Ісаєва О.С.

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Компетентнісний підхід у вивченні іноземної мови

Згідно останніх тенденцій реформування освіти особливої актуальності набуває проблема реалізації компетентнісного підходу в масштабі освітнього процесу вищого навчального закладу, а конкретно – в методиці вивчення окремих дисциплін. Тому, вважаємо за необхідне розглянути можливий внесок дисципліни «Іноземна мова» у формування особистісних компетентностей студентів. Підґрунтям вибору стала теза про те, що сьогодні іноземна мова виходить за межі навчального предмету й стає інструментом формування фахівця нової формації, готового до самоосвіти, творчості й здатного осягнути культурну спадщину країни, мову якої він вивчає, співвіднести її з рідною культурою і визначити її місце у світовому історичному контексті.

Загальні питання теорії й методики вивчення іноземної мови висвітлені в працях І. Бермана, Н. Гальскової, P. Корольової, Л. Кузьміної, В. Мальцева, Л. Овчаренко, І. Рахманова, Н. Румянцева, В. Сафонова, П. Сисоєва, Л. Трушина та інших. Однак, недостатньо вивченими залишаються можливості цієї дисципліни у формуванні особистісно й соціально значущих якостей і властивостей майбутніх фахівців.

Підготовка особистості до комунікації на міжкультурному рівні передбачає осмислення правил мовної взаємодії, прийнятих в іншомовній культурі у порівнянні з правилами мовної поведінки, властивими представникам рідної культури. При цьому засвоєння знань, норм і цінностей, що формують уявлення про взаємозв'язок і взаємодію культур і комунікативної поведінки особистості, стає одним з вирішальних чинників формування особистісних компетентностей.

Вважаємо, що процес формування особистісних компетентностей фахівця нерозривно пов’язаний з комунікативним, соціокультурним і когнітивним розвитком особистості студента. Інтеграція цих процесів є об'єктивною, якщо врахувати, що результатом освітньої діяльності стає формування новоутворень особистості, тобто психічних і соціальних змін, які в основному визначають її свідомість, ставлення до середовища, внутрішнє й зовнішнє життя особистості [1, с. 248]. Показниками змін особистості можуть виступати компетенції або компетентності, що регламентують сукупність знань, умінь, навичок, здібностей, цінностей, необхідних особистості для ефективної професійної й соціальної діяльності.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що «Іноземна мова» має величезний індивідуально-розвивальний потенціал, оптимальна реалізація якого забезпечує такий рівень когнітивного, комунікативного й соціокультурного розвитку студента, який може бути співвіднесений з досягненням відповідних компетентностей. Насамперед, необхідно зазначити, що вивчення іноземної мови асоціюється з оволодінням студентами вмінням мовної діяльності. Так, О. Леонтьєв стверджує, що володіти таким умінням – значить уміти правильно обрати стиль мови, підкорити форму мовного висловлення завданням спілкування, вживати найефективніші мовні й немовні засоби [2]. А. Ченки зазначає, що процес мовотворення є складним когнітивним процесом, який відбиває взаємодію між психологічними, комунікативними, функціональними й культурними чинниками [3]. Аналіз процесу мовотворення підтверджує думку про те, що при оволодінні мовними уміннями відбувається розвиток інтелекту, творчих, комунікативних здібностей особистості, формування ціннісних орієнтацій, засвоєння соціокультурних норм і правил.

Поряд з розвитком основних когнітивних структур оволодіння іноземною мовою призводить до зміни характеру пізнавальної діяльності студента – розвитку здібності гнучкого використання різних видів інформації, уміння ефективно конструювати ментальні уявлення навіть у тому випадку, якщо інтерпретована інформація є неповною. Відбувається творчий процес переробки інформації, що включає розпізнавання, вибір, виявлення аналогій, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.

В умовах навчальної діяльності студент використовує досліджувану мову як засіб спілкування в різних ситуаціях, при цьому йому доводиться щораз підбирати необхідні мовні й паралінгвістичні засоби спілкування. Крім того, студент вибудовує власну стратегію засвоєння мови й стратегію спілкування, що компенсує недостатній іншомовний досвід, тобто він перефразовує, переструктуровує висловлення, прагне оперувати наявним у нього досвідом для досягнення комунікативного результату. Творчий характер цього процесу є очевидним, тому що мовна діяльність – це здатність людини щораз породжувати завершене оригінальне висловлення зі стандартних структурованих елементів; мовотворення – це створення нових комбінацій і переносу значень, привнесення в значення елементів суб'єктивного змісту. Побудова висловлення включена в структуру когнітивних перетворень особистості й включає інтенційний компонент, що дає підстави говорити про мовну діяльність як про творчість і про мову як джерело цієї творчості [4]. Отже, можна стверджувати, що результатом «змушеного мовотворення» стає розвиток креативних і комунікативних здібностей особистості.

Література:

1. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. / Л.С. Выготский // Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1982. – Т.2. – 504 с.

2. Леонтьев А.А. Язык не должен быть «чужим» / А.А. Леонтьев // Этнопсихолингвистические аспекты преподавания иностранных языков. – М.: ММА им. И.М. Сеченова, Ин-т языкознания РАН, 1996. – С. 41-47.

3. Ченки А. Семантика в когнитивной лингвистике / А. Ченки / Фундаментальные направления современной американской лингвистики. – М.: Наука, 1997. – 206 с.

4. Гальскова Н.Д. Педагогическое сотрудничество в контексте современной модели обучения иностранным языкам / Н.Д. Гальскова // Обучение иностранному языку как коммуникативному взаимодействию: Сб. науч. тр. – М.: Высшая школа, 1999. – С. 113-118.