Жадовець О.В.

Міжнародний науково-технічний університет ім. академіка Юрія Бугая (МНТУ ім. акад. Ю. Бугая) м. Київ, Україна

Бідність в Україні та стратегія її подолання.

„Бідність породжує сором.

Той, хто соромиться, втрачає мужність.

Боягуз страждає від принижень.

Принижених всі зневажають.

Зневажений впадає у відчай.

Зневірений втрачає розум.

Божевільний гине.

Так, бідність — джерело всіх бід.”

(Давньоіндійська мудрість).

17 жовтня у світі відзначають Міжнародний день боротьби з бідністю. Відповідна дата почала відзначатися з 1992 року. В Україні за межею бідності перебуває 15 % населення. Таким є дані ООН.

Проблеми бідності – це дуже актуальна тема сучасності. Бідність визначається як неможливість унаслідок недоліку засобів підтримувати спосіб життя, властивий конкретному суспільству в конкретний період часу. Видів бідності є два: абсолютна, коли людина не здатна задовольняти основні потреби і їжі, одязі, житлі за наявні доходи та відносна, коли особа не може дозволити собі жити так, як вона вважає, прийнято в суспільстві. 95 % українців називають себе відносно бідними, за даними дослідження «Соціальна нерівність», проведеного у рамках Програми міжнародного соціального дослідження (ISSP). Щоб визначити, чи перебуває людина за межею бідності, варто порівняти її загальний дохід чи дохід сім’ї із загальною вартістю споживчого кошика.

Для сучасної України бідність стала не тільки хронічним явищем, визначаючи спосіб життя більшої частини населення, але і фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку суспільства.

Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

Варто відзначити, що самі українці поставили оцінку життя в Україні в 5,1 бала з десяти.

Глобальна фінансово-економічна криза та рівень падіння економіки України значно загострили проблему бідності, від якої страждає понад 70% населення. Особливо страждають сільське населення, багатодітні родини, пенсіонери.

Українська бідність має цілий ряд специфічних особливостей:

1) низький рівень життя населення в цілому;

2) психологічне неприйняття економічної нерівності;

3) украй висока питома вага людей, що рахують себе бідними;

4) поширеність бідності серед працюючого населення.

Міністерство соціальної політики України надало інформацію про основні показники рівня життя населення та бідності.

Показник рівня бідності серед працюючих за відносним критерієм становив 21,0 %.

Рівень бідності серед дітей до 18 років за відносним критерієм становив 33,3%.

За критерієм вартості добового споживання на рівні 5 доларів США, - відповідно до ПКС, у 2012 р. лише 2 % українців жили за межею бідності. За підсумками першого кварталу 2013., бідних в Україні нараховувалося 2,9 % - від загальної кількості населення. Проте варто зазначити, що такий абсолютний показник різниться від регіону до регіону. Якщо використовувати критерій визнаної у світі межі бідності – 17 доларів на день, - то, згідно зі статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебуває 80 % населення. Тобто, у такої частини українців споживчий кошик менший від прийнятої у світі межі бідності. Для України це означає, що якщо зарплата працівника менше 4161 грн., то він перебуває на межі бідності. Ураховуючи, що середня заробітна плата в Україні за перший квартал 2013 р., за даними Міністерства соціальної політики України, становила 3085 грн., то «заробіток по-українськи» майже в півтора рази нижчий, ніж міжнародний рівень межі бідності.

Основними причинами виникнення та поширення бідності в Україні є безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, які мають економічне та кримінальне підґрунтя.

Бідність є наслідком багатьох взаємозалежних соціальних факторів, серед яких:

- економічні – падіння доходів населення, низька заробітна плата, безробіття;

- соціальні – інвалідність, старість, хвороби, дитяча бездоглядність;

- демографічні – неповні родини, молодь і старше покоління зі слабкими позиціями на ринку праці.

Проблема бідності перебуває у центрі уваги провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників: Ю. Архангельського, А. Вайдьянатхана, О. Бородіної, К. Верфа, І. Гнибіденка, В. Куценко, Е. Ліанової, Р. Нурєєва, М. Папієва, І. Прибуткової, Т. Репіної, А. Сена, Л. Черенько.

Подолання бідності – багато етапний процес, протягом якого змінюються завдання й уточнюються критерії виміру бідності відповідно до соціально-економічного розвитку країни Україна як одна з 191 держав – членів ООН, взяла на себе зобов’язання ввійти в 2015 рік, знищивши найбільш гострі прояви цієї соціальної недуги. З 2001 року в нашій країні поетапно реалізується Стратегія подолання бідності.

Основні принципи цієї стратегії: забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім’ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.

Шляхи подолання бідності:

1. Скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики.

2. Стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу.

3. Упровадження системи раціональних соціальних трансфертів.

4. Легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів.

5. Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

6. Зменшення міграційного відтоку людей.

7. Ліквідування «відпливу мозків».

8. Створити умови для збільшення народжуваності.

Рішення повинне знаходитися перш за все у сфері виробництва, як основи всього соціально-економічного розвитку. Необхідно переосмислити ситуацію, що склалася, і перейти від надання пільг населенню до переважно пільгам у веденні бізнесу, особливо на його початкових етапах.

Таким чином не тільки будуть створені умови для зайнятості і скорочення безробіття, але і виникнуть передумови для зростання виробництва, що особливо важливе.