Рівень освіти як фактор розвитку інтелектуального потенціалу в Україні

Сінокос Г.Л.

ОНАЗ ім. О. С. Попова.

Освіта має значний вплив на формування інтелектуального потенціалу в країні, тому якість освіти як середньої так і вищої спеціалізованої має велике значення. В роботі висвітлені питання о якості освіти як найважливішого фактору росту інтелектуального потенціалу країни. Особливу важливість має той фактор що в Україні є як позитивні так і негативні моменти цього процесу.

Головна проблема полягає в практичному використанні накопиченого інтелектуального потенціалу. На шляху відтворення та подальшого функціонування сукупного людського потенціалу працівника у нашому суспільстві стоять численні об’єктивні та суб’єктивні перешкоди. Серед причин, що стримують повноцінне формування трудового, зокрема інтелектуального потенціалу, особливе місце посідають несприятливі тенденції сучасної вищої освіти практичне забезпечення робочими місцями та низький рівень оплати праці молодим спеціалістам.

Якщо розвиток нових технологій та знань як головного ресурсу є ключовими характеристиками сучасного суспільства, то це не могло не сказатися на освіті. Освіта стала центральним колом де враховуються всі протиріччя та переваги.

Інтелектуальний потенціал виражається в рівні організації та стані вищої освіти в країні. Для аналізу розглянемо системи вищої освіти у ряді країн світу:

1. Франція: систему вищої освіти у Франції складають 87 університетів, з яких п'ять, - недержавні католицькі інститути і три - національні політехнічні інститути університетського типу. Держава залишається основним джерелом фінансування вищої освіти. Минулого року загальні витрати на нього склали 17 млрд євро, з яких загальнонаціональний бюджет виділив 5,6 млрд євро.

2. Японія: у Японії 42% населення мають вищу освіту. Це пояснюється високим рівнем автоматизації виробництва в країні, яка вимагає від представників робочої професії висококваліфікованої підготовки. Сьогодні в країні близько 600 університетів, включаючи 425 приватних. У всіх університетах навчання платне. Залежно від престижності вузу і популярності спеціальності вартість варіюється від 100 тис. доларів за ступінь бакалавра (4 року навчання) і 5 тис. - за бакалавра мистецтв в муніципальному вузі. Платити треба також і за вступні іспити.

Якщо приміряти цю ситуацію на українську реальність, то саме зміни в системі вищої освіти гідні наслідування, але зовсім не кількість громадян з вищою освітою.

3. США: система вищої освіти США, як і всієї освіти, децентралізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику відповідно до федерального законодавства. Відносно вищої освіти, яка в США дають університети і коледжі з чотирилітнім періодом навчання, департаменти утворення штату встановлюють мінімальні вимоги. У 2004 році загальні витрати на вищу освіту склали 2,3% ВВП країни, з яких 1,1 % - державні і 1,2% - приватні.

Останні 10 років США особливо акцентують увагу на науковій діяльності університетів, роблячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни.

У США вчиться найбільша в світі кількість іноземних студентів (близько 600 тис. чоловік). Їх привертає, перш за все, можливість вибору учбових дисциплін і програм, практична спрямованість яких не може порівнятися ні з однією країною миру. Кожен університет має свою систему оцінки знань і свій диплом. Університет безпосередньо спілкується з працедавцями, які замовляють фахівців і надають фінансування.

4. Німеччина: система вищого утворення ФРН об'єднує 345 учбових закладів, більшість з яких державні (98%). В основному вища освіта в Германії, у тому числі і друге, є безкоштовним для вітчизняних і іноземних студентів. Лише нечисленні приватні університети беруть плату. У 2000 році витрати на освіту в Германії склали 5,55% ВВП.

Однією з особливостей німецьких вузів є зв'язок учбового процесу і наукових досліджень, який визначає особливості графіка студента: кожен семестр складається з лекційних і нелекційних періодів, під час яких він повинен займатися самостійною науковою роботою. У 2000 році витрати на наукові дослідження і розвиток країни склали 2,48% від ВВП. При цьому промислові круги інвестують в науку в два рази більше.

5. Росія : Росія за базовими параметрами, які відображають рівень освіти займає одне з перших місць. У Росії дворівнева система вищої освіти була введена декількома роками раніше, ніж в Україні. Але там, як і у нас, разом з рівнем бакалавра і магістра, зберігається рівень «дипломованого фахівця». Росія вже два роки є учасником Болонського процесу. В той же час один з найбільш елітних університетів Росії, Московський державний університет, не підтримав Болонській процес. Вузи такого рівня достатньо авторитетні і їм немає необхідності приєднуватися до загальноєвропейського простору.

Не дивлячись на протидію, розвиток вищої освіти повільний, але успішно реформується. Проблеми системи вищої освіти в Росії і Україні дуже схожі, тому що обидві країни вийшли з радянської вищої школи, так само, як і у нас, якість фахівців, що випускаються російськими університетами, не відповідає вимогам ринку.

Достатньо високий рівень вищої освіти в Україні свідчить про високі темпи розвитку науки. [2].

Двигунами конкурентоспроможності держави є наука, технології, інвестиції, лостика та освіта. Стійке економічне зростання, розвинений внутрішній ринок і стабільність може гарантувати тільки високоосвідчене суспільство. Без цього не буде стійкого економічного зростання, а в умовах економіки знань процес безперервного навчання є невідємною частиною прогресивного шляху розвитку суспільства.

Інтелектуальний потенціал науки зумовлює конкурентоспроможність нашої країни серед інших країн. Наука та її ІП формуєтьсята базується на осноі знань та використання потенціалу зокрема інтеллектуального.

У сучасних умовах в Україні ще не створено відповідних умов які б могли забезпечувати ефективний розвиток інтелектуальної діяльності. З огляду на те що рівень фінансування науки вважається однією з основних характеристик інноваційності країни, то на практиці за останні 15 років в Україні загальні витрати на наукові дослідження становили близько 1-1,3% ВВП. [4].

В останні роки істотно зросла значимість тих сфер виробничої діяльності, в яких використовуються результати інтелектуальної діяльності - ресурси інтелектуального потенціалу. Вартість продуктів, що виробляється сьогодні підвищується не стільки за рахунок зростання вартості сировини і витрат на його виготовлення, скільки за рахунок використання результатів ІП.

Все це свідчить про великі економічні й соціальні вигоди суспільства від вищої освіти, яка сприяє формуванню нації, підвищує довіру до соціальних інститутів.

„Знання – сила” так висловив свою думку Френк Бекон, більш трьох століть до наших днів, яка є безспірною і актуальною сьогодні [3].

Інтелектуальна діяльність до цих пір продовжує відноситися до проблемних областів: знижується виробництво наукомістких видів продукції та придбання нових технологій, попит на науково-технічну продукцію невисокий, не вирішені проблеми залучення інтелектуальної власності в господарський оборот, значний фізичний і моральний знос виробничого обладнання, не вистачає інноваційних менеджерів. [1].

Висновки:

1) У наші дні головним ресурсом збагачення і прогресивного розвитку суспільства виступають знання та інформація, інтелектуальний капітал, як застосований (матеріалізований) в процесі виробництва інтелектуальний потенціал.

2) Відродження економіки України потребує висококваліфікованих робітників з гідною вищою освітою.

3) Сучасний рівень освіти і структура вищої освіти знаходиться на рівні високорозвинених країн сучасного світу та задовольняє потребам сучасного соціально – економічного розвитку.

4) Однак загальний стан економіки та новітніх технологій не забезпечують достатнього попиту на молодих спеціалістів.

5) Наука відіграє надзвичайно велику роль в розвитку економіки країни, але вона зазнала негативного впливу, але незважаючи на це кількість організацій що виконують наукові та науково-технічні роботи поступово зростає що показує позитивну динаміку.

Використана література:

1. Журнал „Зеркало недели” в електронному вигляді: http://www.zn.ua/

2. http://www.BIZ.liga.net/

3. http://www.economi.in.ua/

4. Журнал „Экономика Украины”, № 8, 2010г. Л.Червінська, Т.Червінська «До питання викоритсання інтелектуального потенціалу аграрної науки».