К.е.н., доц. Левицький В.В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

Соціально-інноваційний потенціал підприємства як елемент формування його соціально-економічної стійкості

 

Найбільш важливими напрямами підвищення соціально-економічної стійкості підприємства є: формування виробничої програми, організація постачання матеріалами і виробами, організація реалізації продукції та оперативне управління виробництвом, управління інвестиціями, управління розвитком колективу та соціальної відповідальності. Зазначені напрями визначають зміст інноваційної стратегії внутрішнього саморозвитку будь-якого підприємства на сучасному етапі.

Розробка інноваційної стратегії (що включає соціально-економічні напрями) повинна базуватися на накопиченому досвіді з перебудови виробничої системи та системи управління підприємством з урахуванням соціального спрямування бізнесу [1]. Цей генерований в певну систему знань і перевірений у повсякденній діяльності підприємства досвід розвитку в умовах ринкової економіки є, на нашу думку, категорією “соціально-інноваційним потенціалом” підприємства.

Соціально-інноваційний потенціал підприємства безпосередньо пов’язаний, з одного боку, з науковим потенціалом, а з іншого, з виробничо-технологічним, організаційно-технічним та соціальним потенціалом. Цілеспрямована реалізація соціально-інноваційного потенціалу у виробничій практиці підприємства, як правило, призводить до зміни структури й взаємозв’язків перерахованих вище потенціалів. Накопичений підприємством соціально-інноваційний потенціал є важливим джерелом фінансування розширеного відтворення, що сприяє отриманню додаткового прибутку. В умовах відмови держави від безпосереднього регулювання та управління підприємствами соціально-інноваційна діяльність підприємства є практично єдиним основним засобом підвищення соціально-економічної стійкості підприємства.

В економічній літературі під інноваційною діяльністю розуміють процес, спрямований на розробку інновацій, реалізацію результатів закінчених наукових досліджень та розробок в нову продукцію, у новий чи удосконалений технологічний процес, а соціально-інноваційна діяльність повинна бути спрямована на створення соціальних передумов розвитку інновацій на початковому етапі й урахування досягнень інновацій у соціальному розвитку колективу й території розташування підприємства.

 Мета соціально-інноваційної діяльності полягає у забезпеченні найбільш повної реалізації виробничо-технологічного, організаційно-технічного та соціального потенціалів підприємства. Це, в свою чергу, гарантує підприємству позитивну динаміку фінансово-господарської, діяльності та є основою його його соціально-економічної стійкості у вигляді поваги до колективу підприємства та поваги громади території до діяльності підприємства. Варто зазначити, що інновації пов’язані з удосконаленням діяльності підприємства в сферах ринкового обігу, виробництва продукції, внутрішньофірмового управління, обліку і контролю, а соціальний напрям інновацій забезпечить ще й визнання підприємства на лише на його території, а й на територіях інших підприємств, громад, областей, регіонів та країн. Перераховані сфери утворюють соціально-інноваційне поле стратегій активної адаптації та сталого розвитку підприємства та можуть бути конкретизовані таким чином:

·        інновації у виробництво;

·        інновації в сферу обігу;

·        інновації у фінансово-інвестиційну сферу;

·        інновації в сферу управління та систему обліку;

·        соціальні інновації.

Метою інновацій у виробничій сфері є мінімізація виробничих витрат в рамках виробничої програми, а також раціоналізація виробничих процесів на основі мінімізації страхових запасів та незавершеного виробництва.  

Метою інновацій в сферу звернень (невиробничу сферу) є мінімізація зовнішніх трансакційних витрат, пов’язаних, у першу чергу, з організацією постачання матеріалами й виробами та реалізації продукції [2].

Метою інновацій у фінансово-інвестиційну сферу є ефективне управління такими проектами як реструктуризація підприємства, реінжиніринг бізнес-процесів, оновлення програми випуску продукції.

Метою інновації в сферу управління є скорочення внутрішньофірмових трансакційних витрат на основі удосконалення організаційної структури підприємства, оптимізації внутрішньогосподарських зв’язків, розмежування повноважень та децентралізація системи управління [3].

Метою соціальної інновації є удосконалення контролю за системою соціального розвитку конкретного працівника, колективу, вивчення впливу підприємства на територію його функціонування, створення системи соціальної відповідальності підприємства за своїх працівників та усі види діяльності у поєднанні з урахуванням думки громади щодо сприятливості та ефективності його діяльності як єдиної соціально-економічної системи у цілому.

Тому, формування соціально-економічної стійкості  підприємств може бути досягнуто за рахунок реалізації програм активної організаційної адаптації, що охоплюють усі необхідні заходи й містять плани фінансової санації, ліквідності збиткових виробництв, створення гнучкої виробничої структури, реорганізації систем постачання та реалізації продукції, ефективного використання кадрового потенціалу, вивчення соціальних впливів діяльності та відповідальності підприємства.

Література:

 

1.     Організація та управління інноваційною діяльністю : підручник / за ред. проф. П. Г. Перерви, проф. С. А. Меховича, проф. М. І. По­горєлова. – Х. : НТУ “ХПІ”, 2008. – 1025 с.

2.     Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом / Переса­да А. А. – К. : Лібра, 2002. – 472 с.

3.     Удалих О. О. Управління інвестиційною діяльністю промислово­го підприємства : навч. посіб. / Удалих О. О. – К. : Центр навч. л-ри, 2006. – 292 с.