Економічні науки/ економічна теорія

Аспірант Лобко О.Б.

Вищий навчальний заклад Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі

Соціокультурний підхід у дослідженні організаційної культури на фірмі

Суспільну ситуацію, що склалася в Україні і загалом на пострадянському просторі доцільно досліджувати за допомогою соціокультурного підходу. Новий напрямок розвитку нашої економіки зумовив появу соціально-економічного простору, який вимагає визначити необхідність, роль і функції культурної складової у господарській діяльності суспільства.

Сучасні суспільні інститути приймають участь у формуванні нового соціалізованого індивіда, його типу мислення, поведінки, економічної культури тощо. Соціальні відносини на рівні фірми складаються корпоративної культури та системи управління. Управлінська і кадрова політика в організації складається відносно і навкруги індивіда. Загальні трансформаційні процеси в економіці впливають на зміну системи цінностей і соціальних норм в організаціях, а також і в її організаційній культурі. Сучасна організаційна культура допомагає у формуванні сприятливої робочої атмосфери, створює умови для якісної діяльності і досягнення високих показників трудової діяльності працівників.

У соціально-філософській літературі під економікою розуміється складний міжособовий характер економічних відносин у системі. Крім компонентів, що кількісно впливають на розвиток соціально-економічних відносин в організації, існують також і якісні компоненти. До якісних компонентів можна віднести загальні людські, моральні і корпоративні цінності, довіру, інтелектуальний і людський капітал. В умовах глобалізації чинне місце займають підприємницькі здібності (творчість, прагнення до саморозвитку, незалежність, власна думка, створення власної справи тощо), що є фактором, тісно пов'язаним з особливостями індивідуума. Підприємницький талант дає змогу отримати (чи не отримати) значний капітал. Незалежно від діяльності фірми, у ній формуються і зростають додаткові цінності, які виникають у результаті реалізації можливостей людського капіталу.

Основна задача організаційної культури заключається в ефективному існуванні і взаємодії працівників в організації, розвиваючи їх професійні та особисті якості. Для визначення ролі організаційної культури у соціально-економічній системі можна виділити два підходи для досягнення цієї мети: по-перше, визначення місця організаційної культури в інституційній матриці суспільства; по-друге, через вплив соціалізації на організаційну культуру як елемента економічної культури.

Для ілюстрації першого підходу застосовують два типи інституційної матриці [2], де організаційна культура виступає як набір певних інститутів. У західній інституційній матриці пріоритетність надається індивідуальним цінностям особистості, її правам та свободам по відношенню до цінностей спільнот, які стосовно особистості мають субсидіарний характер. У східній інституційній матриці домінуючі інституції проголошують пріоритет колективних цінностей і спільних інтересів над індивідуальними [2].

Другий підхід розкриває вплив соціалізації на організаційну культуру як складового елемента економічної культури. Перед економічним аналізом стоїть питання щодо визначення способів пізнання, при цьому економічна реальність може розглядатися як номінальна чи як реальна. Номінальний спосіб пізнання включає в себе описання та роз’яснення явищ, застосовуючи узагальнені поняття, такі як «фірма», «банк» та інші. Такі узагальнені номінації не володіють якостями окремих реальних явищ. Вони не здатні і не можуть діяти, як індивіди (суб’єкти економічної діяльності), а лише відображають узагальнені номінації. Номіналізм – це спосіб подолання труднощів пізнання економічної реальності у всіх її частинах. Альтернативою номіналізму є реалізм. Підхід реалізму складається у тому, що наукові поняття не узагальнюють спостереження, а здатні відображати всю реальність конкретних подій, недосяжних для спостережень [5].

Виходячи з цього, морально-етичні норми, як інституції, є результатом номінативного пізнання, а організаційна культура, як комплекс неформальних інститутів, які включають в себе морально-етичні інституції в якості глибинних факторів її сутності, є результатом реалістичного пізнання.

Сформовані у минулому столітті принципи організаційної культури вже застарілі і не відповідають сучасним умовам, і тому мають змінитись, врахувавши соціальну спрямованість відносин між індивідами, а також і психологічний мікроклімат у колективі. Поряд з егоїстичними принципами у поведінці людини діють гуманістичні соціальні інститути: традиції, звичаї, культура, довіра та мораль. Для становлення здорової організаційної культури у сучасних фірмах необхідно поступово створити нове співвідношення між людським капіталом та соціальним капіталом.

Соціально-орієнтована економіка підсилює культурні процеси у суспільстві, інтеграцію духовно-моральних факторів і застосування соціальних технологій. Основні принципи, на які спирається організаційна культура – це: гуманність, партнерство, відповідальність, співробітництво, довіра, свобода тощо. Організаційна культура відображає цінності, норми, традиції, що прийняті в кожній організації і систему соціальної відповідальності, для дотримання якої індивіди повинні діяти відповідно до етичних норм та правил поведінки, які прийняті на фірмі [1, с.125-129].

В умовах інституційної трансформації відносин у суспільстві відбувається зміна соціального середовища, її адаптація до людини, до її поведінки, цілей, можливостей з урахуванням можливостей соціального середовища. Сьогодні відбувається процес становлення нового індивіда як соціального суб’єкта ринкової економіки. Особистість є невід’ємною і складовою частиною суспільства, яка має власні погляди, потреби, вміння вирішувати життєві ситуації та пристосовуватись до взаємовідносин у суспільстві [4, с.7-10]. У процесі соціалізації у індивіда формуються якості (культурні, психологічні, економічні), завдяки яким він адаптується до ринкової економіки.

Культура є складним соціальним феноменом, який характеризує рівень розвитку суспільства. У соціологічному аналізі культура включає в себе сукупність процесів, пов’язаних з функціональністю суспільства на різних етапах розвитку, соціальні відносини та особливості взаємодії соціальних інститутів із суспільством. Культура є підґрунтям розвитку людства, суспільних відносин і окремих індивідів, а тому є важливим чинником економічного розвитку як країни в цілому, так і окремої фірми зокрема.

Література

1. Захарчин Г.М. Соціально-орієнтований менеджмент: об’єктивна необхідність і суть // Вісник НУ «Львівська політехніка». – 2008 - №611. - с.125-130.

2. Кирдина С.Г. Экономические институты России: материально- технологические предпосылки развития // Общественные науки и современность. – 1996. - №6. - с.36-45

3. Кирдина С.Г. Институциональные матрицы: макроэкономическая объяснительная гипотеза // Социологические исследования. - 2001. - №2. - с. 13-23.

4. Мудрик А. В.Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В.А. Сластенина. - М.: «Академия», 2000. - 200 с.

5. Теоретические стратегии и проекты экономического анализа // http://e-educ.ru/aisur13.html