Право/5. Кримінальне право та кримінологія

К.ю.н., професор Лень В.В.

Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет», Україна

магістр права, Кубрак Р.М.

Перший заступник начальника Дніпровського Центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

Примусове лікування засуджених в Україні: порівняльно-правовий аналіз

У зв’язку із гуманізацією чинного законодавства України, реформою Державної кримінально-виконавчої служби України та інших факторів (29 установ виконання покарань (далі-УВП) перебувають на непідконтрольній українській владі території) в останні роки значно скоротилася чисельність осіб, які тримаються в УВП та слідчих ізоляторах (далі-СІЗО). На кінець 2005 р. в УВП та СІЗО перебували 170,9 тис. осіб [1] з них 11 тис. 831 особа з психічними відхиленнями в межах осудності [2], у 2015 р. трималося майже 70 тис. осіб [3] та 5тис. 283 осіб з психічними відхиленнями [4].

Як бачимо з вищенаведених статистичних даних кількість осіб, що утримуються в УВП та СІЗО за 10 р. зменшилася на 100 тис. осіб Відповідно зменшилася і кількість засуджених, які мають психічні відхилення в межах осудності з 11831 особи до 5283 осіб у 2015 р. При цьому показник захворюваності серед засуджених має значну динаміку спаду з 54,0 на 1000 засуджених у 2005 р. до 33,7 на 1000 засуджених у 2015 р. Кількість засуджених з психічними відхиленнями в межах осудності з 2005р. по теперішній час залишається значною, не відбувається значна динаміки щодо її зменшення. Частка даної категорії осіб, які утримуються в УВП та слідчих ізоляторах є доволі чисельна, а саме, близько 10% від загальної кількості. Значна кількість осіб з психічною патологією в УВП пояснюється високою питомою вагою серед криміногенних елементів осіб з психічною аномалією та несприятливими соціально-психологічним навантаженням у місцях позбавлення волі. Як для України так і держав за кордоном наявність психічних відхилень у осіб, які тримаються у місцях позбавлення волі залишається актуальною проблемою.

Відповідно до міжнародних стандартів, а саме правила 24 Мінімальних стандартних правил ООН поводження з в’язнями (далі-МСП ООН поводження з в’язнями) надання медико-санітарного обслуговування ув’язнених є обов’язком держави. Ув’язненим повинні забезпечуватися ті ж стандарти медико-санітарного обслуговування, які існують у суспільстві, і їм повинно забезпечуватися безоплатний доступ до необхідних медико-санітарних послуг без будь-якої дискримінації їх правового статусу [5].

Медико-санітарне обслуговування необхідно організувати в тісному зв’язку з системою державних органів охорони здоров’я таким чином, щоб забезпечити неперервність лікування та піклування.

В Україні засудженим, які мають психічні відхилення в межах осудності, амбулаторна психіатрична допомога надається в медичних частинах та пунктах охорони здоров’я СІЗО та УВП, стаціонарна – в спеціалізованій психіатричній лікарні при Вільнянській виправній колонії в Запорізькій області (№ 20), яка розрахована на 150 ліжок для чоловіків та 5 ліжок для жінок, та психоневрологічному відділенні для засуджених, хворих на туберкульоз чоловіків – спеціалізованій туберкульозній лікарні при Софіївській виправній колонії в Запорізькій області (№ 55), яке розраховане на 15 ліжок. На жаль, залишається проблематичним залучення в системі виконання покарань України до лікування засуджених даної категорії висококваліфікованих спеціалістів в галузі психіатрії та психології по всій території держави у різних УВП.

Нами вивчено зарубіжний досвід більшості європейських держава організації виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі відносно засуджених з психічними відхиленнями осудних та обмежено осудних, надання їм медичної допомоги, їх ресоціалізації. Особливості виконання покарань відносно засуджених з психічними відхиленнями ряду європейських країн, зокрема Республіки Австрії, Королівства Нідерланди, Королівства Швеції, Королівства Бельгії, Королівства Данії мають спільні риси. Установи виконання кримінальних покарань знаходяться у підпорядкуванні Міністерства юстиції. Установи поділяються відповідно до ступеню ізоляції на рівні безпеки в залежності від категорій засуджених та їх суспільної небезпеки. В УВП працюють на постійній основі психіатри, що закріплено в Європейських в’язничних правилах та МСП ООН поводження з в’язнями. Зокрема Правило 25 МСП ООН поводження з в’язнями визначає, що в кожній тюремній установі повинна облаштовуватися медико-санітарна служба, на яку покладається завдання оцінювати, підтримувати, охороняти та покращувати фізичне і психічне здоров'я ув’язнених, із наданням підвищеної уваги ув’язненим з особливими потребами медико-санітарної допомоги чи тим, які мають проблеми зі здоров'ям, що перешкоджають їх реабілітації. До складу медико-санітарної служби повинні входити багатопрофільні бригади з достатньою кількістю кваліфікованих співробітників, які володіють повною клінічною незалежністю та маючих достатній досвід в області психології та психіатрії. Правило 78, вказує що за можливості тюремний персонал повинен включати достатню кількість спеціалістів таких, як психіатри, психологи, соціальні робітники, вчителі та викладачі ремісничих професій [5].

Як бачимо даний міжнародний стандарт поводження із особами, які перебувають в установах виконання покарань прямо зазначає обов’язок адміністрації нейтралізувати обмеження щодо отримання засудженими кваліфікованої, повноцінної медичної допомоги.

У пенітенціарних системах вищевказаних держав для засуджених з психічними відхиленнями запроваджують індивідуальні психокорекційні програми, які реалізуються під час відбування кримінальних покарань в УВП та деякі з них після звільнення. В Швеції є обов’язком засуджених участь в лікувально-корекційних програмах. Медичні служби, як правило, не підпорядковуються керівним органам УВП, і належать до єдиної загальнодержавної системи органів охорони здоров'я. Засуджені мають медичні страховки, а тому безперешкодно отримують висококваліфіковану психіатричну допомогу на рівні із звичайними громадянами держави. Кримінально-виконавча система Норвегії організована таким чином, що в тюрмах працюють ті ж цивільні служби, які надають послуги звичайним громадянам країни за межами виправних закладів, в тому числі і медичного характеру[6, С. 12].

В Україні більшість виправних колоній знаходиться на периферії, значно віддалені від великих міст, в яких є психоневрологічні диспансери, висококваліфіковані спеціалісти в галузі психіатрії та психології. І тому є проблематичним залучення лікарів-спеціалістів до надання медичної допомоги засудженим. Створення секторів, дільниць при УВП поблизу або в обласних, великих регіональних центрах, на території яких розташовані психоневрологічні лікувальні установи МОЗ України надасть можливість засудженим з психічними відхиленнями отримувати кваліфіковану допомогу та лікування. Що в подальшому буде сприяти процесу ресоціалізації вказаної категорії засуджених.

В більшості європейських держав для проходження курсу лікування під час перебування в УВП засудженими з психічними відхиленнями в системі виконання покарань функціонують спеціальні лікувальні установи або відділення при відомчих лікувальних закладах, які входять до єдиної загальнодержавної системи органів охорони здоров'я. Зокрема, в Австрії з 29 установ існують 3 спеціальні установи для тримання осіб з психічними відхиленнями (Коллесдорф, Відень-Міттерштайг, Відень-Фаворітен), у Фінляндії серед 17 установ функціонує психіатрична лікарня для засуджених у м. Турку. У Франції створено 26 регіональних медико-психологічних служб.

До роботи із даною категорією засуджених долучаються волонтери та соціальні служби, які здійснюють соціальний супровід засуджених даної категорії як під час відбування покарання так і після звільнення. Важливу роль відводиться професійно-технічній освіті засуджених, набуттю ними виробничих навичок, отримання професійної кваліфікації.

Головною відмінністю методів роботи із засудженими, які мають психічні відхилення розвинених європейських країн з низьким рівнем злочинності, зокрема Норвегії, Швеції, Данії та інші, є ефективно організована соціально-виховна робота та постійний супровід засуджених даної категорії соціальними службами і волонтерськими організаціями, як під час відбування покарання так і після звільнення, залучення їх до різних соціально-психологічних програм та якісна, ґрунтовна підготовка засуджених до звільнення і життя на свободі.

В більшості держав виконання кримінального покарання відносно засуджених з психічними відхиленнями в межах осудності чи обмеженої осудності не вирізняється особливостями до тих пір, коли не є наявними загострення психічного порушення. В кримінально-виконавчому законодавстві зарубіжних країн передбачені ряд обмежень щодо застосування відносно засуджених з психічними відхиленнями в межах осудності та обмеженої осудності норм, які зменшують об’єм ізоляції їх від суспільства та надають право самостійно пересуватися без контролю і нагляду, передбачається особливий порядок переміщення таких засуджених, залучення до праці та лікувально-реабілітаційних програм і заходів. Очевидно, що особливості виконання покарання лежить не в зміні правового статусу засуджених з психічним відхиленнями, а в межах проведення з ними соціально-психологічної роботи, роботи психолога установи та медичного персоналу.

Важливе значення для ресоціалізації засуджених з психічними відхиленнями має працевлаштування засуджених, вирішення соціальних проблем в пост пенітенціарний період.

Сьогодні лише незначна частина засуджених може повернутися до правослухняної поведінки самостійно, без втручання та допомоги спеціалізованих державних структур чи громадських організацій. І то тільки за умови наявності в них підтримки близьких та рідних.

Оскільки вони потрапляючи у вир суспільних відносин за межами УВП, а особливо ті, що втратили соціально-корисні зв’язки з рідними та близькими (з аналізу матеріалу, отриманого під час проведення дослідження нами встановлено, що 58% осіб не мають рідних, не підтримують або підтримують нестійкі суспільно-корисні зв’язки з рідними та близькими, 89% неодружені та не мають дітей), зустрічають значну кількість перепон на шляху своєї ресоціалізації [7, С. 169].

З проаналізованого нами матеріалу, зібраного під час проведення дослідження, встановлено, що 55,2% засуджених з психічними відхиленнями чоловіків та 43,2% жінок були умовно-достроково звільнені від відбування покарань, або звільнені від покарання з випробуванням. З них 82% в період невідбутої частини покарання або на протязі іспитового строку покарання були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення нового злочину, або не виконання покладених на них обов’язків [7, С. 167]. Це свідчить про низьку ефективність корекційної роботи не тільки персоналу УВП, а й соціальних інституцій, роль яких, як показує досвід європейських держав, є дуже важливою при поверненні звільнених з УВП осіб до повноцінного життя. Досвід успішних пенітенціарних систем показав дієвість запровадження ефективних методик роботи з ресоціалізації колишніх засуджених, адаптації їх до повноцінного життя за межами установи, необхідним є також створення центрів, які б спеціалізувалися на реабілітації колишніх ув’язнених з порушеннями психіки. Вкрай важливим є спостереження за такими особами та постійний їх супровід після відбування кримінального покарання.

Досвід держав з ефективними пенітенціарними системами та низьким рівнем рецидивної злочинності таких, як Норвегія, Швеція, Швейцарія та ін., показує, що найбільш ефективним виконанням кримінальних покарань та досягненням високих результатів в ресоціалізації засуджених забезпечується комплексним підходом зусиль персоналу УВП, соціальних служб, персоналу пробації, громадськості та волонтерських організацій.

Література

1. Протокол засідання колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань № 1 РК: затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10.02.2006 року № 30 «Про організацію виконання рішень колегії Департаменту від 03.02.2006 року № 1 КД».

2. Результати роботи лікувально-профілактичних закладів кримінально-виконавчої системи за 2005 рік: затверджені розпорядженням Державного департаменту України з питань виконання покарань від 31.03.2006 року № 35.

3. Протокол засідання колегії Державної пенітенціарної служби України № 1 РК, затверджений наказом Державної пенітенціарної служби України від 29.01.2016 року № 27/ОД-16 «Про організацію виконання рішень колегії Державної пенітенціарної служби України від 29.01.2016 року № 1 РК».

4. Огляд стану здоров’я осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах (результати роботи закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України за 2015 рік) затверджений розпорядженням Державної пенітенціарної служби України 29.03.2016 року № 32.

5. Правила Манделы. Минимальные стандартне правила Организацыии Объединенных Наций в отношении обращения с заключенными/ сост.А.П.Букалов.-Харьков: ООО «Издательство права человека», 2015.-40с.

6.Й.Укерманн. Реформирование уголовно-исполнительной системы Норвегии // Обеспечение реформирования процеса исполнения наказания в Российской Федерации: сб. материалов Междунар. науч.-практ. конф., Рязань 20-30 октября 2009 г./ под общ.ред. А.А.Реймера.- 2-е изд., доп.- Рязань, Академия ФСИН России, 2010г.-394с.

7. Лень В.В., Кубрак Р.М. Пенітенціарний та постпенітенціарний рецидив серед засуджених з психічними відхиленнями в межах осудності та обмеженої осудності: тенденції і запобігання /Лень В.В., Кубрак Р.М.// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2013. - № 1. - С.166-170.