Самородова Н.М., Скрипцова Е.В.

Харківський інститут банківької справи Університету банківської справи

Національного банку України

Методологічні підходи до організації управлінського обліку витрат банку та шляхи їх оптимізації

Постановка проблеми. За умов реформування системи бухгалтерського обліку в банківських установах України з орієнтацією на міжнародні стандарти обліку та звітності, методика обліку витрат потребує вдосконалення, зокрема у напрямку організації управлінського обліку для оптимізації витрат банківської установи загалом.

Виклад основного матеріалу. Мета будь-якої компанії спрямована на одержання прибутку, який є основним рушійним моментом компанії. Прибуток, у свою чергу, є різницею між загальним доходом та витратами. Мінімізація витрат є одним з методів максимізації прибутку. Тому не випадково в центрі уваги спеціалістів знаходиться вибір процедури та методичних підходів до організації обліку витрат.

Оптимізацію витрат можна визначити як вибір таких управлінських параметрів, які б забезпечували найкраще, з точки зору заданого критерію, протікання процесу формування витрат банку. Таке управління означає, що всі важелі і обрані банком методи стимулювання слід налагодити таким чином, щоб інтереси кожного підрозділу були б погоджені зі стратегічними цілями банку і спрямовані на вибір оптимальних шляхів реалізації оптимального плану витрачання ресурсів. При цьому оптимізацією витрат банку буде процес формування витрат найкращим для банку чином при заданих критеріях, що виражають стратегію розвитку банку.

Критеріями оптимізації витрат може бути отримання найбільшого прибутку при запланованих витратах, запланованого прибутку при найменших витратах чи найбільшого прибутку при найменших витратах. Відповідно до цих критеріїв групування банківських операцій за дохідністю, рентабельністю і подальшим розподілом витрат по операціях може відбуватися чи на базі їх оптимізації, чи на основі реструктуризації активів і пасивів банку [4].

Визначення методів оптимізації витрат банку залежить від фінансового стану та перспектив розвитку установи. На відміну від суб’єктів господарювання виробничої сфери, які у випадку фінансових проблем можуть скорочувати витрати на матеріали та запаси, банки, маючи стандартний набір послуг, не мають можливості суттєво зменшити такі затрати. Таким чином, шляхи мінімізації витрат у банках певною мірою обмежені.

Як показує практика, ефективним стає пряме скорочення витрат, яке допомагає за короткий термін поліпшити фінансовий стан банків і на практиці зазвичай проходить першим етапом в комплексі заходів щодо оптимізації витрат. Воно є необхідним для відсікання непродуктивних витрат. Однак необхідно врахувати, що оптимізація та скорочення витрат повинні бути зваженими і продуманими процесами. З банківської практики відомо, що реалізація заходів з оптимізації витрат в короткостроковій перспективі може принести економію коштів близько 10–20 %. Проте в довгостроковій перспективі ефект економії може бути знівельовано скороченням обсягів активів і пасивів.

Основними напрямами скорочення витрат банківської установи є заходи, що стосуються:

1) персоналу (звільнення частини працівників; скорочення фонду оплати праці; зменшення тривалості робочого часу); зменшення витрат на навчально-освітні програми, участь у семінарах, конференціях; зменшення представницьких витрат). Перевагами даного напряму скорочення витрат є вивільнення кадрів з неприбуткових напрямів діяльності банку, підбір універсальних спеціалістів, а недоліками – дефіцит кваліфікованих спеціалістів у майбутньому, погіршення якості обслуговування клієнтів, невдоволення працівників банку тощо;

2) територіальної мережі (ліквідація нерентабельних філій, відділень, точок продажу). Переваги напряму: вивільнення банківської установи від підрозділів, які є неефективними, зменшення орендних платежів; недоліки: неспроможність утримувати розгалужену мережу філій, закриття філій без врахування їх потенційної прибутковості, невдоволення кадрів тощо;

3) зменшення поточних витрат банку (обмеження маркетингової діяльності, скорочення ризикових банківських продуктів тощо). Недоліками цього скорочення витрат є зменшення конкурентоспроможності банку, погіршення якості послуг, відтік клієнтів, неврахування можливого потенціалу послуг, які є ризикованими в даний період або у майбутньому тощо, а основною перевагою – оптимізація ризик-менеджменту;

4) централізації функцій, до переваг якої можна віднести ефект масштабу, підвищення контролю, виявлення прихованого ресурсу, спеціалізацію, а основним її недоліком є монополія при прийнятті рішень;

5) аутсорсингу (укладання угоди на допоміжні (прибирання офісів і території, охорона, бібліотека, санаторний комплекс, медичне обслуговування, автопарк тощо) та основні (залучення клієнтів, підбір персоналу, оцінка кредитних заявок, розробка стратегії, інформаційні технології, маркетингові заходи тощо) функції). Переваги аутсорсингу: зосередження уваги на основних напрямках діяльності, перекладення частини ризиків на компанії-аутсорсери, спрощення організаційної структури й підвищення керованості тощо, а недоліки: наявність ризику (стратегічного, операційного, країнного, ризику виходу та ризику репутації), неврегульованість законодавства у цій сфері.

З точки зору обліку, одним зі шляхів оптимізації процесу одержання фінансових результатів є зменшення витратних статей банку. Цьому питанню працівники банку значну увагу приділяють в управлінському обліку [2].

Класичним підходом до організації обліку витрат у банківській структурі є створення центру відповідальності (департамент, управління, відділи), до складу якого входять центри витрат та центри прибутку.

Існують також інші методичні підходи в організації управлінського обліку витрат. До них належать:

¾ облік вартості індивідуальних робіт (застосовують при наданні послуг, які потребують різних за обсягом та структурою ресурсів);

¾ облік вартості процесу (застосовують при здійсненні значного обсягу операцій з подібними характеристиками).

Основна відмінність між зазначеними підходами полягає у порядку розподілу витрат. У першому випадку вони відразу відносяться до наданих послуг та продуктів, у другому – спочатку розподіляються між структурними підрозділами, стосовно яких потім здійснюють розрахунок вартості окремих продуктів та послуг [5].

Міжнародна практика засвідчила ефективність застосування концепції обліку витрат, яка базується на обліку диференційованих видів діяльності. Згідно з цією концепцією, здійснюють виокремлення певних операцій і визначення їх ефективності шляхом віднесення витрат до певних різновидів діяльності та подальшого їх розподілу між клієнтами, окремими видами продукції, послугами [3].

Управлінський облік непрямих витрат у світовій практиці здійснюють шляхом застосування таких підходів як пряме віднесення витрат, причинно-наслідковий підхід та розподіл витрат.

Метод прямого віднесення витрат ґрунтується на визначенні безпосереднього зв'язку між витратами й певними видами банківських продуктів та послуг. З його допомогою можна одержати точну оцінку. Але цей метод затратний, адже потребує суцільного відстеження і прямого підрахунку всіх видів витрат на виробництво певного продукту.

Причинно-наслідковий підхід полягає у віднесенні витрат до видів діяльності, що їх обумовили, з подальшим їх розміщенням між окремими видами послуг чи продуктів.

Метод розподілу витрат у банках застосовують тоді, коли цінність одержаної інформації виявляється нижчою, ніж витрати на її отримання за допомогою попередніх методів [1]. Цей метод доцільно використовувати при розподілі адміністративних та інших загальних витрат, які не можна безпосередньо віднести до готових продуктів чи послуг. Кошти розподіляють на основі розрахунку певного базового показника, що може варіювати залежно від виду витрат.

Ще одним методом розподілу витрат, який широко використовують у вітчизняній практиці, є метод ефективної ставки відсотка. За допомогою цього методу банки в управлінському обліку обчислюють реальну вартість наданої послуги, здійснюють внутрішнє ціноутворення банківських продуктів та фінансових інструментів. З 1.02.2006 р. Національний банк України зобов'язав усі комерційні банки використовувати метод ефективної ставки відсотка й у фінансовому обліку. На нашу думку, це сприятиме більш відкритій роботі банківських структур стосовно понесених витрат.

Висновки. Виходячи з вищевикладеного потрібно відзначити, що облікова інформація про витрати банку дозволяє вищим ланкам управління відстежити необґрунтованість витрат, виявити факти здійснення перевитрат та оптимізувати грошові потоки за допомогою використання збалансованих методів управління витратами, що дозволяє підвищити прибутковість банківської установи в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коняев А. А. Оптимизация затрат в коммерческом банке / Коняев А. А. // Финансы и кредит. – 2011. – № 5 (437). – С. 42–47.

2. Нестеренко Ж.К. Удосконалення методики обліку і аналізу доходів та витрат комерційного банку / Економічний простір.-2011.-№48.- С.119-124.

3. Снігурська Л.П. Напрями організації управлінського обліку у комерційному банку // Розвиток науки про бухгалтереський облік: Житомир: ЖІТІ, 2011. – С.72–81.

4. Спяк Г.І. Оцінка собівартості банківських продуктів на основі методу функціонально-вартісного аналізу / Інноваційна економіка, №11, 2012. –

С. 235-240.

5. Фітас Н.Ю. Оптимізація витрат банківських установ в умовах кризи// Вісник української академії банківської справи. -2012. - №2. - С. 33-37.