Милятинська Л.В.

Науковий керівник Бохенко Олена Славівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

 

ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ

ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

Здійснення економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень в Україні потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик як вагомого методу мобілізації ресурсів [4,с.17].

Проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання , рівень споживання населення залишаються в нашій економічній теорії і практиці не достатньо розробленими. Дуже важливим є вивчення проблем формування державного боргу з метою усунення незбалансованості політики управління ним. Тому актуальним стає формування теоретичних основ механізму регулювання державного боргу.

Державний борг є предметом дослідження і дискусій багатьох вчених. Питанням державного боргу присвячено роботи таких українських дослідників як: Л.М. Юревича, В.А Андрущенка, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В Онищук, Н.Б.Ярошевича.

Метою дослідження є виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні; вдосконалення теоретичної бази проблеми державного боргу за ринкової трансформації; висвітлити основні недоліки державного боргу та визначити основні напрямки удосконалення державної боргової політики України.

У даний час економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Державні запозичення є об’єктивно необхідним інструментом сучасної фінансової політики держави.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів[2].

В Україні значне поширення має найменш ефективний спосіб управління державним боргом – нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу [6].

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням складової усієї фінансової політики України, політики державних запозичень (боргова політика). Яка у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

-                   стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

-                   встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

-                   визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою державного боргу;

-                   вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень, ступеня концентрації боргових зобов'язань по кредиторах$

-                   заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування;

-                   обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.[5]

Проте існують такі основні негативні прояви державного боргу:

1. Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання через падіння інвестицій в основні виробничі фонди.

2. Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3. Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам [2].

Нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання [1].

З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Для того щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс і створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи [3].

Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

-              вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

-              встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

-              створенню механізмів погашення державного боргу;

-              створенню сучасної інституції з управління державним боргом;

-              створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

-              сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

-              встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

На мою думку, боргова політика України потребує значного удосконалення шляхом поліпшення її нормативно-інституційного забезпечення, розширення спектра інструментів та кола завдань і пріоритетів, оскільки нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, є досить низьким.

Отже, для забезпечення макроекономічної стабільності та зменшення боргової залежності необхідно: використовувати потенціал зовнішнього фінансування дефіциту бюджету за рахунок кредитних ресурсів МБРР і відмовитися від спрямування до державного бюджету позик МВФ; рівномірно розміщувати облігації внутрішньої державної позики на первинному ринку, уникаючи різких стрибків дохідності державних зобов'язань; запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов’язаннями, що можуть вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом; встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг.

 

Література:

1.            Бабчук К.Л., Мацедонська Н.В. Державний борг України: механізм управління та обслуговування // [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/

2.            Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики // Фінанси. Податки. Кредит. - №2. - 2008. - С. 37 – 48.

3.             Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту. // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №3. – С. 17-19.

4.            Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 2009. — №5. — С. 85–94.

5.             Форкун І.В., Хитра К.П. Формування та управління державним боргом в період фінансової кризи // Вісник Хмельницького національного університету. - №2. - 2010. - С.195 - 199.

6.            Юревич Л. М. Механізм управління державним боргом в Україні / Л.М. Юревич // Фінанси. – 2009. – №12 – С. 89-97.