Філіпчук Ігор Михайлович

Відділ міжнародних зв’язків,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Кластерна політика як ефективний інструмент

регіонального розвитку

Кластерна політика як дієвий “інструмент розвитку” знайшла поширення на Заході ще в 90-х роках ХХ-го століття, що ж до України, то лише в останнє десятиліття на її теренах явище кластеризації економіки стає предметом особливої уваги. А питання адаптації поняття “кластерна політика” до специфічних умов функціонування державної та регіональної влади сучасної України, науки, освіти, бізнесу й суспільства стає все більш актуальним. Кластеризація нині значною мірою охопила економіку Євросоюзу, що значно полегшує імплементацію цього процесу в Україні.

Згідно з сучасною європейською класифікацією розрізняють 3 основних типи кластерної політики, а саме: політику сприяння, політику розбудови мереж, політику зростання [1], і кожна з них певною мірою повинна мати місце у державі, яка прагне до забезпечення інноваційного розвитку власної економіки.

Нині у трактуванні понять “кластер” і “кластерна політика” існує ряд розбіжностей, зумовлених тим, що в західній літературі використовується саме поняття “регіональний кластер”, підкреслюючи тим самим важливість врахування просторового чинника. Оскільки саме регіональні кластери (що побудовані на базі пріоритетів регіонального розвитку, охоплюють область або групу областей, створюються за ініціативи регіональних бізнес-середовищ) покликані формувати програми соціально-економічного розвитку регіонів зокрема і країни загалом [2].

Наведемо кілька найбільш влучних, на нашу думку, визначень поняття “кластер”. Зокрема, основний ініціатор запровадження в Україні мережевих структур С. І. Соколенко кластером вважає географічну концентрацію взаємопов’язаних підприємств, спеціалізованих постачальників послуг (включаючи транспортні, інформаційні, дослідницькі, маркетингові, юридичні, фінансові і т.п. послуги), що існують чи характерні для певного регіону [3]. Вчений зазначає, що в умовах сучасної економіки України кластери можуть створюватися і виживати за умов відносно сприятливої кон’юнктури на ринку продажу та наявності належної інституційної бази (сукупності нормативних актів, органів регіональної влади, що розпоряджаються бюджетними коштами, фінансових, наукових, інформаційних установ і т. п.), яка буде спроможна виконувати роль амортизатора ризиків та компенсатора витрат.

Дещо перегукується вищезгадане трактування суті кластера із найбільш поширеним визначенням останнього: “Галузево-територіальні добровільні об’єднання підприємницьких структур, які співпрацюють із владою, науковими і громадськими організаціями та створені для підвищення конкурентоспроможності своєї продукції та регіону слід називати кластерами” [4].

Водночас більшість науковців і практиків підтримують тезу, що саме спираючись на регіональні кластери, регіональна політика стає ефективнішою, створюючи умови для вирівнювання диспропорцій регіонального розвитку.

Адже кластери як новітній тип просторової регіональної організації виробництва й ринків здатні забезпечити:

· одночасно горизонтальну конкуренцію і вертикальну кооперацію, оскільки виробничі процеси проходять серед різних економічних суб’єктів і протікають у різних вимірах [4];

· інноваційний імпульс для промисловості на основі прозорих умов для інвестиційного потоку у вищі технологічні уклади;

· оптимізацію накладних витрат учасників за рахунок інтегрованого підходу щодо спільних процедур;

· формування довкола кластерів дослідницьких середовищ та зростання компетенції всіх учасників [2];

· підвищення ефективності формування виробничого, торгівельного, людського, інноваційного, інвестиційного капіталу регіону загалом.

Що важливо, в останні роки у регіонах України питанням організації кластерних досліджень, виявленню кластерних ініціатив та створенню інноваційних кластерних структур приділяється особлива увага з боку представників регіональної влади та бізнесу. Зокрема, в рамках розвитку програм транскордонного співробітництва та за підтримки швейцарсько-українського проекту FORZA й обласних держадміністрацій Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей ведеться активна робота у напрямку формування у цих регіонах потенційних лісових, деревообробних, меблевих, туристичних та інших кластерів [5].

Отже, кластерна політика як новий економічний феномен повинна займати пріоритетні позиції при розробці державної стратегії конкурентного розвитку країни та її регіонів, бути методично та законодавчо забезпеченою, що вимагає значних напрацювань у цих напрямках на теренах України, насамперед формування законодавчої бази, яка б регламентувала діяльність організацій кластерного типу та адаптації найефективніших світових методик кластерної політики до вітчизняної територіальної структури господарства та менталітету.

Список використаних джерел

1. The concept of clusters and cluster policies and their role for competitiveness and innovation: main statistical results and lessons learned. –Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2008. – 77 p.

2. Сорока Р. Ю. Промислова політика та кластеризація економіки [Електронний ресурс] / Р. Ю. Сорока. – Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=104

3. Соколенко C. И. Проблемы и пути решения развития кластеров в Украине [Електронний ресурс] / С. И. Соколенко. – Режим доступу : http://biznes.od.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=494&Itemid=33

4. Державне регулювання й підтримка кластеризації економіки та підприємництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.academia.org.ua/?p=1169

5. Завдяки проектам транскордонної співпраці для розбудови прикордонної інфраструктури буде залучено додаткові кошти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oda.cv.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=9069&Itemid=0