К.е.н., Агрес О. Г.
Львівського національного
аграрного університету, Україна
НЕОБХІДНІСТЬ
ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ У РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
При незадовільному стані екології навколишнього середовища, який існує на
сьогодні, виконання завдань підвищення безпеки та збереження природного
середовища є актуальним питанням як суб’єкта господарювання зокрема, так і
держави загалом. Продукція сільськогосподарського виробництва перестає бути
екологічно чистою та безпечною для споживання, у тому числі через експлуатацію
застарілих основних засобів.
Протиріччя між людським суспільством і природою накопичувалися впродовж
усієї історії, але особливо загострились у другій половині ХХ століття.
Критичну ситуацію спричинили дві негативні тенденції:
1. Споживання ресурсів Землі значно перевищили темпи їх природного
відтворення, виснаження природних багатств почало суттєво впливати на їх
використання, на національну та світову економіку, і призвело до необоротного
збідніння літосфери та біосфери.
2. Відходи, побічні продукти виробництва та побуту забруднюють біосферу,
спричиняють деформацію екологічної системи, порушують кругообіг речовин і
створюють загрозу для здоров’я людини [1].
Принципи екорозвитку найповніше можна реалізувати у межах такого
природно-господарського комплексу, який утворює збалансовану еколого-економічну
систему. Поняття “еколого-економічної системи” широко використовують у сучасній
економічній та екологічній літературі поряд із поняттям “біоекономічна
система”. На необхідності переходу до еколого-економічної системи наголошував Моріс Стронг. Хоча ця
теза не є новою, ще у 1976 році академік М. Я. Лемешев визначив
еколого-економічну систему як “інтеграцію економіки і природи, яка являє собою
взаємопов’язане функціонування суспільного виробництва і протікання природних
процесів у природі і в біосфері зокрема” [6]. Таке визначення передбачає
національний рівень вирішення цього питання. Однак ні у світі загалом, ні у
конкретній країні зокрема, інтеграцію економіки та природи не можна реалізувати
одразу та скрізь. Тому важливо мати уявлення про таку систему на рівні
підприємства.
Виробнича економічна система, у свою чергу, є сукупністю виробничих сил,
яка перетворює вхідні матеріально-енергетичні потоки природних і промислових
ресурсів у вихідні потоки предметів споживання [4]. Отже, частину матеріальних елементів екологічної системи, у тому числі
елементів середовища існування людини, використовують, як ресурс економічної
системи [3; 4]. Оскільки ж у процесі виробництва лише частина цих ресурсів
перетворюється у предмети споживання і, крім того, відбувається швидка
необоротна заміна предметів споживання, то утворюється значна кількість
відходів виробництва і споживання, і постійно існує протилежний матеріальний
потік з економічної системи в екологічну [2; 3].
Під екологізацією експлуатації основних засобів ми розуміємо систему
методів і засобів підвищення фондовіддачі основних засобів у напрямі екологічної
безпеки цього процесу з метою підвищення якості продукції та зменшення витрат
виробництва. Цей процес можна здійснити лише у межах технічного розвитку. Як
відомо, технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення
техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на
кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої
діяльності (зокрема створення і реалізація конкурентоспроможної продукції,
послуг, товарів, виробництва тощо) [5, с. 170].
У контексті цього процесу можна виділити декілька напрямів екологізації, а
саме:
·
зменшення викидів у атмосферу через використання нових основних засобів для
обробітку ґрунту та збереження зернових у рослинництві й відгодівлі тварин у
тваринництві;
·
організація ремонтного господарства сільськогосподарських підприємств з
метою своєчасного виявлення дефектів і пошкоджень;
·
організація мобільних підрозділів для можливості здійснення ремонтних робіт
у полі з метою уникнення серйозних неполадок і втрати пально-мастильних та
хімічних засобів боротьби зі шкідниками, що може призвести до забруднення
ґрунту й асиміляції сортів рослин і порід тварин;
·
контроль за кількістю внесення основними засобами гербіцидів та мінеральних
добрив для обробітку ґрунту та безпеки посівів;
·
використання біопалива для сільськогосподарських машин та обладнання;
·
використання вторинних відходів тваринництва для забезпечення потреб
енергозабезпечення сільськогосподарських підрозділів;
·
забезпечення утилізації відпрацьованих мастил.
Список
використаних джерел
1 Акимова
Т. А. Основы экоразвития : учеб. пособие. / Т. А. Акимова, В. В. Хас-кин. – М. : Изд-во Рос. экон.
акад; 2004. – 312 с.
2 Костецький М. Р. Результати функціонування
еколого-економічного менеджменту на підприємстві : [монографія] / М. Р.
Костецький. – Рівне : ППДМ, 2010. – 106 с.
3 Костецький М. Р. Система управління
еколого-економічною безпекою підприємства : автореф. дис. на здобуття наук.
ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.04 / М. Р. Костецький. – К., 2010.
– 18 с.
4 Костецький М. Р. Управління
еколого-економічною безпекою : [монографія] / М. Р. Костецький. – Рівне : ППДМ,
2010. – 115 с.
5 Ламарк Ж.-Б. Философия зоологи : в 2 т. /
Ж. –Б. Ламарк. – М.,
1935-1937. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : <http:// www.nauka.com.ua>.
6 Організація виробництва : навч. посібник.
/ В. О. Онищенко, О. В. Редкін,
А. С. Старовірець, В. Я. Чевганова. – К. : Лібра, 2005. – 336 с.