Экономические науки/3.Финансовые отношения

к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет, Україна

Оцінка ефективності портфельних інвестицій у ризик-менеджменті

 

Практика впровадження фінансового ризик-менеджменту лише набуває широкого застосування на різноманітних підприємствах України як дійовий інструмент сучасного впливу на сталість розвитку їх фінансових відносин. До того ж неминучість фінансового ризику, як складової загального економічного ризику, обумовлена й такими факторами, як: розмаїття і численність суб'єктів, що займаються підприємницькою діяльністю, спільність договірних відносин, діяльність у постійно змінюваному конкурентному середовищі [1]. При цьому існуюча ситуація значно ускладнюється, тому що й досі відчуваються наслідки порушеного процесу відтворення, залишається досить вагомою кількість збиткових підприємств. Тож питання стосовно аналізу впливу ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств на сталість його загального функціонування набувають особливого значення.

Об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних і методичних досліджень пов'язана, насамперед, з необхідністю визначення засад формування стратегії управління ризиками підприємства, вдосконалення оцінки ефективності прийняття фінансових рішень з урахуванням ймовірності розвитку ризикових подій.

Сучасна портфельна теорія (скорочено МРТ, від англ. modern portfolio theory) була започаткована у 1952 р. революційною працею Г. Марковіца [2]. Саме Марковіц першим побудував економіко-математичну модель задачі вибору оптимальної структури портфеля, включивши до неї чинник невизначеності та породженого ним ризику.

Пізніше, учнем Г. Марковіца ― В. Шарпом у 1964 р. було запропоновано так звану однофакторну модель ризику капіталів, у якій вперше з’явилися «альфа»- та «бета»-характеристики акцій. Сьогодні модель Марковіца використовується на першому етапі формування портфеля активів для розподілу інвестованого капіталу за різними типами активів: акціями, облігаціями, нерухомістю, матеріальними цінностями. Однофакторна модель Шарпа використовується на другому етапі, коли капітал, що інвестується у певний сегмент ринку активів, розподіляється між окремими активами, що складають вибраний сегмент, тобто між конкретними акціями, облігаціями тощо.

Шарп вводить у наукову тер­мінологію кілька важливих категорій. По-перше, він розділив загальний ризик інвестицій у цінні папери на дві частини: ризик систематичний і ризик несистематичний. По-друге, розробив Модель оцінювання капітальних активів (МОКА) (Capital Asset Pricing Model — CAPM). Систематичним він назвав ризик, пов’язаний зі станом фінансового ринку. При чому, останній залежить від змін в економіці і фінансах країни, а також від змін у світовій торгівлі, міжнародному русі капіталів, стані валют. Систематичний ризик в економічній літературі називають також недиверсифікованим, або ринковим, і позначається він буквою β – бета.

Несистематичний ризик ще має назву диверсифікований, або портфельний. Його природа відрізняється від природи ризику систематичного. Інвестор може перебороти несистематичний ризик за допомогою диверсифікації портфеля. З цією метою він повинен вивчати фінансовий стан емітентів цінних паперів. Фундаментальний аналіз фінансового стану емітента спрямований на з’ясування можливостей банкрутства, дефолту, втрати капіталу й інших несприятливих ситуацій, що можуть виникнути в емітента.

Інвестори прагнуть підібрати такий «асортимент» цінних паперів, у якому ризик і дохідність збалансовані. Шарп пояснює причину поділу загального ризику на дві частини різним впливом цих частин на очікувану дохідність. Цінний папір з високим ступенем систематичного ризику, тобто з вищою бетою, може принести інвестору вищий очікуваний дохід. Несистематичний ризик з бетою не пов’язаний, тому збільшення власного, тобто диверсифікованого, ризику не веде до зростання очікуваної дохідності. Інвестори винагороджуються тільки за рин­ковий, тобто систематичний ризик, а несистематичний ризик не винагороджується. Співвідношення між систематичним і несистематичним ризиком [2] показано на рис. 1.

 

 

Рис. 1. Залежність ризику від кількості цінних паперів у портфелі

 

Із даних графіка спостерігаємо, що систематичний ризик не залежить від кількості цінних паперів у портфелі. Що стосується несистематичного ризику, то він залежить від кількості цінних паперів у портфелі та знижується в міру зростання обсягів портфелів, а разом з ним знижується і загальний ризик. У результаті залишається систематичний ризик, але інвестор винагороджується за нього премією за ризик.

Проте оцінювання ефективності управління портфелем не можна здійснювати ізольовано (абсолютно), без порівняння з іншими реальними портфелями або ринковим (індексним) портфелем. Шарп запропонував критерій (коефіцієнт), подібний до критерію Трейнора, але який враховує загальний ризик портфеля, визначений як стандартне відхилення, а не тільки системний β-ризик.

Наведемо приклад оцінювання ефективності портфелів цінних паперів двох фірм із  інвестиційними характеристиками за певний період (таблиця 1).

 

Таблиця 1

Оцінка ефективності портфелів цінних паперів

Портфелі фірм

Середньорічна дохідність

Стандартне відхилення дохідності

β-коефіцієнт

Портфель 1

0,25

0,10

0,95

Портфель 2

0,30

0,20

1,05

Якщо середня безризикова ставка доходу за цей період умовно становила 0,10, то:

1. Критерії Трейнора, визначені з використанням β-коефіцієнта портфеля, розрахованого відносно ринкового індексу для цих портфелів, дорівнюють:

T1=(0,25-0,10)÷0,95=0,16

T2=(0,30-0,10)÷1,05=0,19                                         (1)

2. Критерії Шарпа:

S1=(0,25-0,10)÷0,10=1,50 

S2=(0,30-0,10)÷0,20=1                                             (2)

Аналізуючи одержані результати, можемо стверджувати, що згідно з критерієм Трейнора, ефективнішим можна вважати другий портфель, але, згідно з критерієм Шарпа, ефективнішим виглядає перший портфель. Як свідчить практика, трапляються поодинокі випадки, коли коефіцієнти Трейнора і Шарпа дають протилежні оцінки ефективності портфелів. У наведеному прикладі це обумовлено тим, що вартість першого портфеля менш мінлива від вартості ринкового (індексного) портфеля.

Зазначені критерії доповнюють одне одного, тому їх слід використовувати в аналізі ефективності управління портфелями разом.

Практичне застосування теорії Шарпа здійснюється в роботі окремих установ та підприємств України. Зокрема, як відомо, розширену базову модель прийняття фінансових рішень прийнято до  застосування в процесі аналітичних досліджень фінансово-аналітичного напрямку науково-дослідним інститутом нафтогазової промисловості НАК “Нафтогаз України”; процедуру щодо оцінки різних видів ризику ліквідності та відповідну графічну інтерпретацію визначення ризиків ліквідності прийнято до застосування у практичній діяльності АКІБ “Укрсиббанк”; засади визначення стратегії управління ризиками прийнято до застосування при розробці відповідних заходів у практичній діяльності ДП МОУ “Чугуївський авіаційний ремонтний завод” [1]. Крім того, взяті за методологічну основу теорії Шарпа, вживання методик фінансового менеджменту набуло широкого застосування в середніх і крупних підприємствах Росії, серед яких велику питому вагу займають підприємства машинобудування і металообробки.

На основі проведених досліджень, можемо стверджувати, що на досконалому (прозорому) ринку цінних паперів фахівець із портфельного інвестування має можливість з’ясування ринкових тенденцій і прогнозування майбутньої динаміки, аналізу інвестиційних властивостей фінансових інструментів, характеристик, що спричинюють зміни в портфелі в разі залучення до його складу окремих активів. Основою застосування фінансового ризик-менеджменту на рівні всього підприємства в якості стратегічного інструменту підвищення ефективності використання капіталу стало розуміння того, що втрати супроводжують переважно ті невизначеності, імовірність настання яких була неправильно оцінена або неправильно побудована модель їхнього попередження та уникнення.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що об’єктивною умовою забезпечення прийнятного рівня ризику фінансової сфери діяльності підприємств є розробка загального підходу до визначення стратегії управління фінансовими ризиками підприємства.

Література

1. Таран О.В. Сучасні питання проблематики ризиків фінансової сфери діяльності підприємств: теоретичні узагальнення та прикладний аналіз. Харків: Константа. – 2004. – 108 с.

2. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции. Пер. с англ. - М.: Инфра-М., 1998.