Б. Кучер

Національний педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова

Основні концептуальні підходи до вивчення проблем взаємодії влади та суспільства

Проблеми взаємодії влади та суспільства питання надзвичайно наболіле, гостре й актуальне для вивчення не тільки для вітчизняних науковців, але й для інтелектуальних середовищ усього світу. Практично у кожній державі цим проблемам надають окремого, стратегічного значення, й відштовхуючись від власних традицій державного будівництва та досвіду, намагаються знайти свій, окремий успішний алгоритм їх вирішення.

Саме тому, ми вважаємо за необхідне, спершу вивчити та проаналізувати власний, внутрішній досвід цих взаємодій, а також познайомитися і зовнішніми особливостями вивчення теоретичних напрацювань у даній сфері та випадків успішної імплементації їх на практиці. Після чого, проаналізувати опрацьований матеріал та накопичений досвід, синтезувати, стандартизувати та виокремити основні, найбільш сприятливі для нашого середовища, враховуючи традиції, ментальність та психотип українського народу, рецепт успішної взаємодії владного конгломерату з соціумом.

Досліджувана проблема потребує комплексного, структурного аналізу. Як влада, так і суспільство, не дивлячись на те, що вони є цілісними системами, політичними одиницями, не є гомогенними субстанціями, а складаються із безлічі мікрочастин. Влада, як відомо, поділяється на: законодавчу, виконавчу та судову. А отже, незадоволення викликане певними хибами однієї з них, тягне за собою інші, тому й способи вирішення повинні бути різними, в залежності від владного інституту. Суспільство ділиться за географічними ознаками, і, в залежності, від їхньої близькості одна до одної, є носіями часто навіть полярно протилежних поглядів, ідей, переконань та ціннісних орієнтирів. Люди належать до різних класів, які часто є антагоністичними. Внаслідок несправедливого розподілу суспільних благ і ресурсів, частина з них є приниженими, через низький рівень матеріального-фінансового забезпечення. Виходячи з цього, до кожного з них необхідно шукати своєрідний підхід, враховуючи перелічені вище умови.

Важливою умовою для успішної суспільної організації громадян є їхня згуртованість, інституціоналізованість та здатність до самоорганізації. Форма та зміст політичної влади, безпосередньо залежить від суспільної організації громадян. Тому, важливою умовою для налагодження контактів між владою та суспільством, є наявність громадянського суспільства.

Югославський науковець Данко Плевник переконує, що для виникнення громадянського суспільства велику роль відіграє категорія цивілізованості, що передбачає, високу духовність, культуру, мир і злагоду, загальнолюдські цінності. У так званих суспільствах “розпачу” (поставторитарні, посттоталітарні) дуже важко перейти до демократичного устрою, що передбачає постійний контакт з громадськістю, через неналагоджений або втрачений контакт між владою і суспільством та відсутністю відповідних традицій.

Потрібно також розуміти, що й громадянське суспільство певною мірою узалежнене від політичної влади. Так, у залежності від останньої, формуються такі надзвичайної важливості питання для існування громадянського суспільства, як такого, як: близькість до владного конгломерату, масовість громадських організацій та рухів, чи взагалі, невизнання їх як таких, що необхідні для постійного діалогу з політичною владою чи їх абсолютна делегітимізація.

Характер взаємовідносин між громадянським суспільством та політичною владою вказує на його вид. В сучасній політології існують два основних види громадянського суспільства. Основними є версії запропоновані Джоном Локом та Адамом Смітом. Лок переконував, що громадянське суспільство — це суспільство політичне, тобто та суспільна сфера, в якій держава має свої інтереси. Протилежну тезу висловив шотландський економіст та філософ, Адам Сміт. Він переконаний, що громадянське суспільство — це неполітична сфера, куди не має права втручатися держава.

Сучасна демократична політична влада не може існувати без громадянського суспільства, адже до активної політичної діяльності вона залучає інститути громадянського суспільства.

Вітчизняні реалії та теоретичні наукові напрацювання не є досконалими. Ця тема є мало досліджуваною та не користується особливою популярністю у науковців.

Враховуючи історичні обставини та існуючу реальність, інститути громадянського суспільства в Україні є не надто розвиненими. Незалежні громадські засоби масової інформації не користуються широкою популярністю, громадські організації та рухи не є масовими, а отже не задіюють усі сферу людського буття. Довіра, як до політичних партій, так і до громадських організацій та рухів є низькою. Тай взагалі, політична та правова культура громадян знаходиться на примітивному рівні розвитку. Як правило, різного штибу організації створюються штучно, перед виборами, або для лобіювання певного питання та для насаджування “правильної” для організаторів версії вирішення того чи іншого питання.

Існує ряд потужних молодіжних, громадських та студентських організацій, але вони вузькопрофільні, спеціалізуються на певній галузі або взагалі на окремих питаннях та не можуть виконати усі функціональні навантаження, які на них припадають у державі, яка тяжіє до авторитарної моделі влади.

Оскільки діалог між владним середовищем та суспільством здійснюється через громадянське суспільство, яке, враховуючи усі об'єктивні реалії, є слабке та недосконале, тому, для успішної взаємодії, реальних передумов, на даний час, в Україні не спостерігається.

Аналізуючи досвід західних демократичних суспільств, де питання взаємодії влади та суспільства, є навіть не питанням самооцінки державного діяча, а радше питанням можливості його фактичного перебування на зайнятій посаді, стає зрозумілим важливість безпосередніх контактів з громадянами. При відсутності активних контактів з громадянами, постійних звітів, публічних виступів, брифінг, прес-конференцій з журналістами та, кажучи іншими словами, певною мірою абстрагована поведінка політичного актора, у короткотривалій перспективі призводить до позбавлення такого політика обійнятої ним посади. Тому, ставка, у першу чергу, робиться на громадян. Відбувається перманентний контакт та активна взаємодія з громадянами. А тоді вже залучаються підтримкою різних груп впливу.

У Швейцарії, яка відома своїми постійними плебісцитами та референдумами, навіть з найдрібніших питань, воля народу автоматично означає волю правителя. Активна взаємодія політичної влади з суспільством відбувається системно й у Великобританії. Палата Общин (Громад), у вищому законодавчому органі держави, у постійній взаємодії з громадянами. Тим же прикладом зарекомендували себе: Німеччина, Греція, Іспанія та багато інших західних демократій.

Для успішного застосування зарубіжного досвіду, необхідно створювати державні інститути для зв'язків з громадськістю, незалежне, а головне ефективне громадське телебачення та радіомовлення, сприяти розвитку масових громадських організацій та суспільних рухів, забезпечити прозорість влади перед громадянами та ін. У випадку неналежного акцентування уваги на наявних проблемах, відбудеться неминуче, перманентне поглиблення криз проникнення та участі. Небажання вирішити наявні проблеми взаємодії політичної влади та суспільства, може призвести до зародження масових антисистемних рухів, які, у перспективі, можуть стати некерованими та послуговуватимуться виключно Конституцією України, залишаючи за собою право здійснювати владу безпосередньо.

Література:

1. «Основи демократії» А.Ф. Колодій;

2. «Вступ до політології» В.Й. Скиба, В.П. Горбатенко,

В.В. Туренко;

3. «Політика та мораль» С’юзен Мендус.