Политология/1. Современные избирательные технологии

Студентка іст. факультету, спец. «Політологія» Руденко А.Ф.

Донецький національний університет, Україна

Маркетингові засоби формування іміджу політичного лідера: досвід України

Проблема політичного лідерства, як і елітарна теорія, має давню історію. Ще в епоху античності лідером вважали особу, здатну творити історію.

Вивчення проблем політичного лідерства має давню традицію. Під різними кутами зору це питання розглядали класики політичної думки Платон, Арістотель, Н.Макіавеллі, З.Фрейд, М.Вебер, Г.Лебон, Д.Істон, С.Хангтінтон.

Поняття політичного лідера має свої особливості, а саме: політичний лідер повинен стати лідером великого масштабу, тобто таким, що виражає інтереси і прагнення макросуспільних груп. Політичний лідер покликаний керувати людськими організаціями та рухами, він впливає на інших людей, роблячи це не епізодично, а постійно. Ще однією особливістю політичного лідера є його глибока  персоніфікація. Політичні лідери -  оригінальні та самобутні особистості, оскільки кожен висловлює чиїсь інтереси і водночас свої. В силу вище зазначених якостей, політичний лідер водночас є системним символом, неперевершеним взірцем, якому прагнуть наслідувати [1].

Спостерігаючи за політичним лідером, поступово формується уявлення про притаманний йому стиль владної діяльності, тобто манеру приймати рішення, способи, механізми організації виконання цих рішень, врешті, його поведінку. Із принципом лідерства, стилем, особою лідера тісно пов’язаний і його образ, або як зараз прийнято називати імідж політичного лідера.

Імідж політика включає різнорідні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота).

Імідж політика створюється з реально властивих певній особі характеристик і свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але представлені лише потенційно. У цілому політичний імідж є позитивним явищем, оскільки він наближає політика до свого електорату, заставляє його враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок [4].

Всі провідні вітчизняні партії і блоки — це структури яскраво вираженого вождистського типу. Звичайно, роль лідера величезна і на Заході. Торі на чолі з Маргарет Тетчер і торі без Тетчер — це далеко не те саме. Лейбористська партія часів Ніла Кіннока зовсім не така, як в епоху Тоні Блера. Але навіть з відходом лідера консерватори залишаються консерваторами, а лейбористи — лейбористами. А чим може бути БЮТ без Тимошенко? А Партія регіонів без Януковича? І навіть «Наша Україна» без Ющенка? [2]. Отже, українська політика залишається глибоко персоніфікованою, і досвід виборів свідчить, що навіть за пропорційної системи виборці продовжують голосувати не за команди, ідеології чи передвиборні програми, а за яскравих політичних лідерів. Результативні кампанії БЮТу на виборах 2006 і 2007 років, побудовані повністю навколо іміджу лідера, стали найкращим тому підтвердженням [3].

Виборчі технології в Україні допомагають одурманити виборця, малюючи нереальні, бажані образи кандидатів, заставляючи повірити в їх достовірність, або ж, користуючись важким матеріальним станом громадян, підкупляють їх, що суперечить виборчому законодавству України. 

Для пострадянських держав, якою є й  Україна, характерний закритий імідж політичного лідера. Він цікавий тим, що кожен може вписати в нього ті риси, які сам вважає переконливими. Такий імідж, як «чорна безодня», готовий прийняти все. І чим менше інформації буде мати виборець, тим серйозніше й значиміше починає виглядати такий політик [1].

Однією із особливістей кампанії є її «неукраїнський характер», наприклад, в команді кандидата в Президенти України В.Януковича працювало багато російських політтехнологів, журналістів, іміджмейкерів. Але практика свідчить, що в українській політичній ситуації є нюанси, які роблять неможливим провадження кампанії і створення іміджу політичного лідера «за підручником». Тому в процесі українських виборів Президента не було виявлено принципових новацій, технологічних новинок.

Отже, на думку автора, можна виділити загальні риси українських виборів: незавершеністю боротьби протилежних соціально-політичних сил за той чи інший варіант соціального майбутнього України; відсутністю явного загальнонаціонального лідера харизматичного типу; регіональним розколом України (Схід-Захід) та дискредитованістю ідей, жодна з яких досі не може стати загальнооб′єднучою; прогресуючою соціальною поляризацією суспільства; набуттям виборцями певного досвіду електоральної поведінки та участі у виборчих кампаніях; соціальним песимізмом та політичною втомою знедолених груп населення, що обернулось ігноруванням великою масою людей участі в голосуванні; зловживання, чисельними порушеннями Конституції України і виборчого законодавства з боку влади.

Література:

1. Лікарчук Н.В. Формування іміджу політичного лідера в процесі виборчої кампанії.: Автореф. дис...канд.політ.наук / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К. – 2003. – 21с.

2. Мустафін О. Слони, осли та інші звірі. Домашнє завдання для партійних активістів // Дзеркало тижня. - № 36 (665) 29 вересня – 5 жовтня 2007.

3. Тенденції еволюції виборчих технологій в Україні // http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=28&c=720

4. Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник. – К.: НМЦВО. – 2001. – 220 с.