Экономические науки/ 15.Государственное регулирование экономики

К.е.н. Бутирська І.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Особливості формування державної інноваційної політики

 

Розвиток економіки країни безпосередньо пов'язаний з формуванням ефективної державної інноваційної політи­ки, її реалізація передбачає визначення пріоритетів і кон­цептуальних засад інноваційного розвитку країни, фор­мування нормативно-правової бази щодо відносин між державними інституціями та інноваційна активними суб'єктами підприємницької діяльності, використання прямих і опосередкованих методів регулювання інновацій­ної діяльності з метою її активізації, формування і роз­витку відповідної інфраструктури.

Державна інноваційна політика – це сукупність форм і методів ді­яльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів. Її метою є формування в країні таких умов для діяльності суб'єк­тів господарювання, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробля­ти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати су­часні наукомісткі, екологічно чисті технології та розши­рювати на цій основі свої ринки збуту. Продумана і цілеспрямована інноваційна політика держа­ви позитивно впливає на ефективність інноваційних про­цесів і загальну динаміку економічного розвитку. І навпа­ки, недостатньо обґрунтовані дії і заходи держави у сфері регулювання інноваційних процесів руйнують їх мотива­ційний механізм, гальмуючи соціально-економічне зрос­тання і навіть перешкоджаючи йому.

У процесі побудови ринкових відносин в Україні пере­осмислюється роль держави, змінюються способи її впли­ву на соціально-економічні процеси, замість директивних розробляються непрямі регуляторні інструменти, у тому числі інструменти впливу на інноваційні процеси. Первин­ні уявлення про ринковий механізм як інструмент спон­танного регулювання економічних процесів змінилися ро­зумінням того, що ринок, особливо у його недосконалій, зародковій стадії, деформує мотиви і способи ведення економічної діяльності і є недостатньо ефективним регу­лятором соціально-економічного розвитку. Тому ринко­вий механізм має бути доповнений методами державного регулювання опосередкованої дії, в тому числі спрямова­ними на підтримку інноваційної діяльності як базисного елементу економічного зростання. У цьому контексті роз­робляється державна інноваційна політика, основні нап­рями якої визначаються залежно від стратегічних зав­дань країни.

Виділяють чотири типи державної інноваційної полі­тики: технологічного поштовху, ринкової орієнтації, соці­альної орієнтації, зміни економічної структури господар­ського механізму.

1. Політика технологічного поштовху. Згідно з нею го­ловні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяль­ності, які мають здійснюватись через удосконалення управ­ління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Та­кий варіант інноваційної політики передбачає розроблен­ня різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інновацій­них процесів. Прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50-ті роки ХХ ст., коли було створено принципово нові напрями в галузі електроніки, зв'язку, авіабудування, і повоєнна політика Японії.

2. Політика ринкової орієнтації. Передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визна­ченні напрямів розвитку науки і техніки, а також обме­ження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого еко­номічного клімату та розвитку інформаційного середови­ща для здійснення нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР та дослідженнях ринків, а та­кож прямих форм регулювання, які перешкоджають сти­мулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця політика була пріоритетною в 70-ті роки XX ст. у США, Німеччині, Японії; на початку 80-х років поворот до неї намітився у більшості розвинутих країн, а в середині 90-х років, з початком ринкових перетворень, — і в Україні. Обмеженість політики ринкової орієнтації полягає в її націленості на короткострокові й недорогі інноваційні проекти, що реалізуються окремими фірмами. Досліджен­ням, від яких залежить місце держави у світовому співто­варистві та її національна безпека, приділяється недостат­ня увага.

3. Політика соціальної орієнтації. Сутність її полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прий­няття рішень відбуваються із залученням широкої громад­ськості; рішення приймають за умов досягнення соціаль­но-політичного консенсусу. Такий варіант інноваційної політики не є основним, проте певні його елементи просте­жувалися у розвитку різних країн. Так, в 60-70-ті роки XX ст. соціально-економічним наслідкам впровадження нових технологій приділяли значну увагу в США; у Швеції ж надмірна соціальна зорієнтованість економічної та інно­ваційної політики зумовила певне відставання у розвитку від провідних країн світу. Отже, цей тип інноваційної по­літики має бути поєднаний з іншими типами у співвідно­шенні, яке б не перешкоджало повноцінному економічно­му розвитку держави.

4. Політика, націлена на зміни економічної структу­ри господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економіч­них проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію су­б'єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації й механізмів управління розвит­ком науки і, техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі лише Японія послідовно дотримується такої політи­ки, здійснюючи її паралельно з ринковою.

Вибір типу державної інноваційної політики та форму­вання механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватися з ураху­ванням загальних закономірностей інноваційних процесів, Щодо нинішнього стану економіки України, то він від­повідає стадії затяжної кризи, після якої наступає поворот до піднесення. Важливо знати; які саме рушійні сили мо­жуть зумовити цей поворот.

Одним із найважливіших завдань державної ін­новаційної політики в Україні повинно бути виведення економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання через стимулювання дифузії нових технологій, виробництв, організаційних методів. І для цього мають бу­ти створені відповідні правові, фінансові, матеріальні, кад­рові, інформаційні та імпортні можливості.

Отже, для створення умов та зростання науково-технічного потенціалу країни, створюється законодавче забезпечення, яке визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної та інноваційної діяльності, передбачає регулювання відносин між суб’єктами інноваційної діяльності, а також визначає умови надання підтримки юридичним особам, які здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність.