Ібрагімов Е.Ю.
АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ТА ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ
ФУНКЦІОНУВАННЯ
ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ВНЗ
Буковинський державний медичний
університет
м. Чернівці
Постановка проблеми у загальному вигляді
та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. За роки
незалежності у соціальній сфері України склалася тривожна ситуація, а саме,
різко погіршилось здоров’я і фізична підготовленість студентської молоді. Це,
насамперед, пов’язано з кризою національної системи фізичного виховання
населення, яка не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам фізичної
підготовленості людини.
Основними причинами
кризи є: знецінення соціального престижу здоров’я, фізичної культури і спорту;
недооцінка у навчальних закладах усіх рівнів соціальної, оздоровчої та виховної
ролі фізичної культури і спорту, залишковий принцип її фінансування тощо.
Отже, виникла необхідність радикальної
перебудови системи фізичного виховання покоління, що зростає, формування нової
державної політики і вироблення концепції фізичного виховання молоді відповідно
до соціальних і економічних змін, що відбуваються в Україні.
Аналіз
останніх досліджень та публікацій. Як свідчать результати дослідження,
проблема фізичного виховання студентської молоді є предметом наукового пошуку
багатьох дослідників і здійснюється за такими напрямами: оцінка рівня фізичної
підготовленості і стану соматичного здоров’я студентів (І. Боднар, А. Козицька,
Л. Пшенична, А. Помазан, Л. Храпко та ін.), формування здорового способу життя
у студентському середовищі (Г. Іванова, В. Лесик, В. Мартиненко, В. Сало, Л.
Соколенко та ін.), фізкультурно-спортивні інтереси студентів (В. Бокурідзе, В.
Вовк, О. Жданова, І. Карпюк, А. Кривенко та ін.), підвищення ефективності організації
фізичного виховання студентів (О. Тимошенко, Л. Храпко, Л. Щербак та ін.),
фізкультурно-оздоровча робота серед студентської молоді (В. Базильчук, І.
Верблюдов, І. Демідова, Ю. Кулаков, І. Шеремет та ін.), деякі аспекти
нормативно-правового регулювання відносин у сфері фізичної культури, зокрема у
ВНЗ (Ю. Мічуда, В. Огаренко, А. Скрипник та ін.), історичні аспекти розвитку
системи фізичного виховання в Україні (Н. Борейко, М. Борищак, І. Гузенко, С.
Домбровська, С. Степанюк та ін.), форми і засоби фізичного розвитку студентів
(І. Карпюк, А. Кривенко, В. Куделко, І. Полєщук та ін.) тощо. Але питання, яке
повинно систематизувати усі ці аспекти, зокрема, концептуальні засади фізичного
виховання студентської молоді, досі випадало з поля зору науковців.
Формулювання
цілей статті (постановка завдання): є
ретроспективний аналіз найбільш важливих державно-правових та нормативних
документів щодо функціонування системи фізичного виховання студентів ВНЗ
України, що надасть можливість визначити ступінь законодавчого забезпечення її
трансформації відповідно до нових соціально-економічних умов.
Аналізуючи законодавчі та
нормативно-розпорядчі акти можна дійти висновку, що в нашій країні побудовано
багаторівневу законодавчу базу щодо фізичного виховання у вищих навчальних
закладах.
Перший (вищий) рівень –
спеціальні закони, які певним чином визначають основи державної політики щодо
фізичної культури і спорту в сфері освіти. Це Закони України «Про освіту», «Про
вищу освіту», «Про фізичну культуру і спорт».
Другий рівень – укази Президента України
з різних питань функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту в
системі освіти. Наприклад, «Національна доктрина розвитку освіти», затверджена
Указом Президента України від 17.04.2002 за № 347.
Третій рівень – програмно-нормативні
документи, дія яких обмежена у часі. До них насамперед належать «Національна
доктрина розвитку фізичної культури і спорту до 2016 р.» (2004 р.), а також
«Концепція державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007 –
2011 роки» (2006 р.).
Четвертий рівень –
постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. До них належать
«Положення про державний вищий навчальний заклад», затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 05.09.96 за № 1074 (зі змінами), «Положення про
організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затверджене
наказом Міністерства освіти України від 02.06.93 за № 161, «Положення про
організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах»,
затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 23.01.06 за № 4 та
ін.
П’ятий рівень – розпорядчі та
нормативно-методичні документи, ухвалені центральним органом виконавчої влади з
питань фізичної культури і спорту.
Аналіз законодавчо-нормативних актів,
якими регламентується діяльність кафедри фізичного виховання, дозволив
визначити обсяг організаційно-методичного та правового забезпечення роботи її
науково-педагогічних працівників у нових соціально-економічних умовах.
За існуючим законодавством, втілення
державної політики в сфері фізичної культури і спорту щодо забезпечення
належного стану здоров’я та гармонійного фізичного розвитку студентської молоді
покладається на керівництво ВНЗ і, безпосередньо, на кафедру фізичного
виховання, а їхню роботу регламентують такі базові документи: Конституція
України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про фізичну культуру і
спорт», «Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007 – 2011
роки», «Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту до 2016 р.».
Міністерство освіти України після
узагальнення першого досвіду роботи вищих навчальних закладів І – IV рівнів
акредитації видало наказ № 188 «Про нормативні документи з фізичного
виховання», у якому визначені ідеологічні, науково-методичні й організаційні
основи фізичного виховання молодого покоління та затверджені нормативні
державні вимоги до системи фізичного виховання учнівської та студентської
молоді.
Важливим програмним документом, який
визначає державну політику в галузі фізичного виховання дітей та молоді, є
«Концепція фізичного виховання в системі освіти України». «Концепція фізичного
виховання в системі освіти України» є основоположним програмним документом, що
визначає державну політику в галузі фізичного виховання на період становлення
національної системи освіти в Україні. Концепція базується на Конституції
України, Законах України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт» та інших
законодавчих актах держави.
Фізичне виховання у ВНЗ України повинно
базуватися на принципах індивідуального та особистісного підходу, пріоритету
оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм
фізичного вдосконалення, безперервності цього процесу, врахуванні регіональних
умов тощо. Організаційно-педагогічну основу фізичного виховання студентської
молоді в системі освіти України складають предмет «Фізичне виховання». Він
вводиться як обов’язковий у ВНЗ усіх типів і форм власності. Важливими формами
фізичного виховання молоді є заняття в спортивних відділеннях.
Обов’язковою умовою всіх програм є їх
відповідність державним вимогам до фізичного виховання і регламентація
«Державними тестами і нормативами оцінки фізичної підготовленості населення
України», які є критеріями його ефективності та якості.
Наступним важливим
документом, що визначає державну політику в сфері освіти взагалі, і у галузі
фізичного виховання студентської молоді зокрема, є «Державна програма розвитку
фізичної культури і спорту на 2007 – 2011 роки». У Державній програмі чітко
аргументовані методологічно-наукові підходи та окреслені пріоритетні шляхи
розвитку фізичної культури і спорту як дієвих засобів зміцнення здоров’я людини
– найвищої гуманістичної цінності суспільства.
Розгорнутим базовим
навчально-методичним документом щодо діяльності кафедри фізичного виховання в
структурі підготовки висококваліфікованих фахівців у вищих навчальних закладах
України III – IV рівнів акредитації є навчальна програма з дисципліни «Фізичне
виховання», затверджена наказом МОН України від 14.11.2003 р. № 757.
Однією з центральних проблем формування
системи фізичного виховання є підготовка навчальних програм, тому що вони
визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають
засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних
вимог у цій галузі.
Єдина державна навчальна програма не може
врахувати всієї різноманітності інтересів та запитів студентів і викладачів,
місцевих умов, національних та регіональних традицій. Тому для забезпечення
державних інтересів у фізичному вихованні студентської молоді, з одного боку,
та захисту прав навчальних закладів щодо визначення змісту і засобів фізичного
виховання студентської молоді, передбачених статтею 12 Закону України «Про
фізичну культуру і спорт», з іншого боку, сьогодні розробляються програми трьох
рівнів: базові, регіональні і робочі. Така градація програм передбачена
«Державними вимогами до навчальних програм з фізичного виховання в процесі
освіти», затвердженими Міністерством освіти України 25.05.1998р. (Наказ № 188).
Базові програми
визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобов’язується
забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від
типу і форми власності навчально-виховного закладу, в якому вони навчаються,
регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей. У базових
навчальних програмах не повинно бути фізичних вправ, для вивчення яких немає
умов у будь-якому регіоні України, і таких, що пов’язані з невиправданим
ризиком для життя і здоров’я, не відповідають естетичним вимогам, формують
культ насильства і жорстокості.
Зміст робочих програм
визначається викладачами конкретного навчального закладу. Робоча програма
повинна містити не тільки систему розумно підібраних, логічно і дидактично розміщених
рухових дій, а й теоретичні відомості та засоби, що забезпечують належну
загальну фізкультурну освіту і підготовленість кожного студента.
У фізичному вихованні широко
практикуються нормативні способи кількісного визначення постановки завдань і
оцінки результатів їх виконання. Терміни «норма», «норматив» визначають певну
міру (величину), прийняту за уніфікований показник того, що повинно бути
досягнуте в результаті діяльності.
Сукупність норм – це ніби послідовні
сходинки досягнення результатів від початкового до граничного. Якщо норми
відповідають можливостям студентів і умовам їх реалізації, то вони є найкращим
орієнтиром на шляху до мети.
Висновки з даного дослідження і перспективи
подальших розвідок у даному напрямку. Отже, характеризуючи
загалом державно-правові засади функціонування системи фізичного виховання
студентів ВНЗ України, можна зробити висновок про те, що за останнє десятиліття
створена досить всебічна нормативно-правова база розвитку фізичної культури і
спорту як важливої складової структури освітянської галузі. Разом із тим,
переважна більшість законів, постанов, програм, наказів тощо не виконуються в
повному обсязі, що традиційно пов’язується з економічною скрутою в державі,
знеціненням у суспільстві соціального престижу здоров’я, фізичної культури і
спорту.
Оптимістичне сподівання стосовно успішної
трансформації української вищої школи на засадах вимог Болонської декларації в
найближчі роки ми пов’язуємо з Національною доктриною розвитку фізичної
культури і спорту. У цьому документі представлена система концептуальних ідей і
поглядів на роль, організаційну структуру та завдання фізичної культури і
спорту в Україні на період до 2016 року з урахуванням стратегії розвитку
держави та світового досвіду.
Література
1. Конституція України. – К.: Преса
України, 1997. – 80 с.
2. Закон України «Про
освіту»: за станом на 30 липня 2010 р. [Електронний ресурс] // Управлiння
комп’ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України http: [сайт]. – Режим
доступу: zakon.rada.gov.ua/
cgibin/laws/main.cgi?nreg=1060-12(18.09.2010).
– Назва з екрану.
3. Закон України «Про фізичну культуру і
спорт»: за станом на 8 червня 2007 р. [Електронний ресурс] // Управлiння
комп’ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України http: [сайт]. – Режим
доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=3808-12
(18.09.2010). – Назва з екрану.
4. Національна доктрина розвитку фізичної
культури і спорту [Электронний ресурс] // Управлiння комп’ютеризованих систем
Апарату Верховної Ради України [сайт]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/
laws/main.cgi?nreg=1148%2F2004
(18.09.2010). – Назва з екрану.