Економічні науки / Економіка підприємства

Макабула С.І.

Національний технічний Університет України

"Київський Політехнічний Інститут", Україна

Стимулювання інноваційного розвитку підприємства

Інноваційна діяльність з часом все більше і більше починає відігравати основну роль у конкурентноздатності підприємства на ринку. Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентоспроможне виробництво та продукцію. Зараз підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку проходить через використання найновіших технологій. Цей процес відображається динамікою показника наукоємністю виробництва.

 На сьогодні питання інноваційного розвитку підприємств набуло національного масштабу, і в зв’язку з цим одним із основних завдань України є глибоке коригування економіки, мета якого—не просто економічне зростання, а набуття ним соціальної природи як основи стабільного економічного росту. Труднощі становлення ринкових відносин пов’язані з процесами зниження рівня НТП в Україні, який повинен бути головним фактором підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств. Обговорюючи проблему необхідності активізації інноваційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки урядом прийнято багато постанов та рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці. В цих умовах виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку, розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень [5]. 
 Узагальнення аналітично–статистичних джерел інформації дозволяє виділити такі групи факторів інноваційного розвитку підприємств:
· законодавчі—формують правову основу інноваційного розвитку підприємств в Україні на основі системи законних та підзаконних актів;
· організаційно–управлінські—здійснюють вплив через інституційно–управлінські та інституційно–організаційні зміни в інноваційній сфері;
· фінансово–економічні—визначають особливості здійснення інноваційної діяльності підприємств з позицій грошово–кредитних, бюджетно–податкових,
· амортизаційних важелів інноваційного розвитку;
· техніко–технологічні—здійснюють вплив на технічні та технологічні боки інноваційної діяльності промислових підприємств;
· соціальні—відділяють вплив соціальних наслідків інноваційного розвитку від впливу багатьох інших факторів;
· екологічні—визначають вплив нових технологій, нових матеріалів, нових видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності підприємств;
· гуманітарні—впливають на інноваційний розвиток через ступінь освіченості населення, рівень знань і науки в країні;
· інформаційні—визначають особливості інноваційного розвитку підприємств на основі використання інформаційних ресурсів [4]. 

Постійний інноваційний розвиток підприємства є гарантом збільшення конкурентних переваг даного підприємства у ринкових умовах. Поняття інноваційного розвитку підприємства є комплексним і характеризується такими факторами: частота і ефективність впровадження інновацій на підприємстві, потенціал підприємства щодо розробки і впровадження інновацій, готовність персоналу підприємства до змін. Саме персонал є ключовим елементом у реалізації та постійному вдосконаленню інноваційного розвитку підприємства.

Інноваційний розвиток підприємства може стимулюватися ззовні та з середини організації. Зовнішнє стимулювання проявляється у вигляді: податкових кредитів та пільг зі сторони держави, розвитку венчурного бізнесу, державних замовлень, відкриття та організування технологічних парків, підтримки діяльності лабораторій, субсидій та дотацій з боку держави для розвитку творчої діяльності та стимулювання винахідництва (табл.1) [1, c.142-147].

Таблиця 1

Основні способи стимулювання інноваційного розвитку підприємств

Спосіб стимулювання	Країна світу, де використовується спосіб стимулювання
Податкові пільги для венчурних підприємств	США, Великобританія, Італія, Японія, Україна
Пільгові кредити для підприємств, що займаються розробками та впровадженням інновацій	США, Німеччина, Італія, Україна
Податкові пільги для інноваційного виробництва	США, Канада, Франція, Австралія, Україна, Італія, Німеччина
Субсидії з боку держави для розвитку інноваційних підприємств	Великобританія, Німеччина, Італія, Франція, Канада, США
Держзамовлення інноваційних розробок	Україна, США (деякі окремі галузі)
Прискорення амортизації на обладнання для інноваційних підприємст	Німеччина, Італія, США
Використання різних видів страхування	Україна, Німеччина
Дотації з боку держави для підприємств, що виконують наукові розробки	Німеччина, Франції, Ізраїль
Державні гарантії перед кредитними установами	Україна, Японія

Аналізуючи табл.1, можна побачити, що Україна згідно законодавству, використовує майже усі зазначені способи зовнішнього стимулювання інноваційного розвитку підприємств, крім дотацій, субсидій з боку уряду країни. На практиці, в Україні широкого використання не має спосіб прискореної амортизації на обладнання та машини для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Зрозуміло, що в світі існує набагато більше способів стимулювання інноваційного розвитку підприємств, ніж зазначено у табл. 1, та більша кількість країн їх використовує, але зазначені мають найбільше значення для проведення порівняльного аналізу. Україна має постійно удосконалювати та збільшувати кількість зовнішніх стимулів для розвитку інновацій у країні.

Стимулювання інноваційного розвитку в організації проявляється за допомогою: матеріальне стимулювання персоналу—основна заробітна плата, додаткова оплата праці, преміювання, надбавки; нематеріальне стимулювання—оголошення подяки, нагородження почесними грамотами, присвоєння почесних звань, представлення до урядових нагород. Інноваційний підхід в стимулюванні праці передбачає: страхування, медичне обслуговування, навчання за рахунок фірми, пільги на харчування, стимулювання гнучкого графіку роботи, оплата транспортних витрат, участь у акціонерному капіталі та прибутках компанії та інше [3, с. 215].

Процес стимулювання персоналу, що займається інноваційною діяльністю має у своєму складі додаткові стимули: оплата членства у наукових товариствах, оплата участі у наукових конференціях, залучення до участі в нарадах вищого керівництва, право самостійності у виборі наукової тематики досліджень, заохочення групової роботи та інше [2, c.149-153].

Заохочення та підтримка інновацій має велику кількість різноманітних форм, що забезпечує їх ефективне використання у будь-якому економічному становищі підприємства. Високий рівень інноваційного розвитку вимагає стратегічного бачення, скоординованої діяльності уряду та суб’єктів господарювання.

Література:
1. Соловйов В.П. Конкуренція в умовах інноваційної моделі розвитку економіки / Під наук. ред. доктора економічних наук Б.А. Малицького. – К.: Фенікс, 2009. – 165 с. 

2. Чухрай Н.І. Товарна інноваційна політика: управління інноваціями на підприємстві: Підручник / Н.І. Чухрай, Р. Патора. – К.: Кондор, 2006. – 398 с.

3. Ильенкова С.Д. Инновационный менеджмент. Ученик / Под ред. С.Д. Ильенковой – М.:ЮНИТИ, 2001. – 327 с.

4. Мазур И. И., Шапиро В. Д., Ольдерогге Н. Г. Эффективный менеджмент: Учеб. пособие для вузов / Под общ. ред. И. И. Мазура. – М.: Высшая школа, 2008. – 555 с.

5. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент. Учеб. пособие для вузов. - М.:ЮНИТИ – ДАНА, 2001. – 446 с.