Чмиль А.В., студентка , 3 курс

Национальный педагогический университет им М.П. Драгоманова , Украина                          

 Політична культура : сутність та функції

 Политология / 5. Политическая социология

 

 

 

    Зрозуміти менталітет і духовність будь-якого етносу  неможливо без глибокого знання його політичної культури. Політична культура є складовою частиною загальної культури людства й відіграє інтегрувальну роль у формуванні  соціальних цінностей . Саме завдяки культурі став можливий цивілізаційний розвиток людства. Аналіз політичної культури  дає змогу  визначити місце і роль духовних детермінант  у політичному житті суспільства.

   Аналізуючи роль культури в життідіяльності  суспільства і людини  дослідники звертають увагу на її визначальний вплив. Культура віддзеркалює багатогранність  людського досвіду , зберігає і передає  новим поколінням знання, традиції , матеріальні  та духовні цінності.

    Термін «культура» ( від латинського culture — оброблення , вирощування)  впливає спочатку в значенні набування знань і досвіду, а в процесі подальшого історичного розвитку, поряд з духовним аспектом,  почав включати в себе ще й практичний, і його почали використовувати для характеристики процесу олюднення суспільних відносин. Культура — це особлива об'єктивна дійсність безпсередньо пов'язана з  діяльністю людини.

    Отже, культура — це спосіб і наслідок  людської діяльності , що відтворює особисте й суспільне  буття в усіх його проявах.  Відповідно до сфери  життєдіяльноті  суспільства  можна виділити основні  види культури , серед яких економічна , соціальна , духовна і політична , яка саме нас і цікавить.

    Політична культура — це своєрідний синтез політики й культури. Сам термін «політична культура» ввів у науковий обіг німецький учений доби Просвітництва Йоган Готфрід Гердер. Вивчення політичної культури  , як відносно самостійної сфери  культурного життя почалося лише в 50-ті роки ХХ століття, коли американські дослідники  Габріель Алмонд і  Сідней Верба  опублікували свою працю « Культура громадськості» . У ній , зокрема,  зазначено , що для розвитку стабільного й ефективного демократичного правління  потрібно щось більше , ніж визначені політичні й управлінські структури. Такий розвиток  залежить від політичної культури.

    Політична історія другої половини ХХ століття яскраво засвідчила  цей висновок , а трансформування посткомуністичних країн  збагатило світовий досвід політичного розвитку новими важливими подіями і процесами.

    Чисельні дослідження  сутності та змісту політичної культури  дають змогу простежити її роль і функції  у суспільному житті.   Класичне значення політичної культури ( за Алмондом і Вербою) — сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи , суб'єктивну сферу, яка лежить в основі політичних дій  і надає їм певного значення. При цьому індивідуальні  орієнтації складаються на основі : а) пізнавальних орієнтацій  - істине чи хибне  знання про політичні идеї і процеси.; б) афективних орієнтацій -  відчуття зв'язку , ангажованості , пропозицій та ін. стосовно  політичних об'єктів ; в) оцінкових орієнтацій -   суджень і уявлень про політичні об'єкти, а це передбачає використання оцінкових критеріїв.

   Таким чином політична культура включає  в себе :

ñ    знання політики, політичних явищ і процесів , зацікавленість ними;

ñ    оцінку політичних явищ, оцінкові судження стосовно того , як треба здійснювати владу;

ñ    емоційну сторону політичних позицій ( особисте ставлення до явищ і процесів)

ñ    визнання зразків (норм, принципів) політичної поведінки суспільства , які визначають особистісну поведінку.

    Дослідженням политічної культури займалися і російські вчені , але ідеологічні настанови тоді значно обмежували можливості пізнання  реалій політичної сфери суспільства. Політичну культуру трактували тоді як стан свідомості соціальних груп , класів , націй , як систему соціальних норм, інтегрований елемент культури й політики, як підсистему  загальної культури тощо. Культура розглядалася як сукупність матеріальних і духовних  цінностей, як найвище досягнення людства , що відіграє лише позитивну роль . Такий підхід блокував пізнання реальних і суперечливих проблем суспільного життя.

     Функції політичної культури :

ñ    вираження й реалізація соціальних інтересів - усвідомлення інтересів суспільства зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих її представників;

ñ    нормативно-регулююча функція - реалізується  за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних цінностей , установок, цілей, мотивів , норм поведінки. Як правило  вони втілюються в нормативно політичніх рішеннях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи як збоку держави, так і збоку громадянського суспільства;

ñ    виховна функція або функція політичної соціалізації -  спрямована на формування й розвиток індивіда , як суб'єкта політичних відносин;

ñ    комунікативна функція — виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою;

ñ    прогностична функція — на основі знання особливостей і стану політичної культури  різних соціальних спільностей можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших соціально-політичних інституціях.

   Отже , політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріплюються ставлення людей певної країни до політичної системи і окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі.