Черкаска Валерій Володимирович

к.держ.управ., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

НЕПРЯМІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

Державне регулювання розвитку аграрного сектору являє собою взаємопов'язану сукупність економічного, організаційного, соціального, правового і політичного забезпечення державою сприятливого середовища для формування та розвитку стійкого відтворення підприємницького типу з метою постійного задоволення потреб населення країни в продуктах харчування і в товарах народного споживання, що виробляються з сільськогосподарської сировини. Вона реалізується через систему державного регулювання АПК і сільського господарства.

Державне регулювання полягає в системі заходів централізованого впливу держави (організаційно-адміністративних, законодавчо правових і економічних), в комплексному і взаємообумовленому впливу його державних і регіональних органів на основні елементів ринку - попиту і пропозиції, умови реалізації, включаючи ціни, якість товарів, ринкову інфраструктуру, конкуренцію та інше [2, C. 32]. Непрямі методи державного регулювання аграрного сектору передбачають створення умов для зацікавленості як товаровиробників, так і споживачів в реалізації намічених державою завдань. Вони спираються в основному на товарно-грошові відносини, визначають «правила гри» в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси (рис. 1.).

Функції і роль держави змінюються в залежності від економічного і соціального стану країни. У період стабільного розвитку економіки скорочується вплив держави на економічні процеси, більше уваги приділяється соціальному розвитку, зростають соціально розподільні функції [1, C. 28 ]. Зокрема, скорочуються темпи зростання державного бюджету, змінюється структура податків, зростає роль непрямого оподаткування (акцизи), що стимулює зростання заощаджень населення, стабілізуються кредитні ставки, що стимулюють інвестиційну діяльність, тобто втручання держави в економіку обмежується кредитно-грошовим регулюванням [160, 164].

Рис.1. Непрямі методи державного регулювання економіки

У період наростання інфляційних процесів обмеження кредитно грошової маси досягається при зростанні облікової ставки, скорочення непродуктивних витрат держави, різних дотацій, соціальних субсидій. Зростання податків обмежує купівельну спроможність населення [3, C. 68].

Крім того, слід зазначити, що в умовах кризи, спаду виробництва держава стимулює інвестиційну діяльність підприємців, їх зростання ділової активності, купівельну спроможність населення через субсидії та дотації. Як наслідок знижуються податки, процентні ставки за кредит, в бюджетних витратах збільшується частка соціальних видатків на підтримку безробітних та малозабезпечених, розширюється сфера так званих громадських робіт.

Слід зазначити, що як серед прямих, так і серед непрямих економічних регуляторів немає жодного ідеального. Будь-який з них, приносячи позитивний результат в одному секторі економіки, неодмінно дає негативні ефекти в інших. Тому з боку держави потрібні постійний контроль над такими ефектами та їх своєчасне гасіння.

На наш погляд, на етапі переходу від централізованого планування до сучасної ринкової системи необхідно використовувати весь арсенал методів державного впливу, поступово переходячи від прямого і жорсткого втручання держави в економічні процеси до непрямих методів регулювання аграрного сектору.

Література:

1. Могильний О. Критерії ефективності державного регулювання аграрного сектора економік / О. Могильний // Економіка України. -2003.-№2. -С.65.

3. Політика та розвиток сільського господарства в Україні / за ред. Ш. Крамона-Таубаделя, С. Зорі, Л. Штріве. – К.: Альфа-Принт, 2001. – 312с.

4. Пухтинський М. Концептуальні підходи до перспективи місцевого і регіонального розвитку/ М. Пухтинський // Президент України та державна регіональна і муніципальна політика. – К.: Логос, 2002. – С. 66-70.