С.М. Романко,
Кандидат юридичних наук, доцент 
кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного Інституту 
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Правове регулювання використання біопалив них рослин другої генерації та міжнародна співпраця України у цій сфері

к стверджується в Законі України «Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив», біологічні види палива (біопалива) – це палива, повністю виготовлені з відновлюваної біологічної сировини – продукції та відходів сільського господарства та промисловості, які можуть використовуватися безпосередньо як паливо у чистому вигляді, як компонент для виробництва інших палив чи для змішування з традиційними видами палива у пропорціях, встановлених відповідно до державних стандартів».

Питання вирощування біопаливних рослин в Україні досліджувалися в роботах Гуцаленко Л.В., Фабіянської В.Ю., Підліснюк В.В., Колісник Я.М. та інших вчених, при цьому основна увага приділялася агрономічним аспектам процесу, а також питанням продовольчої безпеки. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції державної цільової науково-технічної програми виробництва і використання біологічних видів палива” від 12 лютого 2009 р. № 276-р, основною рослиною для отримання біопалива називає ріпак шляхом формулювання у завданнях створення зон концентрованого вирощування ріпаку з використанням сучасних технологій. В той же час біопаливні рослини другої генерації такого закріплення у законодавстві ще не отримали.

Загалом біопаливні рослини другого покоління поділяють на три групи:

–деревні рослини швидкої ротації (тополя, верба, евкаліпт);

–однорічні злакові (просо, цукрове сорго);

–багаторічні рослини, що швидко ростуть (міскантус, світчграс, сіда, топінамбур).

З урахуванням чинних законодавчих актів у сфері нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, в Україні можна виділити два основні сегменти, де можна використовувати біопаливні рослини, другої генерації : отримання біомаси для теплоелекростанцій на біомасі, які виробляють електроенергію за "зеленим" тарифом; використання тріски енергетичної верби як палива для твердопаливних котлів, які виробляють теплову енергію для бюджетних організацій, соціальних об’єктів, а також на об’єктах централізованого опалення в невеликих містах України.

Жоден закон в Україні не регламентує вимоги до екологічної безпечності культур, які вирощуються як сировина для біопалива. Та і чи потрібно це у сучасних умовах? Біопаливо не є абсолютно екологічно чистим, але, порівняно з нафтовим, воно чистіше та розкладається мікроорганізмами, завдаючи менше шкоди довкіллю. Загалом біопаливо, за критеріями ЄС, повинно відповідати критеріям сталості, а не екологічної безпечності. Такі критерії регулюються Директивою 2009/28/ЄС Європейського парламенту та Ради від 23 квітня 2009 року на стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел та внесення змін і подальшого скасування Директив 2001/77/EC і 2003/30/EC. Дану Директиву ще не імплементовано до законодавства України.

Якщо взяти за основу визначення виробництва органічної сировини, то, відповідно до ст.1 Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 03.09.2013 року, виробнича діяльність фізичних або юридичних осіб (у тому числі з вирощування та переробки), де під час такого виробництва виключається застосування хімічних добрив, пестицидів, генетично модифікованих організмів (ГМО), консервантів тощо, та на всіх етапах виробництва (вирощування, переробки) застосовуються методи, принципи та правила, визначені цим Законом для отримання натуральної (екологічно чистої) продукції, а також збереження та відновлення природних ресурсів. Крім того, така продукція сертифікується як органічна.

Спосіб та умови вирощування біопалив них рослин другої генерації за допомогою значної кількості пестицидів, агрохімікатів, регуляторів росту рослин дозволяють стверджувати, що ці культури характеризуються певним екологічним ризиком, що проте дозволяє використовувати їх як сировину для біопалива.

 Держава регулює вимоги до використання пестицидів і агрохімікатів у Законі України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 року шляхом державної реєстрації, сертифікації, випробувань безпеки пестицидів, ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із використанням пестицидів, вимоги до упаковки і маркування пестицидів. У цьому Законі також встановлено, що сільськогосподарська сировина повинна відповідати санітарним вимогам для максимальних меж залишків (максимальний рівень залишків) пестицидів і агрохімікатів. Рішення щодо використання сільськогосподарських матеріалів, які не відповідають цим вимогам, приймаються Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України. Сільськогосподарська сировина, яка не може використовуватися, підлягає зняттю, видаленню і знищенню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Безумовно, вирощування біопаливних рослин має як певні переваги, так і недоліки. Зокрема, серед переваг можна зазначити, що дані рослини, за оцінками вчених, мають високу енергетичну продуктивність та не створюють загрози традиційному сільському господарству, що дозволяє зменшити ризики продовольчій безпеці. З цього випливає, що такі рослини відповідають одному із критерії сталості ЄС – не завдають непоправної шкоди грунтам як рослини першої генерації (окрім їх забруднення внаслідок використання пестицидів, засобів росту та захисту рослин, добрив) та не чинять значного негативного впливу на продовольчу безпеку держави. Серед вищеназваних критеріїв сталості також беруться до уваги : вплив на водні ресурси; вплив на стан біологічного розмаїття; вплив на зміни клімату. Більшість біопаливних рослин другої генерації не потребують значних об’ємів води при вирощуванні, проте це не відміняє того ж негативного ефекту від використання пестицидів тощо як і щодо забруднення земель. Вирощування біопаливних рослин другої генерації на значних площах земель може створювати ризики для біорізноманіття у вигляді втрат біорізноманіття в агроландшафтах, проте використання біопалива дозволяє зменшити викиди двоокису вуглецю в атмосферу, що дуже важливо для запобігання зміні клімату.

Україна і Словаччина: елементи механізму співпраці.

В процесі впровадження заходів з посилення енергетичної безпеки Європейського Союзу, Словаччина зуміла стати не тільки одним із найбільш активних учасників європейських програм з переходу на використання альтернативних видів енергоносіїв, зокрема біопалива, але й одним із найбільших його виробників.

У Словаччині активно використовуються власні розробки у сфері альтернативної енергетики. Зокрема, є деякі містечка, які перейшли на біопаливо, наприклад Бардiйов або Тренчiн, а на півдні, де є солома, використовують її. Це значно знижує рівень витрат. В окремих містах на біопаливі виробляють не лише тепло, а й електроенергію. Завдяки цьому зростає енергоефективність біопалива. У Словаччині є чинним закон, який зобов’язує енергетичнi компанії купувати електроенергію, вироблену альтернативним шляхом.

Щодо співпраці України та Словаччини, то заплановано розробити перший спільний інвестиційний проект з виробництва біоетанолу та до кінця 2013 року розпочати спільне виробництво. Під час переговорів словацька сторона висловила готовність у наданні допомоги Україні в гармонізації законодавства в аграрній сфері після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Загалом з 2005 року до 1 півріччя 2013 року Словаччина інвестувала у сільське господарство України понад 14 мільйонів доларів. Товарообіг між двома країнами у 2012 році склав понад 1 млрд. доларів США.

Таким чином, українське законодавство поруч із введенням преференцій для господарств повинно також суворо регламентувати використання та охорону природних ресурсів у процесі такого вирощування, оскільки незважаючи на пошук нових видів палива та забезпечення енергетичної незалежності першочерговим завданням залишається також охорона довкілля як середовища існування та життєдіяльності людини. Крім того, розвиваючи та поглиблюючи міжнародну співпрацю із країнами-сусідами Україна повинна враховувати їх позитивний досвід та активно впроваджувати його в українські реалії.