Экономические науки/ 14.Экономическая теория

К.е.н. Бутирська І.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

До питання про розуміння змісту поняття “сталий розвиток”

Розуміння необхідності створення нової економічної моделі суспільного розвитку, яка би враховувала потребу поєднання світової екологічної динаміки з соціально-економічний прогресом прийшло досить давно. Такі ідеї, починаючи з 50-х рр. ХХ ст. висловлювались багатьма вченими, що спостерігали та розмірковували про негативне втручання людини у природну систему і викликані цим зміни навколишнього середовища, зростаючі масштаби використання природних ресурсів, техногенні катастрофи, порушення екологічної рівноваги геоекосистем, які сповна відчувала світова спільнота, зважаючи на погіршення умов життя, зростаючий дисбаланс суспільно-природної взаємодії, зміну поглядів на взаємини економічного зростання і раціонального природокористування, охорони, збереження і відтворення навколишнього середовища.

У 1968 р. з ініціативи італійського громадського діяча Ауреліо Печчеї була утворена міжнародна неурядова організація – Римський клуб, який визначив головною формою своєї діяльності організацію великомасштабних наукових досліджень, спрямованих на прогнозування світового суспільного розвитку. Одним з перших досліджень, яке на замовлення Римського клубу, провела група вчених (Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рандерс, У.Беренс), був аналіз динаміки глобальних процесів, оприлюднений у книзі „Межі росту” [1]. Для цього на основі методів системної динаміки було спрогнозовано розвиток світової системи  з урахуванням п’яти основних параметрів: чисельності населення Землі, невідновлюваних природних ресурсів, виробничого капіталу, частки сільськогосподарського капіталу в загальному виробничому капіталі, забруднення навколишнього природного середовища та визначено тенденції їх розвитку. У цій праці було вперше доведено, що причини глобального характеру екологічних проблем, і водночас відсутність адекватних суспільних важелів регулювання світових і національних екологічних дій, привели людство до межі екологічної катастрофи. Таким чином, суть сталого розвитку полягає у забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина-природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь.

Науковий інтерес представляють економічні підходи до розуміння змісту поняття “сталий розвиток”. Англійський термін sustainable (підтримуючий, сталий, стійкий, безперервний) вперше був ужитий у словосполученні sustainable development в 1980 р. в доповіді “Всесвітня стратегія охорони природи”, представленому Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів.

У наукових публікаціях термін сталий розвиток з'явився у другій половині 80-х рр. ХХ ст. Його поява пов’язана із Міжнародним форумом з навколишнього середовища і розвитку, що відбувся у Ріо-де-Жанейро. Саме тоді, ще в 1992 р., світове співтовариство проголосило перехід до сталого розвитку, який створює умови для гармонізації відносин людини і природи, оптимального задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. У пакеті міжнародних документів, підготовлених Комісією з навколишнього середовища і розвитку ООН, було запропоновано прийняти концепцію сталого розвитку (Sustainable Development – дослівно перекладається як “розвиток, що самопідтримується”) як основу розвитку світового співтовариства.

Наприкінці 90-х років минулого століття цією проблематикою зацікавилися українські вчені, у результаті чого були сформульовані нові підходи до розуміння даної проблеми та визначені шляхи її вирішення. Зокрема, З.В. Герасимчук відзначає, що “сталий розвиток – це процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах протягом необхідного проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і наступних поколінь за обставин збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища [2, с.28].

Б.М. Данилишин трактує сталий розвиток як “систему відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення” [3, с.10].

На думку С.І. Дорогунцова, сталий розвиток асоціюється з “докорінною зміною функцій виробництва стосовно природного середовища” [4, с.11].

Водночас В.Я. Шевчук, трактує поняття сталого розвитку як “гармонійний процес, який забезпечує збалансоване економічне сходження, збереження природно-ресурсного потенціалу, гарантує біосферний простір та екологічну безпеку з метою задоволення життєво необхідних потреб людей і суспільства в цілому” [5, c. 44].

Л.Ц. Масловська під сталим розвитком розуміє “динамічну і зрівноважену суспільно-природну взаємодію (виробничу, соціальну, екістичну тощо), яка забезпечує економічний прогрес, екологічний і соціальний добробут та безпеку на основі досконалої системи територіального управління і економічних методів природокористування” [6].

Всі ці визначення є актуальними, однак у них не враховується, що основними ознаками сталого розвитку території є рівноважний, збалансований, самопідтримуючий, самовідтворюваний розвиток. Виходячи з вищезазначеного, під сталим розвитком слід розуміти збалансований розвиток, що характеризує властивість соціо-еколого-економічної системи до самовідтворення, самопідтримування та протидії антропогенному впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, при якому забезпечуються економічне зростання та суспільне відтворення при досягненні якісного стану навколишнього середовища.

Література:

1. Meadows D.H. The Limits to Growth / Meadows D.H. // A Report for the Club of Rome’s Project on the Predicament of Mankind. – New York, 1972. – 205 р.

2. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика: Монографія / Герасимчук З.В. – Луцьк: Надстир'я, 2008. – 528 с.

3. Данилишин Б.М. Шостак Л.Б. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. – К.:СОПС Украины НАНУ, 1999.– С.367.

4. Дорогунцов С., Федорищева А. Сталість розвитку еколого-економічного потенціалу України та її регіонів // Економіка України. – 1996. – №7. – С. 4-17.

5. Шевчук В.Я. Макроекономічні проблеми сталого розвитку / Шевчук В.Я. – К.: Геопринт, 2006. – 200 с.

6. Масловська Л.Ц. Сталий розвиток продуктивних сил регіонів: теорія, методологія, практика / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Видавництво КНТЕУ, 2003. — 365с.