Сорокина О. Н., Столярова Е.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского

МВФ: шляхи розвитку та подолання проблем

Міжнародного валютного фонду належить пріоритетне місце в системі сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин. Його практична діяльність, оцінки і прогнози економічного розвитку у світі і в окремих країнах широко висвітлюються в ЗМІ, обговорюються і дискутуються фахівцями і всіма, хто цікавиться економікою і фінансами. Від напрямки діяльності МВФ залежить розвиток багатьох країн і організацій, які знаходяться в тісному взаємозв'язку з ним.

Актуальністю розгляду даної теми є необхідність визначення можливих напрямів діяльності організації, і проблем, з якими вона стикається в даний час. Реалізація даного завдання може значно прискорити і полегшити побудову стратегій подальшого розвитку відносин з Міжнародним валютним фондом, як для України, так і для інших країн, що у свою чергу сприятливо впливає на розвиток національної економіки в цілому.

Метою дослідження є аналіз історії виникнення МВФ, а саме передумов, характеру його діяльності і відповідно аналіз припущень щодо вдосконалення політики, що проводиться цією організацією.

Рішення про створення МВФ було прийнято 55 років тому на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудс (штат Нью-Гемпшир, США). Офіційно ж МВФ почав діяти в травні 1946 року. Спочатку в нього входило 39 країн. В даний час МВФ об'єднує 182 держави.

Країни-члени зобов'язані подавати МВФ інформацію про своїх офіційних золотих запасах і валютних резервах, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонних інвестиціях і т.д. Членство країни в МВФ є обов'язковою умовою її вступу в Міжнародний банк реконструкції та розвитку і для отримання пільгових кредитів. Керівні органи МВФ - Рада керуючих і Діректорат. Держава, що входить до МВФ, відповідно до його статуту зобов'язана вносити певну суму за встановленою для нього квотою. Від величини квоти залежить кількість голосів кожної держави-члена і розмір кредиту на який воно може розраховувати.

Рішення про надання позик приймаються урядами країн-членів. Розмір кредиту визначається щороку, виходячи з ресурсів МВФ, змісту проектів, передбачуваних для кредитування, ступеня потребу, спрямованості економічного розвитку країни та ін.

Кредити МВФ служать для державних і приватних банків-кредиторів показником платоспроможності, прийняття рішень про відстрочення погашення боргів і надання нових кредитів. Кредити МВФ діляться на кілька видів залежно від причини, що викликала незбалансованість зовнішніх платежів. У межах різниці між величиною квоти і наявністю даної національної валюти в розпорядженні МВФ (так звана резервна частка) іноземна валюта може бути отримана без будь-яких обмежень. Надання ж іноземної валюти понад передбачених статутом обмежень можливе лише на основі укладення так званих "угод стенд-бай" (stand-by arrangements), тобто кредитування стабілізаційних програм частинами (траншами). Це дає можливість контролювати виконання країною-боржником умов кредиту, впливати на внесення певних змін до її економічну політику і досягнення відповідних показників. При невиконанні взятих країною зобов'язань МВФ може відмовити у наданні чергової кредитної частки.

Інтерес до отримання кредитів від МВФ визначається низкою обставин. По-перше, він нижчий сформованого ринкового рівня. По-друге, проекти, під які надаються кредити, проходять попередню перевірку, що є свого роду гарантією їх правильного використання та повернення. По-третє, отримання кредитів від МВФ - свого роду сигнал надійності іншим кредиторам. Вони охоче вступають у кредитні відносини з країнами, які використовують кредити МВФ.

Діяльність МВФ як за обсягом коштів, що виділяються, так і з географії та розміщення, стала істотно розширюватися останнім п'ятдесятиріччя.

Макроекономічний аналіз, проведений фахівців МВФ, а також їхньої оцінки соціально-економічних проблем досить авторитетні, хоча і не є незаперечними. Деякі з рекомендацій МВФ виявилися неефективними. Це призвело до невдоволення його діяльністю не тільки з боку деяких державних діячів, вчених і фахівців, але навіть учасників вуличних демонстрацій. Як зауважив відомий фінансист Дж. Сорос, "МВФ зараз не вирішує проблеми, а сама нею є". Останнім часом критика МВФ посилилася.

У пресі і на різного роду фінансових самітах МВФ стали піддавати критиці за запізнілу реакцію на економічний спад в країнах Південно-Східної Азії, інфляцію і втеча капіталів з багатьох країн. Критики МВФ стали говорити про принципову хибність його рекомендацій і програм.

МВФ дорікають і в тому, слідуючи кейнсіанским ідеям, що він протягом багатьох років вселяв своїм позичальникам ілюзії, ніби держава може домогтися довгострокових економічних результатів, маніпулюючи грошовою масою, кредитними ставками, пом'якшувальними реальні інвестиційні ризики. Якщо держава або якась міжнародна економічна чи фінансова організація втручаються в інформацію, що виходить від реального ринку, або спотворюють її, то інвестори приймають неадекватні рішення. В результаті накопичуються неефективні інвестиції з усіма наслідками, що випливають звідси негативними наслідками.

Однією з негативних сторін діяльності є також те, сто політика МВФ стала дестабілізуючим фактором на ринках країн, що розвиваються.

Проте, не дивлячись на нескінченний потік критики з боку багатьох експертів, представників різних економічних і політичних течій, і державних діячів, також були внесені деякі пропозиції щодо поліпшення діяльності Міжнародного валютного фонду.

Франція запропонувала удосконалити організацію діяльності МВФ шляхом перетворення Ради керуючих у постійно діючий механізм для вироблення політики та прийняття рішень на більш високому рівні. Пропозиція Франції відразу ж не було прийнято, тому що вони не торкалися проблеми джерела ресурсів для розширення кредитної діяльності.

Європейські левоцентрійскіе партії пропонують суттєво збільшити повноваження МВФ аж до створення в його рамках "світового економічного уряду", яке зможе протистояти кризам планетарного масштабу. Чимало пропозицій вноситься щодо зміни світової фінансової господарства - від введення спеціального податку на великі валютно-біржові угоди, що стало б джерелом додаткового поповнення бюджету МВФ, до створення міжнародного страхового та кредитного товариства, яке б здійснювало контроль за рухом капіталів.

Свої варіанти представили майже всі країни-члени окремо, а також групи держав - від "великої сімки" до спеціально створеної "групи 22-х", також "15 провідних формуються ринків". Суть пропозицій цих груп зводиться до різного роду рекомендацій, у тому числі:

- Підвищити "прозорість світової фінансової системи з метою запобігання нових криз. Для цього необхідна більш сувора звітність міжнародних інвесторів і кредиторів, включаючи банки і хедж-фонди;

- допомогти країнам-боржникам провести реструктуризацію боргів і надати допомогу кредитами за умови, що вони проводять збалансовану фінансову політику.

Поки що жодна зі згаданих пропозицій не прийнято. Проте робоча група для вивчення всіх надійшли варіантів створена.

Отже, при наочному вивченні проблем, які існують при реалізації політики Міжнародного валютного фонду, і пропозицій, які були висунуті щодо поліпшення діяльності, з'являється можливість раціонально оцінити необхідність використання допомоги з боку цієї організації. Незважаючи на вже тісна взаємодія України з МВФ, ще можуть бути побудовані можливі стратегії поведінки та шляхи уникнення негативних наслідків.

Литература:

1. Критика была направлена в мой адрес со стороны сотрудников МВФ Л. Фильюоли и Б. Лисоволика в статье "МВФ и Украина: что было на самом деле?" // газ. "Зеркало недели" 31 августа 2009 г.

2. "Независимая газета" №1 30.01.2007 г. Более развернуто еще в начале 90-х о тесной связи МВФ с интересами доминирующего в мире капитала высказывался известный российский ученый, реформатор и либерал Г. Попов.

3. Интервью Ю. Пахомова "Вожди из пены" // "Зеркало недели" от 13-19 июля 2009 г. С.5-6