Лойфер Антон Едуардович

Аспірант Національного

гірничого університету

Проблеми підвищення ефективності ліквідації збанкрутілих підприємств

В основі функціонування ринкової економіки лежить принцип вільної конкуренції, який об’єктивно створює передумови комерційних ризиків для виробників товарів та послуг. Можливими наслідками впливу таких ризиків є стан неплатоспроможності суб’єктів господарювання та в подальшому їх банкрутство.

Метою вивчення даної тематики є окреслення кола проблем, що виникають при ліквідації вітчизняних підприємств, вирішення яких дозволить підвищити ефективність проведення процедури ліквідації.

Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки та інститут розвиненої системи правовідносин. Це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами.

Ситуація банкрутства є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь якої з розвинутих країн. Зокрема у країнах Євросоюзу та США щороку банкрутують значна кількість підприємств і підприємців, але незважаючи на це, їх економіка розвивається передвчасними темпами, що пояснюється багатьма факторами, в тому числі високою ефективністю ліквідації збанкрутілих підприємств.

Відповідно до статистичних даних, в Україні найпоширенішою із застосовуваних процедур банкрутства є ліквідація. За даними Міністерства економіки України, тільки за останні 2 роки порушено майже 13 тис. справ про банкрутство, за якими банкрутами визнано 8,8 тис. підприємств.

Протягом тривалого часу, спираючись на світовий досвід застосування, механізм банкрутства в Україні намагались покращити. Але не дивлячись на весь прогресивний характер розвитку нового механізму він все ж таки не позбавлений недоліків, які були виявленні практикою його застосування.

Перш ніж перейти до розгляду недоліків механізму припинення діяльності фінансово-неспроможних підприємств, необхідно визначитись з основними термінами та поняттями, що стосуються банкрутства та ліквідації зокрема.

Термін "банкрутство" походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк [1]. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація – це припинення діяльності суб’єкта господарювання, визнаного господарським судом банкрутом, з метою забезпечення справедливого та пропорційного задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника на колективній основі відповідно до правил визначених Законодавством.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку [2].

В сучасному механізмі ліквідації, можна виділити ряд чинників, що негативно впливають на її ефективність, серед них основними є:

- неврегульованість законодавства;

- порушення законодавства під час провадження у справах про банкрутство;

- непрозорість процедури оцінки та реалізації майна;

- штучне збільшення заборгованості;

- приховування майна або інформації про майно підприємства;

- високий рівень корупції у судовій системі та в органах місцевої виконавчої влади, хабарництво, тощо.

Неврегульованість законодавства.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон) містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є просто неспроможність підприємства в якийсь конкретний момент розрахуватись із боргами і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, тобто коли неплатоспроможного підприємця вже можна визнати боржником на законних підставах. У Законі зазначено, що відновлена платоспроможність вважається такою, коли відсутні ознаки банкрутства. Поняття банкрутства визначається як неплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.

Ключовою умовою при регулюванні суспільних відносин, які пов’язані з вирішенням проблеми конфлікту інтересів сторін, у даному випадку боржника та кредиторів є обов’язкове безумовне задоволення вимог кредиторів в умовах процесуальної рівності усіх учасників провадження. Ця умова закріплена у положеннях статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Реалізація права кредитора шляхом порушення справи про банкрутство свого боржника є можливою щодо будь якої особи, що є суб’єктом господарювання незалежно від форм власності та організаційно-правової форми при дотриманні обов’язкових умов встановлених ст. 7 Закону.

Але, аналізуючи положення Закону та іншого законодавства України, що регулює провадження у справах про банкрутство, можливо зробити висновок, що деякі положення діючого законодавства містять порушення такої ключової умови. Що, в свою чергу, спричиняє порушення балансу у забезпечені інтересів однієї сторони за рахунок обмеження інтересів іншої.

Порушення законодавства під час провадження у справах про банкрутство.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», учасниками у справі про банкрутство є: кредитори, боржник та арбітражний керуючий.

Серед найчастіших порушень законодавства, що здійснюються учасниками під час провадження у справі про банкрутство, можна виділити наступні:

- упередженість дій на користь окремих кредиторів;

- хабарництво;

- зловживання службовим становищем;

- заниження оцінки ліквідаційної маси;

- незаконна передача майна;

- умисне невиконання рішень суду;

- порушення процедур продажу майнових активів

- непрозорість процедури оцінки та реалізації майна;

- штучне збільшення заборгованості

- приховування майна або інформації про майно підприємства та ін.

Такі злочини є досить поширеними, однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. Проаналізувавши статистичні дані стосовно зазначеного, можна стверджувати, що справи по цих злочинах до суду майже не доходять і закриваються на стадії досудового слідства.

Основна причина цього полягає у так званій “відсутності” потерпілих, та осіб, зацікавлених у викритті цих злочинів. Більш ніж 75 % злочинів, пов’язаних з банкрутством, мають латентний характер і ретельно приховуються суб’єктами підприємницької діяльності під виглядом цивільних правовідносин.

Всі вищенаведені чинники, в тому числі високий рівень корупції у судовій системі та органах місцевої виконавчої влади значно перешкоджають ефективному застосуванню ліквідаційної процедури в Україні.

Внаслідок злочинних дій одних учасників процедури ліквідації, завдається шкода іншим, зокрема: кредиторам, боржнику, державі, трудовому колективу та ін.

З метою вирішення зазначених проблем, для підвищення ефективності ліквідації банкрута необхідно:

- покращити рівень законодавчої бази, для чого звернутись до іноземного практичного досвіду;

- передбачити кримінальну відповідальність для учасників провадження у справах про банкрутство (боржника, ліквідатора, кредитора);

- розробити та застосувати на практиці більш прозорі, відкриті процедури оцінки та реалізації майна боржника;

Таким чином, встановлено, що удосконаливши законодавчу базу, що регулює механізм банкрутства в Україні, знизивши рівень корупції в місцевих органах виконавчої влади, судовій системі, покращивши рівень оцінки та реалізації майна банкрута можливо збільшити рівень ефективності від ліквідації вітчизняних збанкрутілих підприємств.

Список використаних джерел

1. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. – К., 2006;

2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-ХІІ від 14.05.2010 р. /(Електронний ресурс)/ спосіб доступу: URL: http://www.rada.gov.ua/