К.е.н., доцент Гончаренко О.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

В аграрній сфері не сформовано цілісного бачення організаційної структури розвитку інноваційного процесу. Функціонування інноваційних виробництв не структуроване, відсутнє концептуальне бачення і обґрунтування надання цільової фінансової підтримки тим чи іншим потенційним носіям НТП, що загрожує розпорошенням і неефективним використанням обмежених бюджетних ресурсів. У сфері інноваційної діяльності вітчизняного аграрного сектора відсутня системна основа її розвитку, яка передбачає наявність і взаємну узгодженість пріоритетів, а також поєднання інноваційних і структурних перетворень галузі. Окремі досягнення мають локальний характер і відносяться переважною мірою до селекційної діяльності.

Інноваційному процесу в аграрній сфері властива недостатня розвиненість провідних нині у світі напрямів інноваційної діяльності (розробка і впровадження ресурсозберігаючих та екологоохоронних технологій), спрямування інноваційного розвитку вітчизняних агровиробників в основному на впровадження нових сортів і гібридів рослин, порід тварин, ветеринарних препаратів у сільському господарстві, бактеріальних заквасок у харчовій промисловості [2, с.92 - 93].

Зазвичай, до основних причин наявності зазначених проблем у сфері розробки і впровадження новацій відносять недосконалість фінансово- кредитного регулювання інноваційної діяльності в галузі, обмеженість державних фінансових ресурсів, неузгодженість механізмів бюджетного і позабюджетного фінансування інноваційних розробок, високий рівень монополізації інноваційного ринку.

Разом з тим, подальшому розвитку інновацій в агропромисловому виробництві перешкоджають переважно чинники інституційного характеру, що виявляються в неузгодженості правових механізмів, які забезпечують інноваційний розвиток; недієздатності інститутів, які мають забезпечувати поширення інновацій; нездатність суспільних інститутів та дрібних виробників протистояти крупному капіталу; неефективність управлінських зусиль місцевих громад; невирішеність земельних питань.

Інституціональну структуру агропромислового виробництва формують економічні, господарські, організаційно-правові, морально-етичні та ін. інститути. Здійснювана з початку 90-х років в Україні економічна реформа в сільському господарстві, передусім, торкнулася інститутів - організацій. Зміни аграрної структури за роки реформ були однотипними: всюди спостерігалось падіння питомої ваги колективних господарств у вартості валової продукції сільського господарства, при цьому зросла доля сімейних господарств і господарств населення. Проте темпи змін по регіонах були різними. Парадоксальною тенденцією сучасного етапу розвитку АПВ є те, що трудомістке виробництво сільськогосподарської продукції переважно зосереджено в особистих селянських господарствах, які не спроможні забезпечувати потреби ринку високоякісною стандартизованою продукцією. Разом з тим, спостерігається надвисока концентрація земельних угідь у користуванні крупних аграрних формувань (агрохолдингів), що займаються виробництвом менш трудомістких, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур. На фоні переваг агрохолдингів у вигляді інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та нарощуванні експортного потенціалу сільського господарства їх подальший розвиток є загрозливим, насамперед через вирощування окремих експортоорієнтованих сільськогосподарських культур, що значно виснажують землю; експорт переважно сільгоспкультур зернової та олійної груп [1, с.15-16].

Характерною особливістю становлення інфраструктури аграрного ринку в сучасних умовах є те, що в ній виникло багато посередницьких структур – партнерів агропідприємств, однак назвати їх інституціями інфраструктури можна лише умовно. Такі посередницькі фірми, як правило, не забезпечують прийнятну ціну для виробників, при цьому маючи на ціні посередницької операції значний зиск, а агровиробники суттєво знижують свою конкурентоспроможність і втрачають значну частину прибутку.

Значна роль в інституційній структурі АПВ належить і неформальним інститутам. Неформальні інститути спираються, перш за все, на культурні традиції і цінності, затверджені в суспільстві. Можна визнати, що однією з головних причин низької ефективності сучасного сільського господарства виступає майже повсюдний відступ від добре відомих норм і правил ведення виробництва, невиконання технологічних умов. До цього треба додати погану матеріально-технічну оснащеність багатьох господарств, що посилює відсутність технологічної дисципліни.

Активізація інноваційних процесів в сучасних умовах має стати основним чинником розвитку сільського господарства. Виходячи з наявних проблем розвитку інновацій в АПВ до основних напрямів інноваційної політики необхідно включити: забезпечення правового регулювання інноваційного розвитку і захисту інтересів його учасників; здійснення прямої і непрямої підтримки створення і освоєння інновацій; визначення і реалізацію пріоритетного розвитку; розвиток ефективних форм партнерства і кооперації, формування організаційно-економічних структур; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності для АПВ; пріоритетний розвиток матеріально-технічної бази АПВ; розвиток міжнародної співпраці в сфері інновацій.

Література:

1. Організаційно-економічні інструменти державної аграрної політики в Україні/аналітична доповідь/. К.:НІСД, 2012. - 31 с.

2. Шубравська О. Інноваційні трансформації агропродовольчого сектора економіки: світові тенденції та вітчизняні реалії// Економіка і прогнозування. – 2010. - № 3. – С.90-102.