Набіль Буда (Тунис)
Головні недоліки діючої системи организації управління частками державного майна в економіці України
Після одержання Україною незалежності,
держава здійснила перехід від соціалістичних принципів господарювання до
вільної ринкової економіки з різноманітними формами власності, які прийшли на
зміну єдиній державній власності. Важливою особливістю цієї події став той
факт, що на відміну від розвинутих країн Заходу, де ринкові відносини становилися
майже століттями, в Україні та інших державах колишнього СРСР цей дуже складний
процес пройшов практично “миттєво”. За 1-2 роки на пострадянській основі були
вжиті кардинально нові принципи економічної діяльності. Звичайно, цей швидкий,
неадекватний та негармонійний процес не міг не викликати колізій та
помилок в процесі будування та
подальшому функціонуванні нових структур та принципів ринкової економіки. Однією з цих проблем є питання ефективного
управління частками державної власності - пакетами державних акцій (паїв та
долей) - у статутних фондах господарських товариств (як правило, акціонерних
товариств (АТ)). В результаті приватизації найпереважніша частина підприємств цивільної сфери була
акціонована. Згідно до програми приватизації одна частина підприємств була
повністю передана у власність приватних суб’єктів господарювання, інша частина
отримала форму державно-приватного підприємства (ДПП), у якому держава має
пакет акцій (тобто виступає одним із засновників). Система організації державного управління цими частками державної
власності через уповноважених осіб (УО), яка зараз існує, має багато
недоліків, і як наслідок цього держава
практично не керує даними суб’єктами своєї власності. Як співвласник майна
підприємств, держава фактично не одержує прибутку (дивідендів) для поповнення бюджету. Згідно з
результатами програми приватизації, ДПП встановлюють переважну долю у загальній
кількості промислових підприємств України, тому сукупність пакетів державних
акцій у фондах ДПП можна практично розглядати як значну долю державної
промисловості цивільної сфери. Розробка та втілення системи, яка б могла
забезпечити організацію ефективного управління державними пакетами акцій,
вирішить ряд гострих та актуальних для держави питань: підвищити надходження до
держбюджету коштів по дивідендам від державних пакетів акцій, сприяти
призупиненню економічної кризи у промисловсті, отримати ефективні важелі впливу
держави на державно-приватні підприємства та ринок цінних паперів у
промисловості, створити в промисловості України імідж надійності та
стабільності, що дасть змогу поширення іноземних інвестицій в цю сферу економіку
країни. В теперішній час для
організації управління частками державної власності в Україні функціонує
система, яка заснована на трастовому методі через уповноважених осіб (УО).
Частка державного майна доручається так званій уповноваженій особі, яка може
бути юридичною чи фізичною особою, на конкурсній основі, через заключення
договору-доручення. УО надаються повноваження юридичного власника частки
державного майна. З боку держави при заключенні договору-доручення виступав (до
4.11.98) Фонд Державного Майна України (ФДМУ), під контролем якого знаходились
усі функції з організації управління частками державного майна. Механізм
організації управління держчасткою здійснювався за такою схемою: завдання для
УО з питань управління пакетом акцій розроблялося у відповідному органі
державної виконавчої влади та спрямовувалися до ФДМУ, який доводив це завдання
до УО. Оперативне координування, прийом звітів УО, та, фактично, оперативна
робота з УО також доручалася ФДМУ. При
призначенні УО дозволялось одночасне доручення на управління декількома
пакетами акцій. У 1997 році ця система була удосконалена відносно деяких
аспектів щодо роботи з УО. Головними особливостями при цьому стали додаткові
умови призначення УО: по перше, необхідність внесення застави у розмірі 10%
вартості держпакету акцій, та по друге, визначення винагороди УО за рахунок
доходу від дивідендів.
В результаті проведення
науково-теоретичного аналізу автором були зроблені такі висновки про
організацію діючої системи:
- запропонована система забезпечує
обмежену реалізацію державних інтересів
в разі, коли держпакет не містить контрольного, при тому, що світова практика
має методи гарантування проведення інтересів суб’єкту, доля якого не встановлює контрольного пакету (лобіювання);
- система не забезпечує принцип комплексності управління, так як вона передбачає тільки стратегічне управління через проведення рішень на загальних зборах. УО не вмінюється в обов’язок входити до виконавчого органу, бути його головою забороняється законом, а у випадку, коли УО доручується декілька пакетів (що є, практично, широким явищем на практиці), ця можливість не реалізується фізично. Відсутність участі представника держави у оперативному управлінні не гарантує якості реалізації державних інтересів, так як вони фактично здійснюються суб’єктами, які не зацікавлені в якісної реалізації інтересів держави (виконавчі органи АТ);
- механізм організації державного управління
за схемою: відповідний виконавчий орган - ФДМУ-УО був потенційно неефективною
схемою організації управління, яка не має “зворотного зв’язку”, так як не
передбачалася звітність УО перед відповідним держорганом - розробником
завдання;
- відсутність участі УО в виконавчих
органах обумовлює неефективність апеляційного механізму організації управління,
так як у випадку незадовільного виконання державних інтересів УО не може
оперативно коректувати цей процес, а повинна скликати загальні збори, що є
досить важкою та оперативно не реалізуємою процедурою;
- функції організації управління
частками державного майна були доручені ФДМУ - організації, яка потенційно не
призначена для цієї мети;
- в системі не диференцується та не
обмежується кількість та склад пакетів при одночасному дорученні;
- в системі недостатньо глибоко
передбачені заходи щодо захисту від ризиків при дорученні управління
держпакетами акцій приватним юридичним особам.