Педагогічні науки/3 Методичні основи виховного процесу

К. п. н. Павлова О.В.

Донецький національний технічний університет, Україна

СУПЕРВІЗІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ МЕТОД КОНТРОЛЮ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Розвиток інноваційної інфраструктури суспільства актуалізував проблему використання інноваційних організаційних та змістових засобів, форм та методів роботи науково-педагогічного працівника у навчально-виховний комплекс вищої школи. Вирішення цієї проблеми пов”язують з втіленням супервізії як нової системи, що здатна сформувати майбутнього фахівця соціальної сфери як професіонала високого класу.

Термін «супервізія» походить від латинського “Supervidere”, що означає дивитися на що-небудь зверху, оглядати що-небудь. У широкому розумінні даний феномен прийшов з англійської мови, де він означав нагляд

З початку ХХ століття по наступний час супервізія (індивідуальна, групова) розглядається в працях зарубіжних та вітчизняних учених як ефективний метод контролю за професійною підготовкою молодого фахівця соціальної сфери.

Нижче розкриті функції та форми контролю, що виконують індивідуальна та групова супервізії дозволять удосконалювати навчально-виховний комплекс вищої школи.

Так, виконуючи управлінську функцію контролю, супервізія дає можливість отримати зворотний зв’язок (зовнішній: студент (супервізований) та науково-педагогічний працівник (супервізор) та внутрішній: студент – студент). Це сприятиме усвідомленню особистістю цінності інших людей та потреби в них, а також створенню дружньої та контрольованої ситуації, у якій супервізований засвоює нові навички, а також експериментує з новими стилями поведінки та набуває досвіду «перевірки реалій» на спеціально підібраній групі партнерів

Діагностичну функцію контролю найбільш виконує індивідуальна супервізія. Використання останньої у навчально-виховному комплексі вищої школи сприяє формуванню емоційної взаємозалежності між супервізором та супервізованим. Це дає можливість супервізору отримати інформації про труднощі особистісно-професійного самовизначення майбутнього фахівця соціальної сфери та передбачити персональні суб’єктно – забарвлені способи вирішення його проблем [1].

Однак, у практиці підготовки молодого фахівця соціальної сфери найбільшу перевагу має групова супервізія. У наукових дослідженнях учених виділено такі аспекти переваги групової супервізії :

- разрахована на соціальну взаємодію, яка забезпечує інтенсивний взаємообмін соціальної системи із зовнішнім середовищем. Група виступає мікрокосмосом або суспільством у мініатюрі;

- сприяє активізації супервізованими особистостями ролей як активних учасників процесу групової інтеракції, так і глядачів та спостерігачів;

- забезпечує індивідуальне професійне зростання супервізованого;

- має економічні переваги [2, с.16].

На думку учених [1, 2, 3], групова супервізія дозволяє досягти синергетичного ефекту завдяки професійно-творчому та особистісно-енергетичному «запасу» групи, у якій відбувається взаємодія її учасників.

Для науково-педагогічних працівників актуальність представляють окреслені нижче фази розвитку групової супервізії, що відображають форми контролю навчально-виховного процесу.

Перша фаза - фаза формування. На цій фазі відбувається оцінка ситуації та взаємозалежності у групі, ставиться мета, учасники знайомляться між собою, а також визначаються потенційні джерела підтримки та попередньо прораховуються позиції та ролі учасників групи.

Друга фаза - фаза критики по відношенню до загального замислу роботи, до завдань та мети. Вона сприяє формуванню мікрогруп, блоків, фракцій. Учасники помічають для себе безпечні засоби реалізації ситуації, визначають джерела такої безпеки.

Третя фаза – фаза гармонізації. На даній фазі відбувається гармонізація відносин у групі, формуються норми та ціннісні відношення, створюється внутрішньогрупова етика. Також здійснюється інтенсивний обмін думками, інтерпретаціями та формується корпоративний дух групи.

Четверта фаза – фаза структурування. На цей фазі завершується структурування групи. Засновуються різні форми кооперації, конструктивні засоби вирішення конфліктних ситуацій,. закріплюється статус членів групи. Починається розробка окремих проектів та вирішення окремих професійних проблем, з являються перші позитивні зміни у професійній діяльності супервізованих [1].

Розглянуті фази розвитку супервізії відображають такі форми контролю в діяльності супервізора як оцінка, критика, гармонізація та структурування. Саме ці фази свідчать про те, що контроль дозволяє науково-педагогічному працівнику (супервізору) активно прослідкувати дії своїх розумових операцій.

Підсумовуючи вищерозглянуте, можна зробити висновок, що супервізія як метод контролю ефективності навчально-виховного комплексу вищої школи - це багатофункціональний за змістом феномен, який впливає на вирішення професійних та життєвих проблем молодого фахівця соціальної сфери. Вона має сприяти розвитку супервізорського процесу у вищому навчальному закладі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Pelzer G. Supervision in der Gruppe //: Praxis der Kinderpsychologie, 1984. - S. 183-187.

2. Scobel W.A. Was ist Supervision? - Gottingen, 1988.

3. Witringa C., Supervision in ihren unterschiedlichen Еntwicklungsphasen //Akademie fur Jugendfragen? 1979, siehe dort. - S. 10-21.