Економіка/1. Банки і банківська система

 

Косова Е. В., фінансовий консультант ПАТ Укрсиббанк

 

Методи визначення достатності капіталу банків

 

Визначення обсягу капіталу, необхідного банку, є одним з найбільш  складних  питань в теорії банківської справи. Існує два основних підходи до його вирішення: регулюючий та експертний методи оцінки адекватності величини капіталу банку.

Під достатністю капіталу банку розуміють його здатність покривати витрати і непередбачені втрати від своєї діяльності виключно за рахунок власного капіталу [1, c. 101]. Обсяги економічного капіталу повинні бути достатніми, щоби покривати всі потенційні банківські ризики і забезпечити базу для підтримання діяльності банку в період настання ризиків та виведення його з кризи. Достатність власного капіталу є інтегральним показником оцінки стану якісної капіталізації та фінансової стійкості банківських установ зокрема та системи банків в цілому.

Принциповий підхід до трактування достатності регулятивного капіталу банків, визначеного як відношення його обсягів до зважених на ризик активів, встановлений Базелем ще у 1988 р. [2, c. 172]. Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 країн: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та США. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів.  Базельська угода базується на визначенні структури капіталу та врахуванні кредитного ризику активів і позабалансових зобов’язань. Зв’язок капіталу та кредитного ризику зумовлений, насамперед, здатністю капіталу нейтралізувати втрати через неплатоспроможність позичальників. Основні стандарти угоди спільні для всіх банківських установ, що приєдналися до неї, а органи регулювання кожної країни мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику активів та визначати деякі складові капіталу. Так, складові капіталу другого порядку регулюються країнами самостійно. У Базелі II (2004 р. ) внесено два уточнення щодо порядку розрахунку регулятив­ного капіталу в частині: врахування відвернень із суми основ­ного та додаткового капіталів, виключення резервів під стандартну за­боргованість, створених за рахунок прибутку, із додаткового капіталу.

Головними причинами регулювання величини банківського капіталу є наступні: обмеження ризику банкрутства банків; підтримка громадської довіри до них; обмеження втрат держави, пов'язаних зі страхуванням банків. Припущення, на якому засновано регулювання, полягає в тому, що ринок нездатний одночасно вирішувати усе ці три завдання, оскільки він не може правильно оцінити вплив банкрутства на стабільність банківської системи і витрати страхового фонду, пов'язані з банкрутствами. Банки є фінансовими посередниками, що мають короткострокові зобов'язання (особливо вклади до запитання), які можуть вилучатися негайно при падінні довіри з боку клієнтів і викликати брак ліквідності.

Переваги єдиного для усіх банків мінімального стандарту капіталу: легко реалізується регулюючими інстанціями в практиці управління; усуває недолік порівняння з обраною групою банків. Проте і у цього  підходу до підтримки адекватної величини капіталу є недоліки: може прискорювати процеси масового вилучення депозитів вкладниками; не враховує, що відношення капіталу конкретного банку до його сукупних активів значно залежить від їх складу і структури, а також розміру банку.

Експертний метод оцінки адекватності величини капіталу банку використовує наступні характеристики: якість управління, рівень ліквідності активів, динаміку прибутковості, якість власності, якість ведення операцій, динаміку розміру депозитів, місцеві умови. Навіть ті банки, які задовольняють умові мінімального стандарту капіталу, можуть бути визнані експертами такими, що мають недостатній капітал, якщо вони оперують в ринкових умовах, які вимагають більшого обсягу капіталу, або внаслідок слабкості їх внутрішньої структури. З таких банків може зажадатися розробка плану по збільшенню капіталу.

Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками: а саме норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2), співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3); норматив співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1) [3]. Регулятивний  капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Ґрунтуючись на уроках фінансової кризи 2008-2009 рр., Базельський комітет з банківського нагляду (BCBS) приступив до тотального перегляду існуючих вимог до достатності капіталу. Результатом стала система вимог до достатності капіталу і ліквідності, що дістала назву Базель III (Basel III) і підтримана "Великою двадцяткою" на саміті в Сеулі в листопаді 2010 р. Базель III є симбіозом передових способів оцінки ризиків (кредитного, ринкового і операційного) і створення відповідного капіталу, ризик-орієнтованого  нагляду і ринкової дисципліни [4, c. 43].

 З урахуванням рекомендацій Базель III у Законі України «Про банки і банківську діяльність», нормативно-правових актах НБУ необхідно:  ввести поняття «основний капітал», який складається зі сплачених простих акцій і резервів, сформованих за рахунок чистого доходу минулих років на покриття банківських ризиків;  виключити з капіталу I рівня безстрокові фінансові інструменти і привілейовані акції; відмінити діюче обмеження, що капітал другого рівня не повинен перевищувати капітал першого рівня;  включити в капітал II рівня динамічні резерви в сумі, не більше 1,25% суми активів, зважених з урахуванням ризику, а також безстрокові фінансові інструменти і привілейовані акції; включити субординований борг у капітал II рівня банка в повному об'ємі (згідно вимогам, що діють, субординований борг включався в розрахунок капіталу II рівня в сумі що не перевищує 50% капіталу першого рівня).

Приведення вимог національного регулювання до положень Базель III сприятиме скороченню неефективного капіталу, поліпшенню якості активів,  зниженню ризиків перехресного володіння корпораціями. Таким чином, рішення Базельського комітету орієнтовані на вдосконалення практики регулювання банківського капіталу та розвитку банківських систем в цілому і, української, зокрема.

Література

1.   Ткачук, Н. М. Особливості визначення та оцінки достатності банківського капіталу [Текст] / Н. М. Ткачук // Вісник Української академії банківської справи. - 2006. - № 2. - C. 99-105

2.   Савлук, С. М. Економічний капітал банку: призначення та методи розрахунку [Текст] / С. М. Савлук // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". - Суми, 2009. - Т. 24. - С. 169 – 177.

3.Про затвердження Інструкції про порядок  регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління  НБУ № 368 від 28.08.2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0841-01>

4.   Воловник А.Д. Базель-ІІІ: испытание надежности банковской системы России в условиях глобальной конкуренции [Текст] / А.Д. Воловник, Н.С. Зиядуллаев,  Ю.С. Кибардина // Экономика  мегаполисов и регионов. – 2011. - №3 (39). – С.40-49.