Гаца К.О.

Научний керівник: Сорокіна О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Адресна соціальна допомога як фактор збільшення матеріальної забезпеченості громадян в Україні

У сучасному українському суспільстві в умовах прогресуючого масового характеру бідності, високого рівня диференціації доходів, коли зростає нужденність значної частини населення, одна з провідних ролей у реалізації економічних та соціальних цілей реформ належить соціальним допомогам. Завдання боротьби з бідністю має отримати пріоритет перед іншими функціями, що забезпечуються наданням соціальних допомог – зокрема, грошовими, такими, як страхування та згладжування доходів. Проблемою в цілому є примирення викликаного економічною необхідністю стримування державних витрат з дією політичних чинників, що змушують підвищувати розмір наданих допомог.

Як з метою досягнення цих завдань, так і для того, щоб соціальні допомоги полегшили функціонування ринку праці, необхідно змінити наслідувану від минулого систему соціального забезпечення, зокрема у сфері надання пільг та субсидій, які є надзвичайно важким тягарем для державного бюджету.

Оскільки обсяги соціальних зобов’язань держави перевищують її фінансові можливості, то у поєднанні з подекуди непродуманими змінами структури управління системи соціального забезпечення це призводить до поглиблення таких негативних наслідків:

- фінансових, пов’язаних з відтягуванням значних грошових ресурсів держави, що ускладнює створення передумов для економічного зростання;

- соціально-психологічних;

- соціально-економічних, що зумовлені відсутністю реально відчутного впливу результатів діяльності системи соціального захисту на рівень життя нужденного населення.

З метою гарантії доступу до основних товарів і послуг необхідним є посилення боротьби з бідністю як реакція на зростаючу диференціацію доходів. На перший план виходить адресний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб, наскільки це можливо, система допомог охоплювала всіх, хто їх потребує. Зокрема, Світовий банк обстоює ідею «індикаторів адресності», що позначають «групи, що мають потреби». Цей термін охоплює людей, які перебувають у схожих обставинах та потребують певного колективного рішення.

Необхідність паралельного вирішення двох завдань – боротьби з бідністю та стримування витрат в період соціально-економічних трансформацій – робить особливо важливою максимальну адресність відповідних програм.

Завдання уряду ускладнюються, оскільки потрібні нові, більш сучасні системи для надання соціальних допомог, послуг системи охорони здоров’я, освіти та підготовки кадрів у період, коли ресурси жорстко обмежені. Незначними є також інституційні можливості: не вистачає спеціалістів, що володіють необхідною кваліфікацією для розробки програм законодавчих заходів та окремих законопроектів. Політики, зазвичай, не ознайомлені з основними економічними поняттями, не усвідомлюють важливості ефективної системи регулювання.

Як один з прикладів – невдала спроба заміни системи пільг на адресну грошову допомогу. Кабінет Міністрів України постановою від 2 березня 2002 року затвердив «стратегію заміни пільг на адресну грошову допомогу населенню», однак постановою від 14 квітня 2004 року її було скасовано. Такий крок уряду був зумовлений, передусім, політичними міркуваннями. Проте як світовий досвід, так і розвиток сфери соціального захисту в Україні, свідчить про доцільність саме адресної форми соціального забезпечення окремих категорій громадян.

У країнах з перехідною економікою необхідність розширення боротьби з бідністю в період гострої нестачі бюджетних коштів означає, що значна частка допомог має надаватися за принципом адресності. Серед найважливіших чинників, що спричинили рішучий перегляд системи соціального забезпечення в країнах Центральної і Східної Європи, стала зростаюча диференціація доходів, і зокрема зростання бідності. Соціального страхування виявилось недостатньо, оскільки його спрямованість звузилась, тому багато з раніше охоплених ним осіб втратили захист.

У той же час економічна криза обмежує «свободу маневру» для трансфертів доходу. Тому необхідна більша адресність як для заповнення прогалин в охопленні, так і для стримування витрат. Тут високоефективною в принципі виявляється соціальна допомога, що заснована на перевірці доходів; проте слід вдосконалювати запроваджувану політику з метою того, щоб зростання адміністративних витрат не поглинало економію від покращення адресності.

Відомо 2 типи помилок у наданні населенню адресної допомоги: помилки «включення» та помилки «не включення» або неповного охоплення. Якщо допомогу отримує сім’я, яка насправді її не потребує, то це – помилка «включення», що призводить до перевитрат соціальних коштів і, як наслідок, зменшення коштів на допомогу тим, хто справді її потребує. Помилка «не включення» виникає тоді, коли допомогу не отримають ті, кому вона дійсно потрібна. У такому випадку треба констатувати неефективність соціальної програми.

Є три основні способи визначення адресування соціальних допомог:

1. Перевірка засобів існування. Допомога виплачується лише особам, чий рівень добробуту, сформований за всіма можливими доходами, є нижчим за визначену межу. Однак цей спосіб вимагає значних адміністративних видатків.

2. Категоріальний спосіб адресування допомог є досить дешевим та простим, ґрунтується на врахуванні потреб певних соціально-демографічних груп чи категорій населення, які найбільше потребують допомоги.

3. Отримання допомог на основі принципу самовизначення полягає в тому, що особа сама вирішує: скористатись їй допомогою чи ні. Найпоширенішим є поєднання цих способів відбору населення для надання їм адресної допомоги.

В Україні на даному етапі упорядкування надання населенню пільг для посилення ролі адресної допомоги є базовим для вирішення таких завдань, як забезпечення соціальної справедливості, створення стимулів для ресурсозбереження, економія бюджетних коштів тощо. Такий підхід потребує внести відповідні зміни до законодавчих актів, закласти в бюджет країни необхідні кошти, забезпечити поетапність проведення експерименту в деяких регіонах, узагальнити досвід, відпрацювати статистичну звітність. Особлива роль належить роз’яснювальній роботі серед населення про зміст та переваги адресної допомоги, має бути підготовлена відповідна агітаційна кампанія.

Однак зрозуміло, що все це може мати місце лише за умови відповідного рівня соціальних допомог.

Отже, боротьба з бідністю є нагальною потребою як з політичних міркувань, так в інтересах збереження людського капіталу. Як показує світовий досвід, в короткостроковій перспективі необхідно зміцнювати та розвивати систему соціальної допомоги, здатної надати підтримку у випадку бідності потенційно великій кількості нужденних, забезпечити необхідний адміністративний потенціал та заохочувати практичні заходи щодо адресного надання благ в інтересах стримування витрат.

Використана література:

1. Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування. – К.: Кондор, 2006. – 352 с.

2. Давидюк О. Роль адресної соціальної допомоги у подоланні бідності. // Соціальна політика. – 2009. - №4. – с.40-42

3. Новіков В.М., Сітнікова Н.П., Мусіна Л.А., Семенов В.В. Соціальні трансформації: міжнародний і вітчизняний досвід / Інститут економіки НАН України; Програма розвитку ООН в Україні. – К., 2005. – 254 с.

4. Постанова КМУ від 02.03.2002 р. «Про затвердження стратегії заміни пільг на адресну грошову допомогу населенню»