Гордійченко В.В.

ЗНТУ

Історія Українського Чорноморського флоту (1918 рік)

         29 квітня 1918 року Чорноморський флот у Севастополі підняв жовто-блакитні прапори. Цей день міг би стати Днем військово-морських сил України.

         Після лютневої революції  1917 р. в Росії в Севастополі, головній базі Чорноморського флоту, були проведені багато чисельні збори моряків-українців, на яких була утворена Українська Чорноморська громада на чолі з В. Лащенком. На всіх кораблях флоту, а також у частинах Севастопольської морської бази були створені українські корабельні ради, які мали суттєвий вплив на екіпажі. Командувач Чорноморського флоту ще з царських часів віце-адмірал О.В.Колчак, який походив з українського роду з Херсонщини, прихильно ставився до діяльності Української Чорноморської громади як до здорової течії серед тодішньої розрухи.

         На той час у складі Чорноморського флоту було 8 лінкорів ( у тому числі два найсучасніші – “ Императрица Екатерина II ” [ пізніше – “Свободная  Россия ” ] та “ Император Александр III ” [ пізніше – “ Воля ” ] ), 3 крейсери, 6 крейсерів-авіаматок, 13 есмінців, 14 міноносців, 10  підводних  човнів… Протягом 1917 року до складу флоту увійшли ще новозбудовані крейсер “ Гетьман Богдан Хмельницький ” ( закладений на стапелі як “Адмірал Нахімов ” ), есмінці  “ Незаможник ”,  “ Гайдамак ”, допоміжні кораблі “ Україна ” і “ Кубанець ”.

         У ті часи на Чорноморському флоті настали буремні дні. Щодня проходили бурхливі мітинги, на яких виступали різні агітатори: від тимчасового уряду, більшовиків, анархістів, української громади. На одних кораблях були підняті жовто-блакитні прапори, на інших – червоні або чорні; на деяких залишилися андріївські прапори російського флоту. Ледве не кожного дня прапор на кораблі міг змінюватися на інший залежно від перемоги того чи іншого агітатора у даний момент. Матроси весь час мітингували. Офіцери і командування були дезорієнтовані і найчастіше не втручалися у справи.

         Першим підняв український прапор міноносець “ Завидный ” ( у липні 1917 року ), а в грудні 1917-го його підняв і лінкор Воля .

         22 грудня 1917 року в Києві було створено Генеральний секретаріат морських справ – морське міністерство, яке мало займатися українськими військовим і торговельним флотам. 14 січня 1918 року Центральною Радою був ухвалений “ Тимчасовий  закон про фльоту УНР ”, згідно з яким “російська Чорноморська фльота військова і транспортна оголошується фльотою Української Народної Республіки ”.

         При підписанні Брестського мирного договору ( 6 березня 1918 року ) Радянська Росія формально визнала незалежність України, а її нові союзники – німецькі та австро-угорські війська – рушили на Україну. Виникло питання: чий же тепер Чорноморський флот?

         Більшовики на чолі з прибулими до Севастополя делегатами Центробалту намагалися створювати Перекопський фронт для захисту червоного Криму від України. Щоб випередити німців та звільнити Крим від більшовиків, уряд УНР спрямував до Криму частини Запорізького корпусу під командуванням полковника Болбачана. 20-го квітня запорожці перейшли Перекоп, 25-го увійшли до Сімферополя.

         Тим часом 27 березня командувач Чорноморського флоту контр-адмірал М.П.Саблін отримав наказ Раднаркому Росії за підписом Леніна: терміново перевести флот до Новоросійська, щоб він не дістався Україні. Як фахівець, М.Саблін розумів, що Новоросійська бухта пристосована для великого флоту, що німці, якщо забажають, його й там дістануть. Перехід Чорноморського флоту на Кавказ означав його загибель. Тому Саблін вирішив зробити все, щоб зберегти флот від загибелі, принаймні для України. Тим більше, що, за традицією, у царській Росії більшість офіцерів і матросів, які служили на Чорноморському флоті, набиралися з України.

         У середині квітня 1918 року на флоті був створений колегіальний керівний орган – Центрофлот, на чолі якого були командувач флоту контр-адмірал М.Саблін і від Української громади – контр-адмірал М.Островський. Саме в той час Саблін отримав запевнення від німецького командування: воно не чіпатиме кораблі, екіпажі яких присягнуть на вірність союзній державі – Українській Народній Республіці. Враховуючи ці обставини, Саблін відмовився виконувати наказ Леніна, мотивуючи тим, що на кораблях нема необхідних екіпажів. На засіданні Центрофлоту за участю командирів кораблів було прийняте рішення: до Новоросійська не йти, присягнути на вірність Україні і підняти українські прапори.

         29 квітня 1918 року в Севастополі був чудовий сонячний день. На флагмані Чорноморського флоту – лінкорі “ Георгий Победоносец ” – майорів прапор командувача флоту. О 16-й годині під прапором підняли сигнал:Флоту підняти український прапор . Майже на всіх кораблях знову, вперше з часу революції, за старим морським звичаєм команди вишикувалися вздовж борту обличчям на середину. З флагманського лінкора подано команду: На прапор і гюйс – струнко! Український прапор підняти!.

         Під звуки сурм і боцманських дудок вгору злетіли українські жовто-блакитні прапори. Майже весь Чорноморський флот став українським!

         Ввечері того ж дня, о 22-й годині, під червоним прапором відійшов до Новоросійська есмінець Керч . Вранці наступного дня  за ним пішли лінкори “ Свободная Россия ” та   Воля і ще декілька крейсерів, есмінців та інших кораблів. У Севастополі залишилася приблизно половина особового складу колишнього Чорноморського флоту під командуванням контр-адмірала М.Островського. Але це вже був флот Української Народної Республіки.

         Що стосується тієї частини флоту, яка опинилася в Новоросійську, то Німеччина висунула до Раднаркому РСФР вимогу: або повернути флот власнику – Україні, або згідно з умовами Брестського миру він вважатиметься  військовим трофеєм Німеччини. Раднарком визнав за краще флот потопити.

         Пізніше, за часів Гетьмана, для флоту був затверджений особливий військово – морський прапор, який практично використовується й тепер.