Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

І.У. Палімпсестов (1818–1901) – вчений, краєзнавець, письменник та фундатор вітчизняної сільськогосподарської бібліографії

Народився 1 вересня 1818 р. в с. Хмелівка Саратовської губернії у родині священика. Навчався в Саратовській духовній семінарії, потім закінчив Горигорецьке землеробське училище (Оршанський повіт Могильовської губернії). Після закінчення повернувся до Саратова, де викладав у духовній семінарії сільське господарство та природничі науки. Завдячуючи знайомству з відомим українським істориком М.І. Костомаровим під час перебування того на засланні, заприятелював із професором Рішельєвського ліцею М. Мазуркевичем. За його протекції у 1851 р. переїхав до Одеси і спочатку викладав у Духовній семінарії агрономію, теорію садівництва в Головному училищі садівництва та лісівництво від кафедри сільського господарства згаданого ліцею. Вперше запровадив викладання основ сільськогосподарських наук і вчення про ґрунти як основний засіб сільськогосподарського та лісогосподарського використання. Того ж року став членом Імператорського товариства сільського господарства Півдня Росії, а згодом 17 років виконував обов’язки секретаря Товариства та редактора його «Записок». На цій посаді швидко отримав заслужене визнання та повагу з виходом серії авторських праць «Вступна бесіда про сільське господарство Новоросійського краю» (1853), «Звіт про діяння Товариства сільського господарства Росії упродовж двадцяти п’яти років» і особливо 815-сторінкового «Словника сільськогосподарських рослин» (1855), який став першим вітчизняним сільськогосподарським виданням з описом основних культурних рослин на європейському континенті із практичною вказівкою способів вирощування. Призначений професором Рішельєвського ліцею, а після перетворення його у 1865 р. в Новоросійський університет – екстраординарним професором цього вузу. Під час нетривалого перебування на посаді видає оригінальну працю, що не втратила актуальності дотепер: «Про облаштування водосховищ у степах півдня Росії» (1867). Не меншою оригінальністю відзначалась і його редакторська праця обсягом близько 1000 стор. «Збірник статей про сільське господарство півдня Росії» (1868), який об’єднував дослідження різних авторів, опублікованих у «Записках Імператорського товариства сільського господарства півдня Росії» за період 1836–1868 рр. У 60-х роках XIX ст. великою популярністю у читачів користувалася брошура І.У. Палімпсестова з культури вирощування тютюну, що була у вільному продажу в найбільшому книжковому магазині Г.І. Білого на вулиці Деребасівській міста Одеси за 1 руб. із пересиланням.

У 1868 р. І.У. Палімпсестов вийшов у відставку і переїхав до м. Феодосії (Крим), де очолив міську управу і продовжив вивчати актуальні проблеми ведення сільського господарства регіону. Серед публікацій цього часу – «Степи півдня Росії і чи були вони віками степами і чи можливо їх заліснити» (1882), що побачила світ у 1890 р. окремою книгою.

Серію науково-популярних статей із різних напрямів сільського господарства, переважно півдня країни, опублікував у «Працях Імператорського Вільного Економічного Товариства», «Журналі Міністерства Державних маєтностей», «Руському слові», «Руському Вістнику», «Московських відомостях», «Російському архіві», «Записках Імператорського товариства сільського господарства», «Російському огляді» та ін.

Наприкінці 70-х рр. позаминулого століття залишив місто і переїхав до Москви. Почав займатися церковно-богословськими проблемами, з яких друкує серію статей у «Московських церковних відомостях». Згодом узагальнив написане у збірці «За істину і правду», що витримала три прижиттєвих перевидання (1882, 1883, 1885). Кошти від їх реалізації перераховано на користь бідарів духовного звання та церкви в рідному селі Хмелівка. Надрукував у Москві мемуари «Мої спогади» (1879), де подав короткі нариси відомих одеських діячів, зокрема М. Воронцова, О. Строганова, О. Льовшина, М. Толстого. Не менший інтерес для істориків становлять й інші його статті на ниві мемуаристики, присвячені М. Чершишевському, М. Костомарову, архієпископу Херсонському та Таврійському Інокентію й особливо патріарху лісорозведення на Півдні Росії В.П. Скоржинському, якого називав своїм «достойним учителем» і був його особистим біографом. В.П. Скоржинський сприяв висадженню у степах Херсонської губернії 400 десятин лісу хвойних і листяних порід. Імператорське товариство сільського господарства півдня Росії вшанувало його встановленням 16 червня 1872 р. пам’ятника із білого італійського мармуру в м. Одесі. Перу І.У. Палімпсестова належить низка статей із проблем ведення сільського господарства регіону, надиктованих і за авторством В.П. Скаржинського. У середині 1880-х років знову повернувся до Криму й оселився в Севастополі, де жив до самої смерті – 20 березня 1901 р., і де був похований на цвинтарі Херсонського монастиря (не зберігся до сьогодення).

Творча спадщина вченого налічує близько 70 наукових і науково-популярних праць, а також художніх творів із питань агрономії, меліорації, лісознавства, степового землеробства, історії, краєзнавства, богослов’я, біобібліографістики та сільськогосподарської бібліографії. За заслуги перед Вітчизною отримав звання дійсного статського радника.

Син – Іван у 1891 р. після закінчення Імператорського Московського технічного училища став інженером-механіком флоту. Дослужився до чину капітана 1-го рангу і перебував у резерві морського відомства Української держави П. Скоропадського. У 1921 р. емігрував до Франції, а потім до Тунісу.

Література:

1. Зленко Г. Яскравий слід Івана Палімпсестова / Г.  // Науковий світ. – 2006. – № 10 (жовтень). – С. 14.

2. Палимпсестов (Иван Устинович) // Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб : Тип.-лит. И. А. Ефрона, 1897. – Т. 22 ^А : Оуэн – Патент о поединках. – С. 631.