Ковальчук О.Є., Колесник Р.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Науковий керівник к.е.н., доцент Левчук О.В.

Проблеми ефективного управління державним боргом України

Актуальність теми. В наші дні державний борг є важливою складовою фінансової системи, дієвим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та засобом реалізації економічної стратегії держави. Одним із найважливіших завдань економічної політики держави, головною умовою стабільності її фінансової системи є управління та обслуговування державного боргу. В Україні цей процес має низку проблем, а саме: недосконалістю законодавчої бази, значним обсягом державного боргу та його постійним збільшенням, механізмом реструктуризації боргу і його обслуговуванням, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни.

Дослідження проблеми. Проблема державного боргу вважається досить дослідженою у західній літературі. Значної уваги дослідженню державного боргу та наслідків його існування приділяли Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах сучасних українських та російських економістів зокрема В. Андрущенко, В. Федосов. Вивченню особливостей макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблемі державної заборгованості у перехідний період приділили увагу Т. Вахненко, Є. Гайдар, О. Заруба, З. Луцишин, В. Лисицький. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського. Але слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у даній сфері, а наявне коло публікацій обмежується переважно фрагментарними працями. Тому метою дослідження є висвітлити основні недоліки обліку та звітності з державного боргу та визначити основні напрямки удосконалення державної боргової політики України з позицій наближення її до міжнародних стандартів.

Слід зазначити, що рівень державного боргу України досяг 40% валового внутрішнього продукту (коли за методологією МВФ критичним рівнем вважається 60%) і складає 123,39 (58,17 ?) млрд. доларів США, який протягом останніх років постійно зростає (дані наведені в таблиці 1)

Таблиця 1

Динаміка росту державного боргу України в 2005-2011 рр., млн. дол. США

Показники	На 01.10.2006	На 01.10.2007	На 01.10.2008	На 01.10.2009	На 01.10.2010	На 01.07.2011
Сектор державного управління	9452	10876	11516	15909	23623	27289
Органи грошово-кредитного регулювання	945	540	135	8225	7056	7804
Банки	9641	25808	42134	33984	27914	27477
Інші сектори	24531	33890	43969	41468	47598
Прямі інвестиції: міжфірмовий борг	1666	3109	4685	5209	5437	6494
Валовий зовнішній борг	46235	74223	102439	104795	11628	123378

Сьогодні в українському законодавстві немає спеціального правового акта, який би визначав порядок утворення і погашення державного боргу. Якщо звернутися до визначення терміну “державний борг” згідно наявного вітчизняного законодавства і відповідно загальноприйнятій міжнародній практиці, то можна відмітити яскраво виражені протиріччя у трактуванні даного поняття. Зокрема, українське законодавство не передбачає включення до складу державного боргу боргових зобов’язань місцевого самоврядування та державних підприємств. У світовій практиці державний борг є сукупністю зобов’язань не лише уряду, а всіх державних органів, включаючи зобов’язання урядів місцевої влади та зобов’язання підприємств, котрі знаходяться у державній власності або контролюються державою. Тут мається на увазі прямий борг. Вагомим недоліком українського трактування “державного боргу” є те, що реальні обсяги боргових зобов’язань та запозичень державних підприємств не враховуються при прогнозування основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України, що створює суттєві ризики їх дотримання.

Наступна проблема полягає в тому, що уряд України не здійснює належного обліку умовного боргу та оцінку його впливу на державні фінанси. Умовний борг є потенційним боргом і визначається зобов’язаннями нинішнього або попереднього уряду і може стати реальним у разі настання певних завчасно визначених майбутніх подій [6]. При цьому умовний борг в складі реальних державних фінансових зобов’язань не включають до складу державного боргу, хоча періодично та частково ним обслуговуються, що може спричинити нову боргову кризу. Зокрема, не береться до уваги заборгованість за зобов’язаннями держави з виплат втрат громадян від знецінення грошових заощаджень, заборгованість із соціальних виплат, відстрочену заборгованість за внесками України до міжнародних організацій тощо. Тим паче, що до цього можна додати проблему наявного дефіциту Пенсійного фонду України, джерелом фінансування якого є державний бюджет.

Політика управління державним боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу в міжсекторальному і у між поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок. Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

   Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов'язаннями держави. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Тому що в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Висновки. Отже, з метою покращення управління державним боргом органам державної влади необхідно: прискорити розгляд проекту ЗУ “Про державний борг” з урахуванням міжнародних стандартів, передбачивши розширення бази вимірювання державного боргу через включення в неї зобов’язань органів місцевого самоврядування та державних підприємств; утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов’язаних з його обслуговуванням; підвищити частку внутрішньої заборгованості в структурі державного боргу, скоротивши зовнішню, що зменшить залежність України від іноземного капіталу і дасть змогу паралельно зменшити валютні ризики і сприяти розбудові фінансового ринку; запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов’язаннями, що можуть вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом; встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг.

Список використаних джерел:

1. Бабчук К.Л., Мацедонська Н.В. Державний борг України: механізм управління та обслуговування // [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/

2. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту. // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №3. – С. 17-19.

3. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії. // Економіст. – 2006. - №3. – С.24-26.

4. Мних А.М. Проблема зовнішньої заборгованості та методи її розв'язання // Економічна наука. - 2009. - № 12. - С. 47-48.

5. Семко Т.В., Покутня М.В. Вплив державного боргу на стійке функціонування національної економіки // Економіка, фінанси, право. - 2010. - №6. - С. 6-11.

6. http://www.bank.gov.ua – Національний Банк України