Історія / 1Вітчизняна історія

к.і.н. Федоренко Я.А.

Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля

Культурологічні аспекти трансформації свідомості українських селян під впливом процесу лібералізації середини ХХ століття

Cучасне національно-державницьке відродження України позначене становленням і розвитком політично стабільної, економічно міцної та культурно розвинутої демократичної держави. У цьому зв’язку невідкладним є радикальне оновлення всіх сторін життя українського села, у тому числі піднесення рівня його матеріальної і духовної культури. Це пов’язано з тим, що культура українського села – важлива складова світового культурного простору.

Упровдовж усієї історії України від найдавніших часів до сучасності саме селянство виступало головним носієм унікальної самобутньої культури нашого народу, оберегом традиційних та духовних цінностей українства. Дуже цікавим фактом в історії культури стає співвідношення між пасивними і активними аспектами діяльності даного прошарку суспільства у різні періоди існування нашої держави. З цієї точки зору період „відлиги” є досить цікавим. Саме в цей відтинок часу відбулася під впливом процесу лібералізації трансформація свідомості селян.

Культура села завжди мала і має до цього часу свої особливості. На відміну від міста, де жителі виступають пасивними споживачами культури, а не творцями, у селі історично домінував активний аспект духовної культури, адже творчість для селянина завжди була способом його буття [1, с.25]. В середині 1950-х років співвідношення між пасивними і активними аспектами у культурі села зрівнялося. З одного боку селянство стало більш пасивним споживачем культурних здобутків урбанізованого міста, а з іншого, саме з його середовища в той час вийшло багато талановитих особистостей, які стали еталонами національної культури.

Проведені в кінці 1959-х років соціологічні дослідження показали, що на той час культура села мала вигляд деякого ієрархічного утворення. Чим менший був розмір села, тим вужчим був канал інформації і щільнішим фільтр, через який проникала культура урбанізованого суспільства [2, с.153]. Крім того, було помічено різницю між приміськими і більш віддаленими селами, великими і малими. Так, у більших селах, розташованих поблизу міста, на відміну від малих і віддалених, було більше інтелігенції, більше службовців, тобто власне сам освітній рівень вищий. Поширенню міської масової культури сприяло використання в селах таких засобів масової комунікації як преса, радіо, кіно, телебачення [3, с.59]. У період 1950-х – 60-х років почала домінувати політика ліквідації протилежності, а згодом культурно – побутових відмінностей між містом і селом, що на практиці означало експансію міської культури, до того ж масової, а не академічної. Сама постать селянина стала розглядатися державою перед усім як об’єкт міського культурного впливу, якого слід було будь – яким чином звільнити від „ідеології сільського буття”.

На думку Ю.Бадзьо, кінець 1950-х років проходив під егідою ідеології інтернаціоналізації народів, що входили до складу СРСР. Саме вона заперечувала концепцію і політику національного відродження, яку висунуло молоде покоління 1950-1960-х років, і використовувала здобутки сталінізму як основу для творення єдиного радянського народу [4, с.342]. Тому на сторінках радянської публіцистики періоду „відлиги” часто зустрічається ідея про радянський народ як нову історичну спільність, що складалась із робітничого класу, колгоспного селянства та народної інтелігенції [5, с.368]. Внаслідок методично проведеної антинаціоналістичної політики, яка ґрунтувалася на переконаннях приналежності української нації до єдиного радянського народу, ідентифікація українців із власне Україною була на початку 1960-х років дуже слабкою. Так, за дослідженнями В.Нечитайла, значна частина населення в тому числі і сільського до кінця 1950-х років не ідентифікувалася із Україною як з нацією і не прагнула до самостійного державного життя. На відміну від селян Західних областей, селянство східного і південного регіонів не визнавало національної символіки, і виступало проти виокремлення України із складу СРСР [6, с.122].

Таким чином, період лібералізації середини ХХ століття безпосередньо вплинув на розвиток культури села. На нашу думку, селянство, як соціальний прошарок, з одного боку стало більш пасивним споживачем культурних здобутків міста, але із іншого, саме в цей час сільська місцевість прославилась своєю неповторною духовною культурою, яку змогла донести до широкого загалу когорта молодих і талановитих особистостей.

Список використаної літератури

1. Кривчик Г.Г. Протиріччя культурного розвитку українського села у 1960- 1980-ті роки / Кривчик Г.Г. //Український історичний журнал – 2002. – №5. – С. 24-34. – Бібліогр. : с. 33-34

2. Лаврінович М.І. Формування соціальної однорідності селянства в процесі комуністичного будівництва / Лаврінович М.І.– К.: Вища школа, 1976. – 151с.: табл. – Бібліогр. в підряд. прим.

3. Воронцов А.В. Культура современного села. Проблемы перспективы роста. / Воронцов А.В. – М.: Лекция Л.(ЛГПИ), 1974. – 67с.: табл. – Бібліогр. в підряд. прим.

4. Бадзьо Ю. Право жити: Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму./ Бадзьо Ю. – К.: Таксон, 1996. – 400с.

5. Советский Союз. Политическо-экономический справочник. – М.: Полииздат, 1975. – 432с.

6. Нечитайло В.В. Українське селянство: важкий шлях до волі / Нечитайло В.В.– Кам’янець Подільський: вид-во пед.інт-ту, 1995. – 191с. – Бібліогр.: 185-190