Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

К.е.н. Сай Л.П.

Національний університет ”Львівська політехніка”

Соціальні плани як інструмент забезпечення розвитку трудового потенціалу

 

Конкурентний потенціал будь-якого підприємства визначається, насамперед, здібностями працівників (спеціалістів, робітників, допоміжного персоналу) щодо створення інноваційної продукції і здібностями менеджерів щодо формування колективу і створення умов для розвитку і реалізації його потенціалу. Без залучення до інноваційних процесів трудового потенціалу працівників підприємства досягти конкурентних переваг на ринку неможливо. Трудовий потенціал – це сукупність фізичних і інтелектуальних даних, які можуть бути використані особою у трудовій діяльності для досягнення певної мети. Трудовий потенціал може сприяти підвищенню конкурентоспроможності підприємства за умови, що керівництво виконує комплексну програму відбору і прийому на посаду, просування по службі, оцінювання результатів праці, мотивування і організації праці, яка б відповідала обраній стратегії розвитку підприємства. Для цього на підприємствах здійснюється соціальне планування., яке спрямоване на розробку заходів, що сприятимуть розвитку персоналу, вирішенню проблем соціального і психологічного характеру, які виникають в процесі реалізації стратегії підприємства.

Процес соціального планування складається з наступних етапів: 1. Збір інформації щодо умов праці, кваліфікації і рівня професійної підготовки працівників, стану здоров’я і виробничого травматизму, ступінь задоволення потреб фізичного і духовного розвитку членів колективу і ін. 2. Аналізування отриманої інформації і групування виявлених проблем за їх змістом. і за терміновістю вирішення. 3. Формування заходів, які сприятимуть вирішенню проблем. Вони повинні узгоджуватись з економічними, інноваційними, технічними та іншими планами підприємства і його можливостями. 4. Розрахунок економічної і соціальної ефективності пропонованих заходів. Проведені на даному етапі розрахунки сприятимуть реалізації плану розвитку колективу. 5. Формування плану соціального розвитку колективу.

В плані соціального розвитку виокремлюють такі розділи та напрямки робіт[2]:

1. Удосконалення соціальної структури колективу. В цьому розділі звертається увага на скорочення частки чи ліквідацію важких та шкідливих для здоров'я робіт, зниження частки низько кваліфікованої праці, на підвищення освітнього та кваліфікаційного рівня співробітників, окремо розглядаються умови праці жінок, підлітків, осіб похилого віку.

2. Соціальні чинники розвитку виробництва та підвищення його економічної ефективності. Тут плануються заходи з інтелектуалізації праці, технічного переозброєння, впровадження нової техніки і технології, які забезпечують підвищення змістовності праці, проектування прогресивних форм організації і оплати праці, зниження її монотонності. Передбачається навчання без відриву від виробництва, заходи зі стимулювання раціоналізації та винахідництва, з розширення можливостей підвищення розмірів реальної заробітної плати працівників тощо.

3. Покращання умов праці та побуту працівників. У плануванні необхідно особливо виділити дільниці та підрозділи з несприятливими умовами праці, передбачити заходи з оздоровлення виробничого середовища, заміни обладнання, що є джерелом шкідливості та небезпеки. Також окреслюються заходи з дотримання санітарно-гігієнічних норм, стандартів безпеки праці, вирішується питання можливості надання працівникам житла, забезпечення дитячими дошкільними закладами, місцями відпочинку.

4. Посилення дисципліни праці, розвиток трудової активності та творчої ініціативи. Заходи в цьому напрямку розробляються на основі аналізу ціннісних орієнтацій працівників і спрямовуються на стимулювання високої трудової та виробничої дисципліни, розвиток різних форм залучення працівників до справи вдосконалення виробництва тощо.

Важливість пропонованого заходу для реалізації стратегії підприємства і можливості щодо його впровадження впливають на змістовне наповнення соціального плану. Відповідно можна виділити: 1. Соціальні плани орієнтовані на завдання, що передбачають напрямки робіт, які націлені на забезпечення значного зростання продуктивності праці з мінімальним врахуванням інтересів працівників. 2. Соціальні плани орієнтовані на працівника, що містять заходи, які передбачають створення максимально комфортних умов для праці, відпочинку і розвитку особистості. 3. Соціальні плани орієнтовані на інтереси керівництва, що не потребують значних фінансових витрат і не несуть радикальних соціальних змін.

Розкриття  трудового потенціалу в значній мірі залежить від умов, які створені на підприємстві і від методів, які використовуються для втілення в життя соціального плану розвитку колективу. Зміни якісного і кількісного характеру у трудовому потенціалі відбуваються під впливом організаційно-економічних, соціальних, психологічних і педагогічних методів управління персоналом шляхом професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійно-кваліфікаційного просування тощо.

 

1.Вершигора Е.Е. Менеджмент: Учебное пособие – М.: ИНФРА – М, 2001-283с.

2.Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004-535с.