Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Овсієнко О. В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Енергетична безпека: конфлікт соціально-економічних інтересів

Стан енергетичної безпеки в Україні важко оцінити як задовільний. За даними щорічного моніторингу Міністерства економіки, індекс-індикатор енергетичної безпеки у 2008 р. становив 70,6% при оптимальному значенні 100% [1, с. 17]. Серед факторів, що негативно впливали на цей показник, прийнято виділяти: енергодефіцитність власного паливного балансу, високу енергоємність ВВП, низький ступінь диверсифікації енергопостачання, зношеність основних фондів ПЕК, недостатність інвестицій у його розвиток. Останніми роками до вже традиційного переліку загроз додалася ще одна – розбалансованість у ціноутворенні на зовнішньому та внутрішньому енергоринках.

Починаючи з 2009 р. Україна перейшла на нову систему розрахунків за імпортні енергоносії. В її основі лежать ринкові принципи ціноутворення: вартість природного газу прив’язується до коливань енергетичних цін на світовому ринку, повторюючи їх з незначним лагом запізнення [2, с. 83]. Незважаючи на несприятливі умови переходу до нової системи (імовірність виникнення цінового шоку), його необхідність носила об’єктивний характер. Чіткі довгострокові цінові орієнтири мали сприяти зміні параметрів рівноваги у системі факторів суспільного виробництва: посилити мотивацію до енергозбереження, активізувати структурні перетворення у напрямі зниження енергоємності ВВП, змінити структуру енергоспоживання, врешті-решт налагодити відносини з постачальниками ресурсів на прагматичній, конструктивній основі. Але очікувані цілі досягнуті не були, оскільки внутрішнє ціноутворення продовжує залишатися далеким від ринкового. Концептуальна невідповідність принципів формування цін у зовнішніх та внутрішніх розрахунках загострила конфлікт соціально-економічних інтересів учасників процесу енергоспоживання, серед основних аспектів якого можна виділити наступні:

– міжгалузевий (ціна за спожиті енергоносії встановлюється на різному для різних галузей рівні). Так, протягом жовтня 2008 р. – ІІ кварталу 2010 р. у порівняно кращому становищі опинилися гірничо-металургійний та хімічний комплекси. Мотивуючи необхідністю захистити ці галузі від впливу економічної кризи, у 2009 р. уряд знизив для них граничну ціну природного газу без ПДВ, цільової надбавки та транспортних виплат [3] і скасував деякі надбавки до ціни. Наслідки такої практики мають як мінімум суперечливі наслідки. З одного боку, гірничо-металургійний та хімічний комплекси – ключові експортери, джерело валютних надходжень. З іншого боку, штучно гальмуються процеси структурних зрушень, викривлюються орієнтири підвищення енергоефективності, консервується несприятлива для нашої країни модель соціально-економічного розвитку, орієнтована на дешеву робочу силу. Враховуючі довгострокові негативні наслідки міжгалузевого субсидіювання, можна оцінити як позитивне рішення відмову від цієї практики з серпня 2010 р.;

– соціальний (штучна підтримка занижених цін для населення та об’єктів комунальної енергетики за рахунок промислових споживачів). Перехресне субсидіювання, що сприяє вимивання обігових коштів у підприємницького сектору, зводить нанівець стимули енергозбереження у вигляді зростаючих цін, формує викривлені орієнтири у побутових споживачів, для яких енергоносії набувають риси квазісуспільного блага. В економіці у цілому виникає небезпечний причинно-наслідковий зв’язок: високі тарифи для виробників – низька частка оплати праці у вартості кінцевої продукції – звуження споживчого попиту – стагнація виробництва.

Незважаючи на те, що практика перехресного субсидіювання пов’язана з чисельними небажаними наслідками, спроби поступово відмовитися від неї зустрічають значний соціальний опір. В нашій країні вона розглядається як інструмент соціального захисту, спрямований на здешевлення багатьох суспільно значущих товарів та послуг. Наприклад, компенсація різниці між контрактною ціною природного газу та тарифом для підприємств комунальної енергетики дає можливість здешевлювати для населення рівень оплати за житлово-комунальні послуги. У свою чергу промислові бізнес-групи зацікавлені у перекладанні соціальної відповідальності на державу. Аналогічні вимоги висуваються і міжнародними установами, що кредитують Україну. Однак повна відмова від перехресного субсидіювання стає можливою лише за умов суттєвого підвищення реальних доходів населення, що потребуватиме радикального перегляду базових основ економічної політики – удосконалення пропорцій розподілу суспільного продукту, підвищення частки оплати праці, усунення економічної експлуатації. Без цього запропонована урядом система амортизаторів – заміна перехресних субсидій адресними, введення диференційованої в залежності від обсягів споживання шкали оплати енергоносіїв, не зможе загасити соціальний конфлікт.

Перехід до ринкових принципів ціноутворення у довгостроковій перспективі може спричинити значний оздоровчий вплив на всю економічну систему. Однак спроба подолати назріваючі у зв’язку з цим цінові шоки стихійно, особливо на тлі недорозвиненості ринкових та державних інститутів регулювання, призведе до сильних соціально-економічних потрясінь. Тому подальша розбудова механізмів забезпечення енергетичної безпеки повинна бути пов’язана з ліквідацією численних інституціональних бар’єрів, що перешкоджають дії ринкових регуляторів.

Література:

1. Стан економічної безпеки України у І півріччі 2008 р. / Міністерство економіки України. – К., грудень 2008 р. – 30 с.

2. Овсиенко, О. В. Ценовые механизмы обеспечения энергетической безопасности / О. В. Овсиенко // Бизнес Информ. – 2009. - №9. – С. 82-86.

3. Динаміка цін на природний газ у 2009 році / Міністерство економіки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=142578&cat_id=144497.