Метеленко Н.Г.

к.е.н., доцент, завідувач кафедрою фінансів Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій

Організаційна складова внутрішнього господарського механізму промислових підприємств

В умовах формування системи ринкових відносин у суспільстві, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни організаційної складової внутрішнього господарського механізму управління підприємствами та його формування з метою ефективного функціонування підприємств у довгостроковій перспективі. Проблеми формування організаційних та виробничих структур досліджуються такими вітчизняними та зарубіжним ученими, як І.П.Булєєв, О.І.Амоша, Н.Ю.Брюховецька, М.Г.Грещак, В.І.Тоцький, Б.М.Андрушків, М.М.Мартиненко, Л.І.Абалкін, Д.Хан та ін. У мінливому середовищі організаційно-структурні форми, які не відповідають новим вимогам зовнішнього оточення, стають дестабілізуючим фактором для підприємства в цілому – вони гальмують процеси ефективного функціонування його внутрішнього господарського механізму, тому дослідження щодо формування організаційної складової внутрішнього господарського механізму є актуальним.

Сьогодні, звичайні уявлення про підприємство як про стабільну та керовану організацію, яка має жорстку ієрархічну структуру, поступаються ідеям про гнучку структуру управління та необхідність її постійної реорганізації в умовах ринкових змін. Цю думку обґрунтовують у своїй роботі В.І.Тоцький та В.В.Лаврененко [1, С.63-88]. Стійкість підприємства – його рівноважний (рухомий) стан, який передбачає адаптивність (зі збереженням незмінними певних структур протягом часу) до зовнішніх змін, а також здатність зберігати ефективність за умов зміни зовнішнього середовища. Стійкий стан виробництва забезпечується головним чином створенням адекватної та ефективної системи управління. Основною умовою пристосування виробничої системи до динамічного зовнішнього середовища та нестійкого спектра внутрішніх чинників є її спроможність адаптуватися та створювати ефективний механізм використання сприятливих тенденцій, що з’являються на певних етапах діяльності промислового підприємства. Це забезпечується гнучкістю організаційної структури, тобто спроможністю системи цілеспрямовано адаптуватись до мінливого, складного та нестійкого середовища з мінімальними витратами.

Організаційні структури, що застосовуються у промисловості, залежать від розміру підприємства, обсягу його виробничої та збутової діяльності, характеру продукції та технології, масштабів експортно-імпортної діяльності. Організаційна структура тісно пов’язана із прийнятою організаційно-правовою формою підприємства, наявністю філій, характером сумісної діяльності з партнерами тощо. Основними характеристиками (елементами) організаційної структури є наступні: чисельність управлінського персоналу за функціями управління, чисельність лінійного управлінського персоналу, кількість рівнів ієрархії системи управління підприємством, кількість структурних ланок на кожному рівні управління, ступінь централізації в управлінні, професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління, склад самостійних структурних підрозділів, інформаційні зв’язки тощо. Організаційна структура управління віддзеркалює у собі всі цілі підприємства, які розподілені між різними ланками та рівнями управління, зв’язок між якими забезпечує координацію дій по їх виконанню (досягненню). Тобто, відношення між ланками управління підтримуються завдяки зв’язкам, взаємовідносинам та комунікаціям. Для досягнення цілей управління організаційна структура повинна відповідати вимогам, основні з яких наступні [2, С.68]:

- адаптивність, тобто здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

- гнучкість, динамізм, тобто здатність до реагування на зміну попиту, удосконалення технології виробництва, появу інновацій;

- адекватність, тобто відповідність організаційної структури параметрам керованої системи;

- оптимальність, тобто мінімальна кількість ступенів управління;

- оперативність, тобто швидкість прийняття управлінських рішень, оптимальний розподіл прав та обов’язків, що сприяє прискоренню прийняття управлінських рішень та підвищенню якості управління;

- економічність, тобто раціональний поділ управлінської праці, мінімізація витрат на управління; відповідність витрат можливостям організації;

- надійність, що обумовлена таким рухом інформаційних потоків, які забезпечують достовірність та своєчасність передачі інформації.

Організаційна структура управління може сприяти ефективному функціонуванню внутрішнього господарського механізму, а може стримувати його розвиток. Практика функціонування вітчизняних підприємств та підприємств розвинених країн довела правильність висновків про поступовий перехід від традиційних функціональних та лінійно-функціональних структур управління до структур з більш або менш автономними підрозділами різних типів. Ці тенденції підтверджують думку про існування загальних проблем великих та середніх підприємств – втрату гнучкості та уповільнення реакції на зміни у середовищі. Створення автономних підрозділів – це спроба поєднати в одній структурі керованість, яку забезпечують централізовані органи управління, де здійснюється координація різноманітних видів діяльності, та підприємницьку гнучкість „локальних форм” автономних формувань. Сьогодні можна стверджувати, що відбувається перехід від жорстких організаційних структур управління, зорієнтованих на поточну діяльність, до гнучких, спрямованих на розвиток.

Дослідження переваг та недоліків організаційних структур дало змогу сформулювати передумови, на яких повинен ґрунтуватись процес проектування організаційної структури управління як організаційної складової внутрішнього господарського механізму. Вони полягають у наступному:

- врахування специфіки (галузеві особливості, розміри підприємства, кадровий склад, рівень механізації тощо) підприємства з метою раціоналізації потоків інформації та технології її обробки;

- раціоналізація територіального розміщення усіх підрозділів та структурних одиниць;

- надійність внутрішньофірмових комунікацій на рівні документообігу з метою мінімізації витрат на транспортування документації та потоків інформації;

- постійний моніторинг функцій підрозділів та структурних одиниць організаційної структури з метою врахування змін внутрішнього та зовнішнього середовища;

- досягнення економічних, науково-технічних та інших цілей з мінімальними витратами на весь обсяг інформації, необхідної для розробки управлінських рішень та своєчасної їх реалізації;

- мінімізація кратності передачі інформації між підрозділами у відповідності до розробленої схеми їх взаємодії.

Не менш важливою організаційною складовою внутрішнього господарського механізму є виробнича структура промислового підприємства. Виробнича структура являє собою сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства, які забезпечують переробку входу системи на її вихід – готовий продукт із параметрами, що закладено у бізнес-плані підприємства. Характер побудови підрозділів, їх число визначається такими формами організації виробництва, як спеціалізація, концентрація, кооперування та комбінування. Оптимізація виробничої структури підприємства та його підрозділів у будь якій галузі можлива за рахунок спеціалізації та кооперування.

Спеціалізація передбачає звуження номенклатури продукції, що виробляється по виробничих ланках, обмеження різновидів виконуваних технологічних процесів [3, с.13]. Кооперування є наслідком спеціалізації, іншою стороною процесу суспільного розподілу праці. Економічні вигоди кооперування обумовлені ефективністю спеціалізації. Сучасне підприємство не може обійтись без розвинутої системи коопераційних зв’язків. Разом з тим, процес встановлення таких зв’язків супроводжується великими та високовартісними зусиллями по зв’язуванню роботи кооперуємих підприємств у просторі та часі. Концентрація виробництва передбачає зосередження виробництва певних видів продукції або послуг на небагатьох крупних підприємствах у межах невеликого регіону [4, с.375]. Інші автори додають до цього визначення, також те, що концентрація це процес зосередження речових та особистих факторів виробництва та обсягів виробництва на великих підприємствах; вона тісно пов’язана з концентрацією капіталу, створює його технологічну основу. Одним з напрямків концентрації виробництва у ринкових умовах господарювання з метою концентрації капіталу та факторів виробництва є формування дивізіональних структур управління декількома підприємствами, активи яких, належать одному власнику. Комбінування виробництва являє собою об’єднання у складі одного підприємства декількох різних підприємств, або це об’єднання у одній компанії виробництв різних галузей на організаційній, технологічній та економічній основі. Таке об’єднання являє собою виробничий комплекс, який розташований на одній території та має загальну виробничу інфраструктуру.

Проведене дослідження дає змогу виділити з усіх форм організації виробництва концентрацію виробництва, як найбільш перспективну форму, яка спрямована на концентрацію капіталу та факторів виробництва. З іншого боку, концентрація виробництва поєднує у собі ознаки спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва, а її напрями – інтеграція та диверсифікація спрямовані на інноваційний розвиток підприємств. Тобто, формування виробничої структури підприємства суттєво залежить від типу виробництва, методу організації виробництва, форми організації виробництва.

Таким чином, в умовах концентрації капіталу, що відбувається на сучасному етапі розвитку промисловості в Україні, при проектуванні організаційної складової внутрішнього господарського механізму, необхідно використовувати системний підхід, переваги та недоліки форм організації виробництва, враховувати внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на формування виробничої структури та методи управління підприємством, що являють собою управлінську діяльність, яка спрямована на об’єкти управління з метою досягнення цілей промислового підприємства.

Література.

1. Тоцький В.І., Лаврененко В.В. Організаційний розвиток підприємства: навч. посіб. / В.І.Тоцький, В.В.Лаврененко – К.: КНЕУ, 2005. – 247 с.

2. Пушкар М.С., Пушкар Р.М. Контролінг – інформаційна підсистема стратегічного менеджменту: монографія / М.С.Пушкар, Р.М.Пушкар. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 370 с.

3. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия / [под ред. Бухало С.М.]. – Киев: Вища школа, 1978. – 472 с.

4. Фатхутдинов Р.А. Организация производства: ученик / Р.А.Фатхутдинов. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 672 с.