Андріяш Ю.І., науковий керівник – Савчук Т.М.

Буковинська державна фінансова академія

Податок на нерухомість як необхідна складова податкової системи

Податкова система України існує вже понад вісімнадцять років. За час розвитку оподаткування в нашій державі робилися спроби змінити регулювання окремих податків та їхніх елементів, у тому числі шляхом передачі повноважень місцевим органам влади. Однак останнім часом спостерігається надмірна централізація податкових надходжень. На регіо­нальному рівні податки, як правило, не виконують своєї функції - поповнення місцевих бюджетів, що змушує місцеве самоврядування вдаватися до залучення різних трансфертів, позик, пошуку інвесторів і меценатів.

Важлива роль у формуванні регіонального бюджету повинна належати податку на нерухомість, передбаченому в проекті Податкового кодексу України та Законі України “Про систему оподат­кування”[1].

Його необхідність багато в чому визначена історичним досвідом існування такого податку й результативністю застосування в більшості розвинутих країн світу, а також у країнах СНД. Ще Адам Сміт пропонував перенести основну частину податкового тягаря з прибутку і заробітної плати на земельну ренту. Це, на його думку, повинно було сприяти, по-перше, вкладенню коштів у розвиток виробництва, по-друге, стримуванню росту цін і, по-третє, перерозподілу обов’язків зі cплати податків в основному на найбільш матеріально забезпечений прошарок населення того часу - вели­ких земельних власників (лендлордів) [2].

Варто врахувати, що податок на нерухомість не застосовується тільки у двох країнах на по­страдянському просторі - Україні та Таджикистані [3]. У той же час оподаткування нерухомості використовується приблизно в 130 країнах світу. Оскільки в більшості зарубіжних країн цей податок є місцевим, надходження від нього становлять основну статтю доходів бюджетів місцевих органів влади. Наприклад, у деяких штатах Австралії надходження від цього податку становлять більше 90 % місцевого бюджету, у США - близько 75 %, Канаді - близько 80 % [4].

Місцевий характер податку на нерухомість обумовлюється тим, що він є платою за послуги, пов’язані з нерухомістю, а саме: стан доріг, центральне освітлення, каналізаційні мережі, державне управління, прибирання вулиць, забезпечення громадського порядку. Така практика існує в Канаді, Естонії, Фінляндії, Франції, Ірландії, Польщі, Туреччині, США [4].

Об’єктом оподаткування нерухомості, як правило, є зем­ля та розміщені на ній будівлі і споруди, у тому числі незавершене будівництво. Земля рідко є предметом продажу, але на вартість будь-якого об’єкта (будинку, квартири, магазину, ресторану, складу) значною мірою впливає місце розташування, тому система оподаткування автоматично враховує такий показник, як вартість землі.

Другою важливою складовою частиною податку на нерухомість є ринкова вартість самого об’єкта, застосування якої більш справедливе на ринку нерухомості, ніж використовувана сьогодні балансова вартість. Ще одна особливість податку на нерухомість – ставка податку може бути єдина для всіх видів нерухомості, проте частка у вартості об’єкта, яка підлягає оподаткуванню, дуже відрізняється, залежно від способу використання цього об’єкта нерухомості. Тобто оподатковувана база значно змінюється від того, чи належить об’єкт нерухомості до житла, об’єкта соціально-культурного призначення, промисловим чи комерційним організаціям.

Головною функцією оподаткування нерухомості є – забезпечення стабільності надходжень до бюджету за рахунок відносної незалежності об’єкта оподаткування від результатів господарської діяльності. На відміну від основних податків (на додану вартість, при­буток), які важко прогнозуються через невизначеність і вірогідність результатів господарської діяльності, податок на нерухомість не враховує результативність господарської діяльності. Для цього нерухомість має всі необхідні риси: візуальний контроль, сталість місця розташування, тривалість існування, обов’язковість державної реєстрації, що забезпечують безперешкодний доступ до неї фіскальних органів. Тим самим досягається стабільність і прогнозованість податкових надходжень до бюджету.

Податок на нерухомість у розвинутих країнах відіграє значну роль як у всій структурі оподаткування, так і в соціальному плані. Диференціація податку на нерухомість є похідною від соціальної функції цього податку. Стягнення більшої суми податку за ціннішу нерухомість розподіляє податковий тягар більш справедливо. Усі країни, в яких застосовується оподаткування нерухомості, використовують диференційовані ставки оподаткування з огляду на асоціальний харак­тер єдиної ставки. Для більшості населення, яке має дуже низькі доходи, податкова ставка має бути символічною. Для більшості податок на нерухомість повинен бути серйозним і великим. Адже – це, по суті, податок на багатство [4].

Через податок на майно фізичних осіб держава може регулювати процеси споживання в суспіль­стві та перерозподіл багатства. Послаблений контроль із боку держави за формуванням доходів фізичних осіб призвів до численних порушень законодавства і значної диференціації у доходах населення. В Україні 75–80 % населення живе нижче середнього рівня матеріального забезпечення, 15–20 % – має середній рівень статків і лише 3–5 % населення вважається багатими. Цю нерівність слід нівелювати у найкоротший термін за допомогою податку на нерухомість, і, враховуючи низький рівень доходів більшості населення, сплату цього податку слід спрямувати лише на багаті верстви населення [5].

Іншою важливою функцією оподаткування неруxомості є використання його як засобу боротьби з приховуванням доходів і ухиленням від сплати інших податків, особливо це стосується фізичних осіб, бо він реально спроможний вивести з “тіні” частину, причому нерідко значну, доходів і у такий спосіб забезпечувати справедливість – багатший має платити більше. Податок на нерухомість дає змогу хоча б частково стягувати податок із незаконних доходів. Ті, хто збагачується за рахунок незаконного бізнесу та приховування доходів від оподаткування, у результаті стають власниками нерухомості й дорогих речей, які неможливо приховати і за які вже доводиться платити податок. Отже, оподаткування нерухомого майна може стати “лакмусовим папірцем” реальних, а не тільки задекларованих, доходів і призвести до детінізації економіки, що також є однією зі стратегічних цілей його запровадження в Україні.

Податок на власність є ще й стимулюючим фактором безупинного продовження діяльності прошарку заможних громадян, які змушені заробляти кошти на його виплату, щоб не втратити власність. Адже невиплата цього податку загрожує втратою цієї приватної власності через механізм продажу з аукціону.

Спеціалісти розглядають податок на нерухомість також як засіб боротьби із підвищенням цін на житло, що відбувається в останні роки шаленими темпами.        З 2000 року ціни збільшилися по Україні в 5–7 разів, що відповідає 40–45 % у рік. Однією з причин такого зростання називають спекулятивні операції на ринку нерухомості. Високий рівень цін – це наслідок того, що нерухомість є привабливим об’єктом для інвестицій. Люди часто купують житло не тому, що планують там жити, а тому, що це вигідна інвестиція, тобто нерухомість використовується як засіб нагромадження багатства. Навіть у гривнях ви не зможете розмістити свої гроші на депозитах більше ніж під 20–25 % річних, а в доларах США – не більше 10–14 % [2].

Як наслідок, багато квартир порожніх, а в кращому разі здаються в оренду. Якби за кожну з них довелося сплачувати хоча б мінімальний податок, то, мабуть, ця комерція стала б менш привабливою й ціни на квартири знизилися.

Від податку на нерухомість може бути користь, якщо гроші від нього йтимуть на цільові соціальні програми. Такий податок може допомогти вирішити головну житлову проблему – квар­тирні черги. Для цього потрібно, щоб усі зібрані гроші йшли у спеціальний фонд. І за рахунок фінан­сування з цього фонду держава могла б зводити соціальне житло.

Отже, до основних завдань, які можуть і повинні бути досягнуті під час оподаткування неру­хомості, належать:

–   забезпечення стабільності поповнення бюджетів місцевих рівнів;

–   оптимізація рівня споживання нерухомості;

–   усунення стимулів до спекулятивного обороту нерухомості;

–   підвищення ролі майнового оподатковування в реалізації фіскальної політики;

Література

1.   Закон України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року зі змінами та доповненнями.

2.   Багрій А.А. Податок на нерухомість як необхідний елемент податкової системи держави // Макроекономічні аспекти сучасної економіки. – 2007.– № 6(61).

3.   Гриценко Е.А. Ринок нерухомості: закономірності становлення і функціонування. – Х., 2006.– 283 с.

4.   Стіпахно В.І. Зарубіжний досвід стягнення податку на нерухомість // Макроекономічні аспекти сучас­ної економіки.– 2008.- № 9(64).– С. 18-25.

5.   Офіційний сайт міністерства статистики - http://www.ukrstat.gov.ua/