Біологічні науки/4.Ресурсоведення та інтродукція рослин

К.б.н Олешко В.В., аспірант Гаврилюк О.С.

Національний ботанічний сад ім. Гришко М.М., Східноєвропейський університет імені Лесі Українки, Україна

Історія введення видів родини Calycanthaceae Lindl. у культуру.

Древні цивілізації досягли великих успіхів не тільки в окультуренні місцевих рослин, але й в збагаченні асортименту культивованих рослин шляхом запозичення багатьох нових рослин з інших, часто досить віддалених районів. Історію створення культурної дендрофлори України, нерозривно пов'язану з історією освоєння її флори і рослинності, інтродукції інорайонних деревних рослин, умовно можна розділити на два нерівнозначних етапи: від стародавніх часів до початку ХІХ ст. і ХІХ - ХХ ст.ст.

Calycanthaceae становить собою родину, що складається із трьох родів: Calycanthus L., Chimonanthus Lindl., та Idiospermum Bleik. Завдяки глибоко увігнутим судинам, Calycanthaceae, як правило, відносять до порядку Laurales . Дані електронної мікроскопії показали, що вони є сестрами шести родин цього порядку (Atherospermataceae, Gomortegaceae, Siparunaceae, Lauraceae, Hernandiaceae і Monimiaceae).

Викопні рештки вказують, на те що у північній півкулі рід Calycanthus і рід Chimonanthus розійшлися один від одного у середині міоцену, в той час як австралійський рід Idiospermum вже розійшовся у верхній крейді і, скоріш за все, представляє собою залишки колишньої Гондвани. Родина Calycanthaceae входила до складу Південної Америки, про що свідчить поява скам'янілостей крейдової Calycanthaceae в Бразилії. Цікава викопна Araipa florifera із нижньої крейди Бразилії, яка має квіти, що зовні дуже схожі на квіти Calycanthaceae, але відрізняється лопастними листками. Нажаль, нічого не відомо про внутрішню структуру квітки. У відвалах пізньої крейди ідентифікований Сalycanthoides virginianthus, що був віднесений до Calycanthaceae. Він має невеликі квіти, пиляки зрощені бічними петлями, і сітчасті пилкові зерна з однією борозною. Crepet та ін. (2005) вказують на те, що рід Jerseyanthus (віком біля 90 мільонів років до нашої ери) скоріше за все входив до складу Calycanthaceae, і навіть може був сестрою Calycanthus. Однак, Jerseyanthus цікавий тим, що в квітці мають місце інтрорзні стамінодії з зовнішнього боку, тичинки з екстрорзними пиляками – пиляками, що розкриваються щілиною, зверненою назовні, тобто до оцвітини, та зігнуті пелюстковидні стамінодії - pistillode, розташовані у середині. Такої будови не зустрічалося у жодного виду покритонасінних, хоча Staedler та ін.(2007) інтерпретують зовнішній ряд стамінодій як внутрішній ряд пелюсток.

Два північноамериканські види, що були знайдені на території США також були сестрами бразильським видам. Їх предки, очевидно, пересікли Берінгову протоку в міоцені.

У Північній Америці ґрунтово-рослинний покрив ніс еволюційний характер і розвивався протягом тривалого періоду. На материку в кінці крейдяного періоду і до першої половини третинного періоду розвивалася флора помірного і субтропічного типу, яка дуже сильно нагадує флору північно-східної Азії. А ось Великі центральні рівнини в цей час були покриті морським басейном. І тільки західна і східна частини материка, де зараз розташовуються гірські ланцюги, мали на півночі сухопутний зв'язок. Протягом третинного періоду під впливом зміни клімату – похолодання на півночі і зменшення кількостей опадів на заході в Північній Америці почали складатися внутрішні відмінності у флорі. Це сприяло створенню відокремлених областей формування флори в східній і західній частинах материка. В цих областях відбувалося утворення переважно деревної флори. Центральна частина материка після відступу моря стала областю формування трав'янистої рослинності. Ця смуга рослинності розділяла дві області формування лісової флори. На початку третинного періоду на півдні Північної Америки панувала тропічна флора, яка нагадувала тропічну зону Європи. В середині третинного періоду ксерофітні елементи тропічної флори поступово почали просуватися на північ. На цій підставі в багатьох флористичних областях виникли напівпустельні і степові формації. В кінці третинного періоду поступове похолодання клімату викликало знищення та відступ на південь субтропічних видів рослинності і заміну їх флорою помірних широт, яка проникла з Європи (так як на півночі між материками існував сухопутний зв'язок). Наступ зледеніння викликало винищення рослинного покриву на більшій частині материка. Але на півдні, де клімат не зазнав значних змін, лісова флора не загинула і після відступу льодовика просунулася на північ і знову поширилася по всьому материку. На півдні материка іноді зустрічаються релікти льодовикових епох. Вони сюди проникли з півночі в міжльодовикову епоху у вигляді високогірних елементів. Післяльодовикові зміни клімату і встановлення сучасних умов призвели до формування сучасного ґрунтово-рослинного покриву.

Відкриття Америки та організація колоній в Індії, Індокитаї та Африці в XVI-XVIII століттях активізували ввезення в Європу різноманітних рослин з цих країн. Великий інтерес для європейських учених представляла флора Північної Америки, яка за багатством родів і видів рослин значно перевершує флору Європи і північної частини Азії. Найбільш швидко поширювалися північноамериканські види деревних рослин в садах, парках і лісах Європи в XVII-XIX ст. Поступово накопичувалися відомості про їх біологічні властивості, стійкість до суворих кліматичних умов. У Росії північноамериканські види деревних рослин вперше з'явилися в XVIII столітті.

У 1588 році в садах Європи нараховувалось біля 30 видів північноамериканських рослин. У 1623р. в саду Робена (м. Лувр) зростало 50 видів північноамериканських деревних екзотів. Сад Робенів став проміжним пунктом інтродукції північноамериканської дендрофлори в інші європейські сади.

В декоративному садівництві калікантові відомі з XVIII ст. Томас Джефферсон відзначив посадки Calycanthus floridus L. в Монтічелло (штат Вірджинія) 7 березня 1778 і здійснив посадки ще в 1794, 1812 і 1815 роках. Він передав рослини у якості подарунків колегам садівникам і включив їх в колекцію американських рослин відправлених в Париж.

Calycanthus occidentalis Hook. Et Arn. в культурі на Україні з 1813р. при введенні Нікітськім ботанічном садом. У 1816 р. Кременецьким ботанічним садом на Волині інтродукований Calycanthus floridus L.

Незважаючи на те, що каліканти з XVIII століття введені в культуру, вони продовжують залишатися достатньо рідкими в садівних фірмах Європи, хоча є цінними декоративними видами і заслуговують широкого застосування в озелененні.

Література:

1. Дендрофлора України. Дикорослі й культивовані дерева і кущі. Покритонасінні. Частина І. Довідник / Кохно М.А., Пархоменко Л.І., Зарубенко А.У. та ін.; За ред. М.А. Кохна. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 41-43.

2. Кохно Н.А., Курдюк А.М. Теоретические основы и опыт интродукции древесных растений в Украине. – К.: Наук. думка, 1994. – 185 с.

3. Crepet, W.L., Nixon, K.C., Gandolfo, M.A., 2005. An extinct calycanthoid taxon, Jerseyanthus calycanthoides, from the Late Cretaceous of New Jersey. Am. J. Bot. 92, 1475–1485.

4. Cronquist, 1981 A. Cronquist, An Integrated System of Classification of Flowering Plants, Columbia University Press, New York (1981).

5. Dahlgren, R., 1983. General aspects of angiosperm evolution and macrosystematics. Nord. J. Bot. 3, 143.

6. Friis et al., 1994 E.M. Friis, H. Eklund, K.R. Pedersen and P.R. Crane, Virginianthus calycanthoides gen. et sp. nov.: a calycanthaceous flower from the Potomac group (Early Cretaceous) of eastern North America, Int. J. Plant Sci. 155 (1994), 772–785.

7. Mohr, B., Eklund, H., 2003. Araripia Xorifera, a magnoliid angiosperm from the lower Cretaceous Crato Formation (Brazil). Rev. Palaeobot. Palynol. 126, 279–292.

8. Renner, S.S., 2005. Variation in diversity among Laurales, Early Cretaceous to Present. Biol. Skr. Dan. Vid. Selsk. Copenhagen 55, 441–458.