Чмиль А.В., студентка , 3 курс

Национальный педагогический университет им М.П. Драгоманова , Украина

Політична культура : сутність та функції

Политология / 5. Политическая социология

Зрозуміти менталітет і духовність будь-якого етносу неможливо без глибокого знання його політичної культури. Політична культура є складовою частиною загальної культури людства й відіграє інтегрувальну роль у формуванні соціальних цінностей . Саме завдяки культурі став можливий цивілізаційний розвиток людства. Аналіз політичної культури дає змогу визначити місце і роль духовних детермінант у політичному житті суспільства.

Аналізуючи роль культури в життідіяльності суспільства і людини дослідники звертають увагу на її визначальний вплив. Культура віддзеркалює багатогранність людського досвіду , зберігає і передає новим поколінням знання, традиції , матеріальні та духовні цінності.

Термін «культура» ( від латинського culture — оброблення , вирощування) впливає спочатку в значенні набування знань і досвіду, а в процесі подальшого історичного розвитку, поряд з духовним аспектом, почав включати в себе ще й практичний, і його почали використовувати для характеристики процесу олюднення суспільних відносин. Культура — це особлива об'єктивна дійсність безпсередньо пов'язана з діяльністю людини.

Отже, культура — це спосіб і наслідок людської діяльності , що відтворює особисте й суспільне буття в усіх його проявах. Відповідно до сфери життєдіяльноті суспільства можна виділити основні види культури , серед яких економічна , соціальна , духовна і політична , яка саме нас і цікавить.

Політична культура — це своєрідний синтез політики й культури. Сам термін «політична культура» ввів у науковий обіг німецький учений доби Просвітництва Йоган Готфрід Гердер. Вивчення політичної культури , як відносно самостійної сфери культурного життя почалося лише в 50-ті роки ХХ століття, коли американські дослідники Габріель Алмонд і Сідней Верба опублікували свою працю « Культура громадськості» . У ній , зокрема, зазначено , що для розвитку стабільного й ефективного демократичного правління потрібно щось більше , ніж визначені політичні й управлінські структури. Такий розвиток залежить від політичної культури.

Політична історія другої половини ХХ століття яскраво засвідчила цей висновок , а трансформування посткомуністичних країн збагатило світовий досвід політичного розвитку новими важливими подіями і процесами.

Чисельні дослідження сутності та змісту політичної культури дають змогу простежити її роль і функції у суспільному житті. Класичне значення політичної культури ( за Алмондом і Вербою) — сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи , суб'єктивну сферу, яка лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення. При цьому індивідуальні орієнтації складаються на основі : а) пізнавальних орієнтацій - істине чи хибне знання про політичні идеї і процеси.; б) афективних орієнтацій - відчуття зв'язку , ангажованості , пропозицій та ін. стосовно політичних об'єктів ; в) оцінкових орієнтацій - суджень і уявлень про політичні об'єкти, а це передбачає використання оцінкових критеріїв.

Таким чином політична культура включає в себе :

ñ знання політики, політичних явищ і процесів , зацікавленість ними;

ñ оцінку політичних явищ, оцінкові судження стосовно того , як треба здійснювати владу;

ñ емоційну сторону політичних позицій ( особисте ставлення до явищ і процесів)

ñ визнання зразків (норм, принципів) політичної поведінки суспільства , які визначають особистісну поведінку.

Дослідженням политічної культури займалися і російські вчені , але ідеологічні настанови тоді значно обмежували можливості пізнання реалій політичної сфери суспільства. Політичну культуру трактували тоді як стан свідомості соціальних груп , класів , націй , як систему соціальних норм, інтегрований елемент культури й політики, як підсистему загальної культури тощо. Культура розглядалася як сукупність матеріальних і духовних цінностей, як найвище досягнення людства , що відіграє лише позитивну роль . Такий підхід блокував пізнання реальних і суперечливих проблем суспільного життя.

Функції політичної культури :

ñ вираження й реалізація соціальних інтересів - усвідомлення інтересів суспільства зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих її представників;

ñ нормативно-регулююча функція - реалізується за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних цінностей , установок, цілей, мотивів , норм поведінки. Як правило вони втілюються в нормативно політичніх рішеннях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи як збоку держави, так і збоку громадянського суспільства;

ñ виховна функція або функція політичної соціалізації - спрямована на формування й розвиток індивіда , як суб'єкта політичних відносин;

ñ комунікативна функція — виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою;

ñ прогностична функція — на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших соціально-політичних інституціях.

Отже , політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріплюються ставлення людей певної країни до політичної системи і окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі.