О.В. Збродська

Житомирський національний агроекологічний університет

Склад ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій

У даній статті досліджено теоретичне поняття та складові ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств. Проведено класифікацію елементів ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства радіаційно забрудненої території.

Ключові слова: ресурсний потенціал, земля, трудові ресурси, капітал, радіаційно забруднена територія, ресурси, сільськогосподарське підприємство.

Вступ. Будь-який процес виробництва потребує залучення і використання певної кількості та певного набору ресурсів. Для одних виробництв перелік та кількість ресурсів є жорстко регламентованими, для інших є можливість взаємозаміни ресурсів, їх довільнішого комбінування. В будь-якому випадку відсутність чи нестача тих чи інших ресурсів можуть призвести до невиконання виробничої програми, погіршення якості продукції чи взагалі до призупинення процесу виробництва.

Дослідженню теоретико-методологічних питань формування, оцінки та використання ресурсного потенціалу присвятили свої праці відомі вчені-аграрники В.Г. Андрійчук, М.В. Гладій, М.А. Лендєл, І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, Б.Й. Пасховер, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук, А.Е. Юзефович.

Постановка завдання. Мета статті – на основі аналізу наукових досліджень класиків економічної науки, сучасних вітчизняних і зарубіжних учених передбачається встановлення трактування ресурсного потенціалу в цілому, переліку складових такого потенціалу для аграрних підприємств. Результатом таких досліджень має стати визначення методики ранжування складових ресурсного потенціалу для аграрного сектору в цілому і для сільськогосподарських підприємств забруднених територій зокрема.

Результати. Економічна теорія визначає ресурсний потенціал як сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першоджерела засобів виробництва або заміщують їх. При цьому ресурсний потенціал розглядається як форма прояву еколого-економічного потенціалу [1, с. 34].

Поняття ресурсного потенціалу можна розглядати на різних рівнях. Якщо мова йде про рівень національної економіки чи певного регіону, то в економічній літературі частіше вживають термін „природно-ресурсний потенціал”. Під ним розуміють сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані та використані для досягнення певної мети [3, с. 63]. Якщо ж ми говоримо про рівень підприємства, то доцільніше говорити про категорію „ресурсний потенціал”, оскільки у багатьох виробництвах природні ресурси у їх первісному вигляді або не використовуються взагалі, або займають мізерну частку в загальній кількості використовуваних ресурсів.

Деякі автори не поєднують, а, навпаки, протиставляють поняття „ресурси” і „потенціал”. Принциповою відмінністю між цими термінами, на думку В.Железняка, є те, що ресурси існують незалежно від суб’єктів економічної діяльності, а потенціал окремого підприємства, суспільства в цілому не відокремлюється від суб’єктів діяльності. Тобто термін „потенціал”, вважає дослідник, окрім матеріальних і нематеріальних засобів включає здібності і здатність працівника, колективу, підприємства в цілому до ефективного використання наявних засобів або ресурсів [2, с. 647].

В економічній літературі існують різні підходи до визначення поняття „ресурсний потенціал підприємства”. Так, наприклад, Т. Шаталова визначає його як матеріальну умову для розширеного відтворення земельних, трудових і матеріально-технічних ресурсів [4]. С. Стексова розглядає ресурсний потенціал підприємства як сукупність накопичених ресурсів суб’єктів господарювання, що характеризує можливість системи здійснювати цілеспрямовану діяльність з урахуванням впливу чинників внутрішнього і зовнішнього середовища [5]. Своє визначення поняття ресурсного потенціалу підприємства дає В. Якубів: „сукупність взаємопов’язаних між собою ресурсів (земельних, матеріально-технічних та трудових), які можуть використовуватися не тільки в процесі виробництва продукції, але й в інших сферах діяльності суб’єкта господарювання, зокрема у фінансовій і соціальній” [6, с. 3].

Таким чином, кожний дослідник при визначенні поняття ресурсного потенціалу підприємства акцентує увагу на складі, призначенні чи напрямках реалізації даного потенціалу. Ці підходи швидше доповнюють, а не заперечують один одного. Тому ми маємо усі підстави у подальшому розуміти під ресурсним потенціалом підприємства сукупність земельних, матеріально-технічних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів суб’єкта господарювання, набутих ним в результаті господарської діяльності, внесків учасників чи оренди і призначених для організації виробничої, комерційної та фінансової діяльності.

Дослідження ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій здійснюється з метою встановлення наявності на вказаних територіях ресурсів для розвитку сільськогосподарського виробництва, визначення найбільш перспективних з них, здійснення кількісної оцінки ресурсів та встановлення можливостей зростання виробництва і примноження добробуту населення територій в результаті реалізації ресурсного потенціалу. В процесі дослідження необхідно визначити види ресурсів, що мають значення для розвитку сільськогосподарського виробництва взагалі і на забруднених територіях зокрема, їх кількість, джерела походження, доступність для підприємств, ефективні механізми використання та способи відтворення.

Розгляд ресурсів за їх походженням дозволяє виділити 3 групи:

- землю і природні ресурси – даровані природою економічні блага;

- капітал – перетворені за участю людини під впливом її трудової чи творчої діяльності природні економічні блага;

- праця – здатність людини до трудової діяльності.

Найважливішим ресурсом для сільськогосподарського виробництва завжди була і залишається земля. Розмір земельних угідь аграрного підприємства, їх якість і розташування значною мірою визначають виробничу спеціалізацію суб’єктів господарювання, обсяги виробництва, якість отриманої продукції. Як зазначає Р.Іванух, у сільському господарстві земля є основним засобом виробництва і головною продуктивною силою завдяки своїй родючості, тобто здатності забезпечувати рослини всіма необхідними речовинами, обмеженості в розмірах, просторовості [7].

Крім землі, в процесі сільськогосподарського виробництва (особливо у рослинництві) активно приймають участь й інші ресурси природи: сонячна енергія; вода у вигляді підземних вод, дощів і поверхневих водойм як джерела для поливу; вітер як регулятор температури і вологості тощо. В умовах індустріалізації аграрного виробництва особлива увага має приділятися забезпеченості сільськогосподарського підприємства матеріально-технічними ресурсами, серед яких ключовими елементами є спеціальна техніка і технології. На відміну від природних, доступ до матеріально-технічних ресурсів є відносно рівним для всіх суб’єктів господарювання.

Поєднати усі вищезазначені види ресурсів та залучити їх у процес виробництва покликані різні групи трудових (людських) ресурсів: керівники, спеціалісти, робітники основного та допоміжних виробництв, працівники невиробничої сфери. Потреба в певній кількості трудових ресурсів визначається масштабами виробництва, рівнем механізації праці, виробничою спеціалізацією підприємства. Вимоги до якості робочої сили передусім залежать від рівня застосовуваних технологій, складності наявної техніки та обладнання, ступеня диверсифікації виробництва тощо.

З точки зору сталості характеристик складових ресурсного потенціалу пропонується поділ ресурсів на сталі, умовно-сталі і змінні. Сталими пропонується називати ресурси, кількість і якісний склад яких протягом достатньо довгого періоду залишаються практично незмінними. Такими властивостями володіють, наприклад, сонячна енергія, забезпеченість території водними ресурсами, середньомісячна температура різних пір року тощо. До категорії умовно-сталих можна віднести ті види ресурсів, обсяги чи якісний склад яких можуть поступово змінюватися під впливом економічних, екологічних, соціальних або інших чинників. Таким ресурсом є підстави вважати землю, яка може поступово втрачати родючість або трансформуватися у несільськогосподарські угіддя внаслідок ряду причин. Умовно-постійними також можна вважати трудові ресурси, адже працівниками сільськогосподарських підприємств переважно є місцеве населення, яке має постійне місце проживання в регіоні і, як правило, не має альтернативних пропозицій щодо працевлаштування.

Змінними вважатимемо ресурси, які сільськогосподарське підприємство купує на ринку (паливно-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин тощо). При розрахунку величини ресурсного потенціалу обсяги і якісний склад змінних ресурсів у ньому в більшості випадків залежить від економічного становища підприємства.

Поділ ресурсів аграрного виробництва на вищезазначені категорії є, на нашу думку, важливим з наступних міркувань. Оскільки ресурсний потенціал є визначальним чинником здатності підприємства здійснювати певні види господарської діяльності у поточному і майбутніх періодах, то чим вищою буде в його складі питома вага постійних і умовно-сталих ресурсів, тим потужнішим буде й сам потенціал. Саме тому ефективність управління ресурсним потенціалом передусім потрібно оцінювати за параметрами управління його складом.

Оскільки в ринковій економіці результати виробництва проявляються у сфері реалізації продукції, необхідно залучити до аналізу не лише виробничу, але й комерційну та фінансову діяльність сільськогосподарських підприємств. Таким чином, перелік ресурсів (склад ресурсного потенціалу) сільськогосподарського підприємства має включати:

- землю як ресурс для сільськогосподарського виробництва – сільськогосподарські угіддя;

- землю як місце для розміщення об’єктів інфраструктури – інші земельні угіддя;

- інші природні ресурси у вигляді сонячної і вітрової енергії, води;

- капітал у формі засобів виробництва, що визначається категорією матеріально-технічних ресурсів;

- капітал у формі фінансових активів для обслуговування поточної діяльності, що визначається категорією обігові кошти;

- праця у формі здатності людей до трудової діяльності, що визначається категорією трудові ресурси;

- людський капітал у формі вроджених і набутих здібностей приймати управлінські рішення, організовувати виробництво, вдосконалювати виробничий процес, що визначається категорією управлінські кадри сільськогосподарських підприємств;

- інформаційні ресурси, доступні підприємству у різних формах, які сприяють об’єктивнішому визначенню обсягу ресурсного потенціалу та його ефективнішому використанню.

Методологічне положення, якого будемо дотримуватися в даному дослідженні, полягає у врахуванні всіх ресурсів, якими реально чи потенційно може розпоряджатися підприємство, безвідносно до власника цих ресурсів. Усі види ресурсів сільськогосподарське підприємство може набувати на постійній чи тимчасовій основі з різних джерел. Частину з цих ресурсів підприємство може отримувати у власність шляхом купівлі, внесків засновників, безоплатної передачі від держави чи інших економічних суб’єктів. Використання інших ресурсів може відбуватися без набуття прав власності на них, наприклад на умовах оренди. В сучасних умовах України використання орендних відносин найбільш актуальне стосовно земельних ресурсів, оскільки левова частка сільськогосподарських угідь не перебуває у власності тих, хто її обробляє.

На нашу думку, буде абсолютно помилковим визначати ресурсний потенціал підприємства лише ресурсами, на які підприємство має всеохоплюючу власність. Це стосується не тільки землі, але і трудових ресурсів, які можна залучати до господарської діяльності на сезонні роботи, в моменти пікових потреб в робочій силі чи спеціалістів з окремих питань технології та організації виробничого процесу, які можна залучити на умовах аутсорсингу в агросервісних організаціях району. Аналогічне зауваження стосується і технічних засобів обробітку ґрунту, збирання врожаю, обладнання і споруд, що допомагають зберегти та переробити вирощену сільськогосподарську продукцію, які можна використати на умовах оренди. Таким чином, оцінці має підлягати весь обсяг ресурсів досліджуваної території.

Розвиваючи це положення, варто запропонувати класифікацію елементів ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства за ознакою їх мобільності. Абсолютно немобільним елементом ресурсного потенціалу є земельні угіддя. Відносно немобільним елементом виступають трудові ресурси в міру осілості сільського населення. Мобільними варто визнати всі інші ресурси.

На особливу увагу при визначенні ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій заслуговують саме немобільні ресурси. Детальний розгляд проблеми використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій, саме з точки зору немобільних ресурсів, породжує певну двоїстість в оцінці його ефективності. З одного боку, на рівні підприємства ефективним варто вважати використання ресурсного потенціалу, яке супроводжується зростанням показників ресурсовіддачі: продуктивності праці, врожайності тощо. Але на рівні території ефективність може визначатися також і зменшенням втрат від недовикористання ресурсів. Іншими словами, зменшення площ угідь, що заростають бур’янами і скорочення чисельності безробітних також може слугувати критерієм ефективності використання ресурсного потенціалу.

Для забезпечення ефективного використання ресурсного потенціалу території необхідно здійснити ранжування ресурсів за їх значенням, зокрема на основі конкурентної значимості ресурсів. У цьому контексті слушною є думка В. Короткова, який пропонує привласнювати перший рівень конкурентості ресурсу, який є унікальним і не має аналогів в країні і світі. Другий рівень отримують ресурси територій, що є унікальними для даної країни, а третій – унікальні для конкретного регіону. До четвертого рівня відносяться ресурси, які не є унікальними, але які користуються підвищеним попитом. І, нарешті, п’ятий рівень – це ресурси з обмеженим попитом [8].

Оскільки цілями даного дослідження передбачено аналіз ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, розташованих саме на радіаційно забруднених територіях, то врахування даного чинника має бути обов’язковим при класифікації елементів ресурсного потенціалу. Чинник радіаційного забруднення більшою мірою має відношення до природних ресурсів (передусім земельних і водних), і певною мірою – до трудових ресурсів, оскільки людська праця на таких територіях може вважатися шкідливою. Визначення наявності і ступеня радіаційного забруднення для кожного окремого господарства має визначатися індивідуально і відповідним чином враховуватися при оцінці ресурсного потенціалу.

Таким чином, при класифікації природних ресурсів доцільно вводити додаткову класифікаційну ознаку – радіаційно забруднені і незабруднені. У свою чергу, радіаційно забруднені ресурси мають поділятися на використовувані і не використовувані суб’єктом господарювання, у власності чи у тимчасовому володінні якого вони перебувають. Такий поділ дасть змогу визначати вплив радіаційного забруднення на ефективність використання ресурсного потенціалу.

Узагальнена класифікація елементів ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій представлена на рис. 1.

Отже, за економічною природою ресурси підприємства поділяються на природні, трудові і капітальні. За сталістю якісних характеристик ресурси пропонується поділяти на сталі, умовно-сталі та змінні. За наступною класифікаційною ознакою ресурси підприємства поділяються на власні і орендовані. З точки зору мобільності ресурси можна поділити абсолютно немобільні, відносно немобільні і мобільні. Вимірювати складові ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства пропонується в натуральних показниках, у вартісних показниках та в суб’єктивних якісних показниках.

Врахування вищезазначених класифікаційних ознак складових ресурсного потенціалу підприємства дає змогу провести їх ранжування з позиції тієї ролі, яку вони відіграють у посиленні чи послабленні вищезазначеного потенціалу. При оцінці потужності ресурсного потенціалу пропонується в якості головних передусім виділяти немобільні власні ресурси зі сталими характеристиками. У свою чергу, мобільні орендовані ресурси зі змінними характеристиками мають другорядне значення при формуванні ресурсного потенціалу.

Рис. 1. Класифікація елементів ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства радіаційно-забрудненої території

Висновки. Отже, маємо всі підстави розглядати ресурсний потенціал сільськогосподарського підприємства як достатньо складну систему, в структурі якої можна виділити цілий ряд різноманітних елементів. Набір необхідних елементів для формування ресурсного потенціалу передусім визначається видами діяльності суб’єкта господарювання, а якісний стан цих елементів – фінансовими можливостями підприємства та рівнем державної підтримки. Специфічні вимоги до формування ресурсного потенціалу існують для тих сільськогосподарських підприємств, які розташовані в зону радіаційного забруднення, оскільки крім традиційних елементів особливих ресурсів потребують заходи, спрямовані на очистку земель та інших природних ресурсів і забезпечення екологічної чистоти виробленої продукції.

Бібліографічні посилання.

1. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. Ю.В.Ніколенка. 3-тє вид. -К.:ЦУЛ, 2003. -540 с.

2. Желєзняк В. В. Аналіз підходів до визначення проблемної категорії „економічний потенціал підприємства" // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, праць. - Вип. 246: в 5 т. - Т. III. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 645-649.

3. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г.П. Баб'як, В.Я. Брич, М.П. Дусановська та ін.; За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища школа, 1999. - 375 с.

4. Шаталова Т. Н. Формирование и использование ресурсного потенциала в сельскохозяйственных предприятиях: Автореф. дис. д-ра экон. наук: 08.00.05.-М., 2000.

5. Стексова С. Ю. Методология определения ресурсного потенциала строительного предприятия // Менеджмент в России и за рубежом. - 2007. - №4.

6. Якубів В. М. Підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук зі спец.

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Житомир, 2006. - 20 с.

7. Аграрна економіка і ринок / Іванух Р.А., Дусановський С Л., Білан Є.М. - Тернопіль: Збруч, 2003. - 305 с.

8. Коротков В. Г. Ресурсный потенциал предпринимательства региона: http://www.marketing. spb.ru/read/article/a08 .htm