Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент
Золотарьова І.С ВТЕІ КНЕУ
Науковий керівник
Клименко В.І.
Вінницький торгово-економічний інститут КНТЕУ
РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНИХ СИСТЕМ ЯКОСТІ, ЇХ НЕДОЛІКИ
ТА ПЕРЕХІД ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ
Бурхливий
розвиток управління якістю розпочався у 1950 році в Америці, а перша система якості
у радянські часи була створена вже у 1955 році. На протязі усього його
існування, аж до 1989 року, системи якості розвивалися та трансформувалися,
набуваючи все більше переваг щодо промислового виробництва. Однак все-ж таки
сучасна Україна перейшла на європейські стандарти, залишивши позаду радянські
системи.
Мета
даної статті – показати розвиток
вітчизняних систем якості, їх недоліки
та переваги, обгрунтувати перехід до стандартів серіїї ISO на заміну вітчизняним системам.
Теоретичними
та практичними аспектами з даного питання займалися такі автори, як Дикань
В.Л., Михайлівська О.В, Федулова
Л.І, Фатхутдинов Р.А. та
інші.
Першим
етапом становлення вітчизняних систем якості було визнання необхідності виготовлення якісних продуктів промислової галузі ще у радянський час.
Уперше системний підхід у забезпеченні
якості був використаний на Саратовському авіаційному заводі в 1955 році при розробці
системи бездефектного виготовлення продукції.
Тоді існувала система контролю,
при якій працівники заводів практично не несли відповідальності за якість
продукції. Відповідальність за якість покладалася на ВТК. Система БВП являла
собою комплексну систему, яка включала організаційні, економічні, виховні
заходи, що сприяють створенню якісної продукції. В її основу були закладені
такі принципи:
1) 100%-ний контроль якостг
виробів та їх відповідності діючій документації до пред’явления службі ВТК;
2) повна персональна
вгдповідальність виконавця за якість продукції, (самоконтроль);
3) зосередження уваги не тільки на
факті виявления і реєстрації браку, але й на заходах, що унеможливлюють його;
4) суворе дотримання технологічної
дисципліни. [1]
Система БВП послужила початком
нового підходу до керування якістю на підприємствах. З початку 60-х років подібні
системи стали поширюватися спочатку в Європі, а потім і в США. Однак недоліки
БВП полягали в тому, що система не охоплювала стадії розробки і проектування
продукції, реалізації та експлуатації. Вона мала й обмежену сферу застосування.
ЯНАРЗПВ – система якості,
надійності, ресурсу з перших виробів. Ця система, яка випередила свій час, була
розроблена в 1958 році на підприємствах Горьківської області і створювала умови,
що забезпечили високий рівень конструкторської і технологічної підготовки
виробництва нового виробу. Це дозволяло виготовляти високоякісні і надійні
вироби без наступної їх доробки в міру розширення випуску. Завдання системи
полягало у виявленні на стадії розробки продукту можливих причин появи браку і
зниження надійності, а також розробки технологічних заходів, що унеможливлюють
погіршення якості з цих причин. Система була спрямована на те, щоб уже на
стадії проектування і підготовки виробництва забезпечити виготовлення на-дійних
і якісних виробів. Основний зміст системи ЯНАРЗПВ – високий рівень конструкції
і технологічної підготовки виробництва. [2]
Логічним продовженням ЯНАРПЗВ та
БВП була система СБП, система бездефектної праці. Ця система вперше була
введена на Львівському заводі телеграфної апаратури в 1961 році. Відповідно до
неї був розроблений показник якості праці – коефіцієнт, який визначав кількісне
вираження якості праці виконавців.
Основні принципи СБП полягали в
наступному:
1) здача продукції з першого
пред'явлення; 2) застосування коефіцієнта якості праці; 3) встановлення днів
оцінки якості; 4) суворий контроль за виготовленням продукції.
Її недоліком було те, що в ній
враховувалися фактори зниження, які підсумовували недоліки за всіма показниками.
Однак перевищення встановлених значень показників якості праці не відбивалося
на коефіцієнті якості. Як і саратовська БВП, львівська СБП була спрямована на
керування якістю на стадії виготовлення продукції. Основний зміст системи СБП –
високий рівень виконання операцій усіма працівниками. [1]
НОПВУ – система наукової
організації праці, виробництва і управління. Була розроблена на Рибінському
моторобудівному заводі. Набула популярності як система, у якій поєдналося
комплексне використання методів (у тому числі кількісна оцін-ка рівня) наукової
організації праці, виробництво та управління на основі постійного удосконалення
технологій та устаткуван-ня.
НОРМ – система наукової
організації робіт по збільшенню моторесурсу. Ця система була створена в Ярославському
об'-єднанні «Автодизель» у 1964 році. За критерій підвищення якості було
прийнято збільшення ресурсу роботи автомобільного дизеля до першого
капітального ремонту. Принцип організації робіт полягав у регулярному
визначенні фактичного наробітку деталей і вузлів, що лімітують збільшення
моторесурсу, і виробленні конструкторських і технологічних заходів для
збільшення ресурсу цих деталей та вузлів. Система НОРМ додала до саратовської
БВП і горьківської ЯНАРЗПВ технічний критерій – величину моторесурсу.
Система забезпечувала комплексний
підхід до керування якістю на стадії проектування, виготовлення й експлуатації.
Планування основних показників якості та керування здійснювалися на всіх
стадіях життєвого циклу виробу. Система НОРМ сприяла значному зниженню витрат
на техобслуговування і ремонт двигунів за рахунок підвищення надійності вузлів
та деталей. Основний зміст системи НОРМ – підвищення технічного рівня і якості
виробів (збільшення моторесурсу). [2]
На основі узагальнення і вивчення
досвіду розроблених раніше систем контролю якості, у результаті спільного
науково-виробничого експерименту промислових підприємств Львівської області,
ВНІІСа і НВО «Система» Держстандарту у середині 70-х років була розроблена
Комплексна система керування якістю продукції (КС КЯП). Цей досвід був
схвалений і рекомендований до широкого розповсюдження. За розробку і
впровадження її авторам була присуджена Державна премія Радянського Союзу.
КС КЯП органічно увібрала в себе
всі прогресивні елементи раніше розроблених систем. Вона стала першою системою
якістю, в якій організаційно-технічними основами управління стали стандарти
підприємства.
У стандартах регламентувалося
проведення всіх організаційних, технічних і економічних заходів, спрямованих на
підвищення якості продукції. У КС КЯП принцип керування якістю продукції
використовувався на всіх стадіях життєвого циклу: при дослідженні і
проектуванні, виготовленні, обігу і реалізації, експлуатації і споживанні.
Керування
якістю в КС КЯП передбачалося здійснювати у поєднанні з вивирішенням усіх
завдань керування виробничо-господарською діяльністю підприємства. Структура КС
КЯП передбачала багаторівневу організацію управління: на рівні підприємства,
цеху, ділянки, бригади, окремого робочого місця. Розподіл спеціальних функцій
керування якістю між підрозді-лами здійснювався керівником підприємства. Це
дозволило по-ліпшити погодженість дій виконавців.
КС
КЯП була системою заходів, методів і засобів, за допомогою яких цілеспрямовано
встановлювався, забезпечувався і під-тримувався необхідний рівень якості на
всіх етапах життєвого циклу виробу.
У
процесі функціонування КС КЯП здійснювалися такі цілі:
1) створення нових
виглядів високоякісної продукції, відповід-ність кращим світовим зразкам;
2) збільшення в
загальному обсязі випуску продукції виробів ви-щої якості;
3) поліпшення показників
якості продукції;
4) своєчасне зняття,
заміна або модернізація продукції другої категорії якості;
5) планомірне підвищення
якості роботи виконавців;
6) суворе дотримання
вимог нормативно-технічної документа-ції при виготовленні продукції.
Повсюдне
поширення КС КЯП сприяло розвитку на підприємствах заводської стандартизації.
При всіх перевагах цієї системи, слід відзначити, що в умовах переходу країни
до ринкових відносин вона залишилася тільки на папері; багато підприємств
навіть знищували у зв'язку з непотрібністю всю документацію, пов'язану з КС
КЯП. Основна сутність системи КС КЯП – керування якістю на основі стандартів. [4]
Підсумовуючи вищесказане, основними недоліками даних
систем є:
1)орієнтація на виробника
продукції, а не на споживача;
2)функціональний, а не цільовий
підхід у керуванні якістю;
3)високий рівень регламентації
положень стандартів підпри-ємства в системі якості;
4)неконструктивність і
нетехнологічність багатьох проект-них рішень, прийнятих у системі якості;
5)відсутність
інформаційно-технологічних моделей керуван-ня якістю і засобів їх реалізації та
ін.;
6)статичність вимог КС КЯП.
Крім того, неспроможність КС КЯП
багато в чому пояснювалася несвоєчасністю впровадження і недоліками самої
організації впровадження. В умовах постійного глобального дефіциту продукції та
існування розподільної системи виробник був мало зацікавлений у випуску
високоякісної продукції.
Основним недоліком організації
впровадження КС КЯП стало перекладання обов'язків з розробку складних систем
керування якістю на працівників самих підприємств, хоча цими п-таннями повинні
були займатися висококваліфіковані фахівці саме по цих системах.
Через неспроможність вітчизняних
систем до створення найкращих умов щодо якості у всіх сферах життєдіяльності,
був здійснений перехід до європейських систем якості. В Україні системи
управління якістю сертифікували понад 700 підприємств та організацій. [3]
Громадський рух за якість в
Україні було започатковано у 1989 році одночасно зі створенням першої у
колишньому Радянському Союзі національної неурядової громадської організації у
сфері якості – Української асоціації якості. [6]
Сьогодні Українська асоціація
якості, яка є лідером громадського руху за якість в Україні, об’єднує 450
провідних підприємств з усіх регіонів України та близько 1000 фахівців з якості
з різних країн. За ініціативи та за участю цього об’єднання в Україні
відбуваються процеси формування нової філософії якості.
Висновок: виходячи із вищесказаного, можна зробити
висновок, що вітчизняні системи були направлені на промисловсть та поліпшення
виготовлення та конструювання виробів, в деяких випадках – стимулювання
покращення роботи персоналу та окремих робітників, а не на споживачів та
задоволення ії потреб, що і призвело до потреби у кардинально нових системах
якості, які могли запропонувати вплив на сфери, непередбачені вітчизняним
досвідом розвитку систем якості.
Список
використаної літератури:
1. Друзюк В. Федак О. Система управління якістю - інвестиція
в майбутнє // Стандартизація. Сертифікація. Якість. 2009. - №1. - С. 51-54.
2. Лосюк Л. Від високої якості продукції
- до високої якості життя// Стандартизація. Сертифікація. Якість. 2008. - №5. –
С. 5-6.
3. Мюрбі Х. Міжнародні стандарти ISO на
підтримку процесів сталого розвитку // Стандартизація. Сертифікація. Якість.
2009. - №3. – С. 4-5.
4. Дикань В. Л. Реформирование экономики Украины и
конкурентоустойчивость предприятий:
монография / В. Л. Дикань. – Харьков: Основа, 1997. – 345 с.
5. Дикань В. Л.
Сучасні системи управління якістю продукції / В. Л. Дикань, Н. М. Лисьонкова //
Вісник економіки транспорту і промисловості: збірник наукових праць. – Харків:
УкрДАЗТ. – 2005. – №12. – С. 229-234.