою значення. Залежно від ситуації, особистих уподобань або знань ми вибираємо одне з багатьох значень слова.

Говорячи про концепт, ми можемо наголосити лише на його багатоаспектності, яка виражається в тому, що він може бути представлений різними словами, складовими семантичного поля концепту, за якими завжди залишається невербальний досвід людини та людства. Він може, як і значення, змінюватися, але це не обумовлено ситуативними факторами. Його трансформація пов'язана, швидше, зі зміною ціннісних уявлень людини, якості умов навколишнього середовища, отриманням нових знань про явища природи, процеси, предмети і т.п.

Зміна концепту має більш постійний і стійкий характер. Значення не стільки змінюється, скільки переключається з одного на інше для адекватного вживання того чи іншого слова. Концепт накопичує свій зміст протягом усього часу існування людства, він не зникає повністю і не позбуваєтьсянабутих компонентів. Значення з часом застаріває, зникає, знаходить іншу звукову форму і т.п.

І значення, і поняття можуть бути репрезентовані тільки через мовну форму, на відміну від концепту. Поняття має універсальний, багато в чому науковий характер, значення – ситуативний і персональний, а концептнаціональний характер через призму персонального.

Значення найчастіше закріплені в тлумачних словниках, поняття – в термінології, концепти – у свідомості народу.

Концепт, як правило, співвідноситься більш ніж з однією лексичної одиницею, і логічним завершенням подібного підходу є його співвіднесення з планом вираження всієї сукупності різнорідних синонімічних (лексичних, фразеологічних і афористичних) засобів, які описують його в мові.

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 896 с.

2. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1996.–104 с.

3. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / Пер. с англ. А. Д. Шмелева под ред. Т. В. Булыгиной. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 780 с.

4. Карасик В.И. Ценностная картина мира: межкультурный аспект // Языковое сознание: содержание и функционирование. XIII Междунар. симп. по психолингвистике и теории коммуникации: Тез. докладов / Под ред. Е.Ф. Тарасова. – М.: РАН ИЯ, 2000. – С. 106-107.

5. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма: лингвистика –психология – когнитивнаянаука// ВЯ. –1994. – № 4. – С.34-46.

6. Куликова И.С, Салмина Д.В. Введение в металингвистику. Лингвистическая терминология в коммуникативно-прагматическом аспекте. – СПб.: САГА, 2002.– 352 с.

7. Попова З.Д., Стернин И.А. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях. – Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 2000. – 30 с.

8. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. – М.: Академический проект, 2004. – 990с.