Колесник Р.В., Ковальчук О.Є.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Науковий керівник к.е.н., доцент ГарбарВ.А.

Проблеми стратегічного управління розвитком підприємства в умовах ринкової економіки України.

Актуальність теми. Становлення та розвиток нашої економіки визначає об’єктивну потребу переосмислення трансформаційних процесів виробничо-комерційних систем різних рівнів. Практично повна відсутність комплексних наукових розробок, спрямованих на вирішення проблем управління розвитком, не дає змогу вирішувати проблемні питання на базі накопиченого досвіду, сучасного стану і стратегічних цілей діяльності суб’єктів господарювання.

За умов зростання рівня конкуренції на товарних, технологічних і фінансових ринках набуває особливої актуальності необхідність розробки високоякісних стратегій розвитку підприємств. У наукових працях з цієї проблематики дослідження процесів змін у виробничо-комерційних системах пов’язані з категорією “розвиток”. Традиційно виділяються такі прояви загальносистемного феномену розвитку як “організаційний розвиток”, “науково-технічний розвиток”, “техніко-технологічний розвиток”, “стратегічний розвиток”, "соціальний розвиток" й інше. При цьому майже не проводяться дослідження системних особливостей процесів розвитку підприємства, їх зв’язку з багатьма суміжними і, на перший погляд, автономними економічними явищами, не розробляються методики оцінки його ефективності та комплексні механізми управління цими змінами.

Дослідження проблеми. В економічній літературі теоретичні і методичні аспекти стратегічного менеджменту й управління розвитком досліджувалися такими вченими, як А. Аакер, І. Ансофф, К. Боумен, В. Василенко, А. Градов, Ю. Іванов, Е. Коротков, А. Зуб, М. Кизим, Ю. Кристек, Л. Лігоненко, Б. Мільнер, Г. Мінцберг, В. Пономаренко, О. Пушкар, К. Ру-Дюфор, А. Слаттер, О. Тищенко, А. Томпсон, А. Дж. Стрікленд, О. Тридід, З. Шершньова та ін. У країнах СНД ця проблематика висвітлюється в працях Г. Клейнера, Є. Маймінаса, Л. Євстігнєєвої і Р.Євстігнєєва, Л. Гітельмана, А. Тріфілової, І. Афоніна, А. Богатко, Т. Солодової, С. Ситнікової, О. Лавізіної. Зарубіжними вченими більше уваги приділено еволюційним аспектам діяльності підприємства, що характерно також для російських авторів. Вітчизняні автори більшою мірою звертаються до окремих аспектів розвитку підприємства – інноваційного, інвестиційного, економічного[3].

Метою статті є визначення основних проблем стратегічного управління розвитком підприємства в умовах ринкової економіки України та пошук шляхів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. В умовах розбудови ринкової економіки в Україні розвиток підприємств є рушійною силою економічного прогресу та саморегулювання ринкових відносин. Складність і багатоаспектність розвитку підприємства вимагає системного підходу до визначення його сутності та формування стратегії. Тому під розвитком підприємства запропоновано розуміти кількісно-якісні зміни, що приводять до підвищення його стратегічного потенціалу шляхом розв’язання протиріч між внутрішнім і зовнішнім середовищем. Перевагою уточненого визначення є те, що головний акцент ставиться на здатності підприємства оперативно і раціонально приводити внутрішнє середовище у відповідність змінам зовнішніх умов господарювання, забезпечувати достатній рівень розвитку стратегічних ресурсів, конкурентних переваг з метою підвищення стратегічного потенціалу[1].

В сучасних соціально-економічних умовах загострюється проблема формування методичного забезпечення стратегічного управління розвитком промислових підприємств, що можуть перебувати як в стійкому, так і в кризовому стані. Кризові явища в діяльності підприємства є наслідком існування суперечностей, що виникають у внутрішньому середовищі та між суб’єктом господарювання і його зовнішнім середовищем. Накопичення протиріч призводить до ситуації, в якій зміна впливу зовнішніх і внутрішніх факторів не компенсується і викликає певний дисбаланс, в наслідок якого погіршуються результати діяльності підприємства, втрачається стійкість та знижуються можливості щодо подальшого розвитку. Аналіз існуючих способів розвитку показав, що їх можна поділити на такі, що відбуваються через кризу, або нетрадиційне й інтенсивне використання наявних стратегічних ресурсів та зміну оточення. Ґрунтуючись на такому підході, вченими доведено, що розвиток відбувається не скільки через кризи, скільки через подолання певних протиріч. Механізм стратегічного управління розвитком підприємства формується під впливом принципів і вимог стратегічного і антикризового управління, управління ризиком та життєвим циклом підприємства. Зміст стратегічного управління розвитком підприємства полягає в створенні необхідних умов для кількісно-якісних перетворень та координації дій, спрямованих на попередження формування й усунення протиріч, які виникають як у внутрішньому середовищі підприємства, так і внаслідок його взаємодії з зовнішнім середовищем[4].

Зростання конкуренції, швидкі зміни технологій і поколінь техніки, методів організації виробництва, глобалізація економічних відносин знижують ефективність використання традиційних підходів до управління розвитком підприємств і визначають необхідність пошуку нових концепцій забезпечення довгострокової успішності їх підприємницької діяльності. Зростання вимог щодо якості та ефективності усіх без винятку бізнес-процесів підприємств позначається на поглибленні внутрішньофірмової спеціалізації в усіх сферах господарювання, а особливо це стосується управління[2].

Висновки. Підвищення динамічності соціально-економічних процесів спричиняє неможливість формування механізмів управління, які б дозволяли найкращим чином використовувати обмежені ресурси для задоволення необмежених суспільних потреб. За таких обставин зростає значення малих підприємницьких утворень, що володіють найвищим рівнем гнучкості, найкраще враховують мінливі потреби ринку, найефективніше використовують інноваційні рішення у підприємницькій діяльності. Дослідження проблем розвитку виробничо-комерційних систем різних рівнів найчастіше обмежувалося окремими його аспектами: виробничим, технологічним, організаційним, науковим чи іншими. Такий підхід повністю елімінував складні внутрішньосистемні зв’язки цього економічного феномену та унеможливив ефективне управління ним.

Існуючі сьогодні методики оцінки ефективності розвитку малих підприємств не орієнтовані на процес управління цим складним полісистемним утворенням, а виступають лише інструментом одномоментної фіксації досягнутого рівня ефективності. Використання системного підходу дозволило б по-новому переоцінити традиційний інструментарій аналізу та управління процесами змін на сучасних підприємствах за умов нестабільного та висококонкурентного середовища господарювання.

Список використаних джерел:

1. Ансофф И. Стратегический менеджмент. Классическое издание/Ансофф И. – СПб. : Питер, 2009. – 344 с.

2. Богатирьов І.О. Управління розвитком підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук: спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами»/ Богатирьов І.О. – К., 2004. – 28 с.

3. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в XXI веке [Електронний ресурс]/Питер Ф. Друкер Режим доступпу:

http: //books.efaculty.kiev.ua/men/4/

4. Ревенко О.В. Стратегічне управління розвитком підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук: спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами»/ Ревенко О.В. – Харків, 2006. – 23 с.