Ковалевська Тетяна Іванівна

аспірант кафедри англійської філології

Київського Національного педагогічного університету

ім. М.П. Драгоманова

Інтонаційні стилі англомовного дискурсу

Підходячи до дискурсу як зразку комунікації в реальному часі і просторі, вбачається доцільним розглянути інтонаційні особливості англомовного дискурсу в ракурсі комунікативно-прагматичної мети, яку переслідує мовець у висловленні [Селіванова, 120]. Адже і те, що говорить мовець, і те, як він це говорить залежить від конкретних умов комунікації, статусних ролей мовців та мети, якої він прагне досягти у комунікації. Принципи відбору та організації текстових елементів висловлення та шляхи комбінації інтонаційних компонентів для передачі інформації формують так званий «інтонаційний стиль» [Дворжецька, 59]. Кожному типу дискурсу притаманний власний інтонаційний стиль. Базуючись на класифікації дискурсів В.І. Карасик, пропонуємо розглядати інтонаційні стилі англомовного дискурсу слідом за Дворжецькою М.П. [Дворжецька, 59-112].

Експериментальні фонетичні дослідження мовленнєвої комунікації висвітлюють комунікативну і прагматичну релевантність наступних риторичних мовленнєвих стратегій у різних моделях англомовного дискурсу:

- ефективна передача інформації у повідомленні за допомогою просодичних характеристик: доцільний поділ дискурсу на інтонаційні групи та паузація;

- інтенсивна просодична акцентуація слів, які є носіями смислу висловлення та ритмічний розподіл наголосу в ритмічних групах через приблизно рівні проміжки часу;

- просодичний контраст (тону, гучності, темпу) при маркуванні нової (реми) та відомої (теми) інформації у дискурсі;

- підвищена висота голосу, повільніший темп, більша гучність при комунікації нової інформації;

- контекстуальне моделювання інтонаційних груп (простих та складених) контрастними та немаркованими (у самому кінці інтоногрупи) ядерними наголошеними складами;

- доцільна щільність контрастного та емфатичного наголосів (але не забагато у близькій послідовності), зосереджених на словах – носіях смислу в межах інтоногрупи;

- просодичні моделі як маркери мовленнєвого стилю та фонетичні девіації для досягнення певних стилістичних, риторичних, комунікативних та прагматичних ефектів; застосування більш емфатичних та експресивних інтонаційних засобів в межах інтонаційної групи;

- модифікації тембру голосу для вираження емоцій, оціночних відношень та прагматичних інтенцій [Дворжецька, 55-56].

Детальніше розглянемо інтонаційні стилі англомовного дискурсу.

Інформативний стиль. Головною метою інформуючого мовлення є надати слухачеві інформацію, якої він до цього не мав. Сюди відносяться такі типи дискурсу як звіти, освітні лекції, інформаційні блоки у ЗМІ та багато інших. Цей стиль маніфестується переважно нейтральними інтонаційними компонентами, оскільки має на меті перш за все донести максимально об’єктивну інформацію до слухача.

Науковий (академічний) стиль. Цей стиль мовлення включає в себе різні типи академічних, наукових та освітніх промов. Університетські лекції можуть слугувати типовим представником цього стилю. Інтонаційний стиль залежатиме від декількох чинників:

- розмір аудиторії (більш неформальний, емоційний та емфатичний характер висловлення перед невеликою аудиторією та, навпаки, офіційний характер і тяжіння до нейтральних інтонаційних моделей перед великою аудиторією)

- зворотна реакція аудиторії (інтенсифікація логічного та емфатичного наголосів на новій інформації; більша тривалість пауз, якщо лекція занотовується аудиторією).

Публічний (ораторський) стиль. Публічні промови в залежності від спонтанності чи підготовленості заздалегідь відрізнятимуться інтонаційними моделями. Спонтанне мовлення характеризуватиметься більшою емоційністю та різкістю змін інтонаційних контурів висловлення. Підготовлені промови носитимуть досить формальний характер, що відобразиться і у типовому просодичному малюнку висловлення: достатньо висока гучність мовлення, середній темп, достатня кількість пауз та їх тривалість, використання емфатичного наголосу для акценту уваги на ключових моментах, різноплановість мовлення в емоційному плані.

В залежності від типу промови інтонаційні характеристики висловлення також варіюватимуться. Виділяють наступні типи промов:

- промови, сфокусовані на окремій особі (інавгурації, презентації, вшанування);

- промови з особливих нагод (випускні промови, промови з нагоди вручення нагороди і т.п.);

Стиль декламування (артистичний стиль). Один із найдавніших типів дискурсу, оскільки усна передача та інтерпретація літературних творів та поезії є первинною щодо їх письмової фіксації. Залежно від того, що декламується – проза чи поезія – інтонаційна модель змінюватиметься. За рахунок ритмічної та інтонаційної організації поезії мовець повинен чітко притримуватися ритміко-метричної інтонаційної моделі поезії, що декламується: ненаголошені склади вимовляються швидко, а наголошені дещо продовжено так, що наголошені розташовуються через рівні проміжки часу.

Драма є окремим видом мистецтва і вимагає певної інтонаційної організації. Театральна вистава – це майже виключно діалогічний дискурс, що імітує реальні соціокультурні (інституційні та персональні) ситуації спілкування, а тому і вибір інтонаційного стилю буде продиктований потребами кожної конкретної вистави, залежно від типу дискурсу, що у ній зображується. Таке мовлення навряд чи є спонтанним, оскільки виставі, як правило, передують численні репетиції, під час яких мовець може відточити своє мовлення у всіх його аспектах.

Однак, вимогою до мовців є чітка артикуляція звуків, контроль за диханням, правильна вимова слів, гнучкість голосу (не монотонність мовлення), зміна висоти тону для досягнення емфатичного виділення певних компонентів з потоку мовлення та досить висока гучність голосу (через відсутність будь-яких підсилювачів голосу).

Фамільярний (розмовний) стиль безперечно характеризує неінституційний діалогічний дискурс і є чи не найуживанішим у мовленні людей. Він характеризується наступними особливостями:

- використання лексики розмовного стилю словникового складу англійської мови;

- одночасне мовлення комунікантів (накладання реплік);

- переривання реплік; хезитації; повторення або префразування;

- неповні речення, раптове припинення мовлення, незавершені висловлення;

На просодичному рівні існують певні узагальнені параметри розмовного стилю:

- діалоги складаються зі скоординованих блоків, що включають супрасегментні і понадфразові одиниці, що пов’язані між собою варіаціями довжини пауз, швидкості мовлення, ритму, зміною висоти та гучності голосу;

- оскільки немає обмежень щодо емоційної експресивності у розмовному мовленні, йому притаманний весь спектр просодичних засобів вираження емоцій;

- досить короткі інтонаційні групи, а потенційно довгі мають тенденцію до розбиття. Такі групи можуть характеризуватися децентралізацією наголосу та раптовими переходами безпосередньо до комунікативних центрів;

- використання нейтрального або висхідного тону для наголошених складів на початку висловлення, рідкі випадки спадного тону (якщо ядру передують декілька наголошених складів);

- типовими є прості спадні та висхідні ядерні тони. Емфатичні тони трапляються в емоційному мовленні;

- темп розмовного мовлення сильно варіюється за рахунок великої кількості пауз хизитацій, які можуть бути порожніми або заповненими не фонологічними утвореннями. З іншого боку, мовлення може характеризуватись недостатньою кількістю пауз або ж просто одночасним мовленням комунікантів, що перебивають один одного;

- типовою є тиша (припинення мовлення) як контрастивна пауза, що протиставляється фізіологічній паузі;

- наявність непередбачуваних пауз, а не лише у місцях граматичного з’єднання;

- відрізки мовлення між паузами мають схильність до суб’єктивного ритмічного ізохронізму [Дворжецька, 59-115].

Список використаних джерел:

1. Дворжецька М.П. Фонетика англійської мови: фоностилістика і риторика мовленнєвої комунікації: посібник для студентів ВНЗ / М.П. Дворжецька, Т.В. Макухіна, Л.М. Велікова, Є. О. Снегірьова. – Вінниця: Нова Книга, 2005. – 240 с.

2. Дворжецька М.П. Тенденції розвитку вимовної норми сучасної англійської мови // Мова, культурв й освіта в сучасному світі: Зб. наук. праць до 90-річчя проф.. О.К. Романовського. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. – С. 141-145.

3. Карасик, В.И. О типах дискурса / В.И. Карасик // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. – Волгоград, 2000а. – С. 5 – 20.

4. Селіванова О.О. – Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716с.

5. Селіванова О.О. – Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник / О. О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 712с.

6. Crystal D. The Cambridge encyclopedia of the English language / D. Crystal. – Cambridge: CUP, 1995. – 489 p.