Удод І. В.

аспірант кафедри педагогіки, Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Психолого-педагогічні особливості визначення змісту активізації самостійної навчальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу

Нині освіта переходить до реалізації стандартів нового покоління, де фігурують не знання й навички студента, а його компетенції. Тому особливе значення сьогодні надається організації самостійної навчальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу, яка є однією з найважливіших складових навчального процесу й умовою розвитку компетентності студентів. Організація самостійної навчальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу здійснюється з урахуванням таких дидактичних принципів: єдності навчальної (аудиторної) та самостійної (позааудиторної) діяльності студентів; індивідуалізації та диференціації; професійної спрямованості, що сприяє переведенню навчально-пізнавальної діяльності студентів у професійно-орієнтовану діяльність; свідомості й творчої активності студентів; наявності посильних труднощів завдань для самостійної роботи, обліку часу на їх виконання; систематичності, послідовності та спадкоємності організації самостійної роботи.

Безумовним гарантом ефективності самостійної навчальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу є наявність у них стійкої мотивації. Особливо важливо сформувати в студентів навчальну мотивацію, що проявляється в розумінні корисності виконуваної роботи. Компетентнісний підхід передбачає якісну зміну педагогічної системи, спрямовану на вдосконалення існуючої освітньої практики; має значний потенціал для розвитку особистості майбутнього фахівця й до його активної участі в майбутній професійній діяльності. Механізмами формування всіх видів і рівнів компетенцій визначено процеси, які можуть набути статусу компетенцій і які забезпечують їх перехід від одного рівня до наступного, а потім реалізуються на рівні самоорганізації. Теоретична підготовка передбачає наявність таких умінь: аналітичних, через які проявляється узагальнене вміння професійно мислити: діагностувати певні явища, аналізувати їх складові (умови, причини, мотиви, засоби, форми тощо); знаходити способи оптимального вирішення проблем; проективних, що полягають у конкретизації прогнозування, обґрунтування способів й етапів реалізації; визначення основних видів діяльності тощо; рефлексивних, що проявляються в уміннях аналізувати свою професійну діяльність: правильність постановки мети й завдань; адекватність змісту поставленим завданням.

Зміст практичної готовності виражається в зовнішніх уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати у процесі організаційної та комунікативної діяльності. Організаційну діяльність забезпечують такі вміння: мобілізаційні: розвиток інтересу, формування мотивації; стимулювання до саморозвитку й творчості; забезпечення умов для ефективної самореалізації особистості тощо; інформаційні: уміння отримувати, систематизувати знання й адаптувати їх; організація їх чіткої й ефективної передачі; розвивальні: організація процесу взаємодії з метою створення умов для всебічного розвитку особистості (психічних процесів, властивостей); орієнтаційні, що спрямовані на формування ціннісних настанов особистості, її світогляду, стимулювання стійкого інтересу до майбутньої професійної діяльності, відповідно індивідуально-психологічних особливостей особистості: організація діяльності задля прояву й закріплення соціально значимих якостей; перцептивні, що проявляються в загальному вмінні розуміти партнерів із взаємодії: усебічно сприймати партнерів зі спілкування; адекватно інтерпретувати поведінку; протистояти стереотипам сприйняття тощо; комунікативні – спрямовані на встановлення психологічного контакту; налагоджування зворотного зв’язку: володіння комунікативною культурою.

Умовою й результатом інноваційного типу навчання є сформованість у студентів бажаної здатності самостійно вчитися, шукати в різних джерелах інформацію та застосовувати знання, виробляти вміння діяти, прагнути творчості та саморозвитку. Наявність уміння студентів самостійно вчитися програмує індивідуальний досвід успішної праці студента, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу та засобів учіння. Отже, формування цього вміння – одне з пріоритетних завдань активізації самостійної навчальної діяльності студентів в умовах сучасного ВНЗ.

У сучасній психології й дидактиці поняття «уміння самостійно вчитися» - це цілеспрямована взаємозв'язана діяльність викладачів і студентів, яка охоплює мотивацію, постановку цілей, планування, підготування та її здійснення, рефлексію й оцінювання результатів (Д. Ельконін, В. Давидов, І. Лернер, А. Хуторськой та ін.). Психологічною основою цього розуміння є визначення О. Леонтьєвим загальної структури діяльності людини, яка охоплює такі компоненти: потреба та мотивація, що зумовлюють мету діяльності; дії, операції для її досягнення; пізнавальні процеси, що забезпечують реалізацію діяльності (увага, пам'ять,сприймання тощо). Уміє вчитися той студент, який:

1) сам визначає мету діяльності або приймає поставлену викладачем;

2) виявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;

3) організовує свою працю для досягнення результату;

4) відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі;

5) виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

6) усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;

7) має вміння й навички самоконтролю та самооцінки.

Виходячи з позицій обов’язкової підготовки випускника вищого навчального закладу до навчання упродовж усього життя, ключову компетентність «уміння вчитися» О. Овчарук розглядає як соціальну норму професіоналізму майбутнього спеціаліста, рівень якого залежить від ефективності навчально-виховної системи в конкретному закладі освіти. Успіх самостійної навчальної діяльності студентів багато в чому залежить від бажання, прагнення, інтересу до роботи, потреби в діяльності, тобто від наявності позитивних мотивів. Тому знання про те, як самостійно здобувати нові знання, ефективно організувати власну пізнавальну діяльність, підготовку до різних контрольних заходів у ВНЗ (ПМК, залік, іспит, ДЕК), розвити уяву, увагу, пам'ять, мислення мають становити зміст компетентності «уміння вчитися». Експерти Ради Європи вважають, що кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, усього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Внутрішня структура компетентності «уміння вчитися» обов’язково буде складатися зі знань, пізнавальних умінь і практичних навичок, а також обов’язково з мотивації на навчання, пізнавального інтересу та ціннісної орієнтації на результати навчання та професійної діяльності. Тому що похідним моментом у будь-якому вмінні є мотиваційно-потребнісний аспект: пізнавальна потреба є передумовою діяльності учіння, і в той же час її результатом – сформованим мотивом. Процес учіння може стати умовою зміни структури мотиваційної сфери особистості. До структури цієї ключової компетентності можуть увійти відношення, емоції, цінності й етика як складові кожної компетентності.

Таким чином, перераховані твердження є психолого-педагогічним підґрунтям визначення змісту активізації самостійної навчальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу.