Прудивус К.О., Канєєва І.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського

Вплив держави на конкурентоспроможність підприємств

Процеси приватизації та роздержавлення, які тривають в Україні, сприяють зростанню конкурентоспроможності підприємств.

В науковій літературі значну увагу приділено питанню конкурентоспроможності підприємств такими вченими-економістами, як Л.Віткін [1], І.Науменко [2], Ю.Присяжнюк [3] та ін.

Проте, аналіз конкурентних позицій фірм засвідчує про досить низький рейтинг у світовому економічному середовищі, що не відповідає наявним ресурсам та потенційним конкурентним можливостям. В Україні відсутня чітко сформована стратегія підвищення конкурентоспроможності, не створено економічне середовище, яке б сприяло ефективній конкуренції та давало б можливість підприємцям досягти успіху за рівних умов. Тому метою статті є формування стратегічних напрямків держави по підвищенню конкурентоспроможності підприємств в умовах фінансової кризи.

Міжнародний досвід свідчить, що статус лідера у світовій економіці, у культурному та соціальному розвитку досягають лише ті країни, які спроможні забезпечити світову якість продукції та послуг. Це створює їх виробникам конкурентні переваги, а споживачам – комфортні умови життя. Саме тому у провідних країнах світу проблеми якості постійно знаходяться у фокусі економічних інтересів держави, громадського суспільства і пересічних громадян [1, с. 191].

За результатами звіту щодо конкурентоспроможності країн світу –IMD World Competitiveness Yearbook 2007, що аналізує та рейтингує спроможність націй створювати та підтримувати середовище, яке забезпечує конкурентоспроможність бізнесу, Україна посіла 46-те місце серед 55 прорейтингованих країн [2, с. 415].

За даними звіту про конкурентоспроможність підприємств України Всесвітнього економічного форуму Україна в 2007 році посіла 73 місце в переліку 131 країни [3, с. 230]. Інституціональні проблеми залишаються основною перешкодою для поліпшення конкурентоспроможності організацій.

Дані міжнародних рейтингів чітко вказують на те, що влада в Україні не приймає системних рішень, які зможуть створити сприятливі умови для функціонування бізнесу в Україні та забезпечити конкурентоспроможність на глобальних ринках. Україна відстає від решти прорейтингованих країн за якістю середовища для ведення бізнесу.

А під час кризи ця проблема ще більш зросла. Час кризи - час неминучих змін. Головне завдання держави та підприємств - адаптація до цих змін із найменшими втратами і створення умов для швидкого посткризового зростання. Як це зробити - питання досить непросте. Держава може прийняти дві позиції: регулятора, що дозволяє кризі природно розорити неконкурентоспроможні підприємства, які не можуть упоратися із проблемами поодинці. Друга роль - помічника, що надає підтримку економічним суб'єктам у важкі часи, щоб вони змогли пережити кризу. Кожний із двох підходів має своїх прихильників і супротивників, свої аргументи «за» і «проти». Світовий досвід не дає однозначної відповіді на це питання. Принципи економічної політики держави розрізняються в різних країнах, і суперечка між ліберальним підходом і моделлю регульованої економіки триває.

Прихильники позиції держави - регулятора вважають, що немає рації підтримувати неефективні підприємства: чим раніше вони підуть із ринку, тим швидше їхнє місце займуть нові, більш ефективні компанії. У такому разі криза виконує функцію, що санує, дозволяючи вижити тільки по-справжньому конкурентоспроможним підприємствам. Швидкість цього процесу визначає швидкість оздоровлення економіки та її адаптації до нових умов. Допомога держави спотворює здорову конкуренцію, породжуючи утриманські настрої. Під час кризи потрібно заощаджувати кошти, направляючи їх винятково на майбутнє зростання; поїдання дефіцитних ресурсів неприпустиме. Відповідно до цього підходу, природне банкрутство неефективних підприємств прискорює перерозподіл економічних ресурсів - інвестицій, кадрів, підприємницької ініціативи - у більш конкурентоспроможні сектори. Цей процес знімає як прямий фінансовий тягар субсидування з держави, так і непрямий із сильних галузей економіки, вивільняючи кошти для довгострокових інвестицій, реструктуризації, інновацій і соціальної підтримки населення. Підприємства, не здатні впоратися із проблемами самостійно, повинні піти з ринку, а не розраховувати на підтримку платників податків. Тільки так, відповідно до цієї позиції, підприємства зможуть гарантувати свою конкурентоспроможність після кризи.

Прихильники іншого підходу затверджують, що держава не може допустити руйнування підприємств в умовах економічної й політичної кризи і повинна надати їм максимальну підтримку. Багато підприємств, навіть якщо вони і виявилися неефективними, забезпечують зайнятість сотням тисяч людей. У багатьох випадках це містоутворюючі підприємства, тобто безальтернативні роботодавці. Без державної підтримки їхнє банкрутство може призвести до масового безробіття й відповідних соціальних наслідків. Під час кризи потік інвестицій вичерпався, тому створити нові робочі місця вкрай складно. Допомагаючи цим компаніям утриматися на плаву, держава дає шанс успішно розвиватися після кризи. Відповідно до цієї позиції, банкрутство одного підприємства може викликати ефект доміно – розорення партнерів з бізнесу (клієнтів і постачальників) і навіть конкурентів. Тому, допомагаючи одному підприємству, держава надає підтримку цілому галузевому кластеру.
Крім цього, відмова держави від підтримки підприємств може призвести до безповоротної втрати складних майнових і технологічних комплексів, а також кадрового потенціалу в ряді стратегічних галузей, наприклад в авіабудуванні, приладобудуванні, хімічній промисловості. Ці унікальні комплекси і є потенційним фундаментом для майбутнього економічного зростання.

Таким чином, по-перше, державі необхідно визначити, ким вона хоче або спроможна виступити на ринку регулятором чи помічником. На нашу думку, в першу чергу, їй необхідно виступити помічником по відношенню до підприємства та і до людини також. Це допоможе не збільшити рівень безробіття й відповідних соціальних наслідків, що дуже важливо зараз.

По-друге, державі треба зосередити увагу на таких основних напрямках по підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва:

Ø узгодження конкурентної політики з вимогами законодавства та правовим полем взагалі;

Ø удосконалення регулювання діяльності суб’єктів монополій та створення сприятливого економічного середовища для всіх суб’єктів економічних відносин;

Ø шляхом вдосконалення податкового законодавства, активізації виробничої та інвестиційної діяльності, стимулювання процесів фінансово-промислової інтеграції;

Ø на базі ефективного використання географічних та національних конкурентних переваг України, розробка державної стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємств;

Ø державна обґрунтована підтримка галузей і виробництв, які можуть підвищити свою конкурентоспроможність не пізніше середньострокового періоду та мають перспективи економічного розвитку.

Література:

1. Віткін Л. Усунення технічних бар’єрів у торгівлі товарами та послугами. Гармонізація процедур сертифікації та стандартизації в Україні та ЄС. // Європейська інтеграція та Україна, 2002. – С.179-198.

2. Науменко І. Конкурентоспроможність економіки та конкурентна політика України в контексті європейської інтеграції. // Європейська інтеграція та Україна, 2008. – С.90-107.

3. Присяжнюк Ю. Інтеграція України в ЄС через міжрегіональне співробітництво // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. –2009. – №.4. – 222-232с.