Економічні
науки / 15. Державне регулювання економіки
к.е.н.,
доц. М.В. Корягін
Львівська комерційна академія, Україна
Розбудова в
Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки істотно вплинула на
активізацію місцевих
бюджетів як автономних фінансових інституцій. Це виявилося у прийнятті низки
нормативних документів, які регламентують діяльність органів місцевої влади та
місцевого самоврядування загалом та їх фінансову компетенцію зокрема. З огляду
на відсутність в Україні практичного досвіду з окресленої проблематики,
законодавча база зазнавала частих змін і доповнень, що прямо чи опосередковано
були пов’язані з фінансово-господарською діяльністю територіальних колективів.
На сьогодні ситуація з правовим забезпеченням
відносно стабілізувалася. Бюджетний кодекс України [1], який був підписаний
Президентом України 08.07.2010 р. і набрав чинності з 01.01.2011 р. увібрав у
себе весь попередній досвід державного та локального бюджетування в Україні, а
також став тим основоположним фінансовим документом, що стабілізував бюджетний
процес, а в комплексі з Податковим кодексом задекларував чіткий і прозорий
розподіл власних і закріплених податкових надходжень не лише між державним і
місцевими бюджетами, а й між усіма, без винятку, рівнями місцевих бюджетів,
надавши при цьому пріоритет базовій їх ланці – бюджетам місцевого
самоврядування.
Даючи загальну оцінку Бюджетного кодексу
необхідно наголосити на тому, що бюджетні нововведення в частині місцевих
бюджетів мають цілісний та системний характер і спрямовані на формування
прогнозованої бюджетної політики, регіональне економічне зростання, збільшення
фінансової достатності місцевих бюджетів та вдосконалення міжбюджетних
відносин, хоча ефективність регламентованого законодавством бюджетування
залежатиме не стільки від його якості як юридичного акту, а, насамперед, від
раціональності впровадження бюджетних норм у чинну практику організації
фінансових відносин на всіх, без винятку, рівнях управління.
Аналізуючи основні положення
забезпечуючої частини Бюджетного кодексу, необхідно зазначити, що саме в ній
знайшов своє чітке відображення понятійний апарат бюджетних дефініцій. Так, у
статті 2 “Визначення основних термінів” проведено
розмежування між загальним поняттям “місцеві бюджети” та їх базовою
ланкою “бюджети місцевого самоврядування”. Останні є лише частиною локальної
складової бюджетної системи і згідно підпункту 2 зазначеної статті включають
бюджети територіальних громад сіл, їх
об’єднань, селищ, міст (у т. ч. районів у містах). За правовим статусом бюджет
місцевого самоврядування – це план формування та використання фінансових
ресурсів територіальної громади (крім їх децентралізованої частини, фінансовою
базою якої є доходи та грошові нагромадження комунальних підприємств та
підприємств місцевого господарства, що здійснюють свою фінансово-господарську
діяльність під юрисдикцією органів місцевого самоврядування). До сфери
фінансових повноважень місцевих бюджетів базової ланки входить забезпечення
реалізації низки функцій і завдань, які конституційно закріплені за місцевою
владою як власні, або ж передані їй на засадах делегування.
У контексті організації бюджетного
процесу органам місцевої влади та місцевого самоврядування надається право
самостійного складання, розгляду, затвердження, виконання відповідних
територіальних бюджетів, а також контролю за їх виконанням та отриманням у
встановлені терміни і в необхідних обсягах звітності про стан виконання
бюджетів.
У підпункті 34 статті 2 Бюджетного
кодексу наводиться узагальнене визначення поняття “місцеві бюджети”, де
останні, зокрема, характеризуються як сукупність бюджету Автономної Республіки
Крим, обласних, районних бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування [1]. На
наш погляд, саме ця законодавча норма уточнює сферу дії статті 142 Конституції
України, якою встановлено матеріальну і фінансову основу місцевого
самоврядування, серед складових якої визначено також і доходи місцевих
бюджетів; статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, де,
зокрема, зазначено: “бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) – це
план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення
функцій та повноважень місцевого самоврядування”. У Законі України “Про місцеві
державні адміністрації” термін “місцеві бюджети” взагалі не застосовується: у
пункті 1 статті 18 при визначенні повноважень у галузі бюджету й фінансів
сказано, що місцева державна адміністрація складає й подає на затвердження ради
проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання (у зв’язку з чим можна
вважати, що бюджет може бути районним чи обласним відповідно до
територіально-адміністративного статусу адміністрації). Отже, у новій редакції
Бюджетного кодексу зведено в єдине ціле всю понятійно-нормативну базу, що
регламентує теоретико-методологічні засади становлення та розвитку інституту
місцевих бюджетів, чітко прописано саме ті норми, які не знайшли необхідного
правового наповнення в Конституції та інших актах вищої юридичної сили.
Наприклад, юридично підтверджено різний статус місцевих бюджетів загалом та
бюджетів місцевого самоврядування зокрема, які в Законі України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ототожнюються.
Формування місцевих бюджетів здійснюється
шляхом застосування єдиної бюджетної класифікації, державних стандартів
соціальної забезпеченості та ін. Основними джерелами бюджетних надходжень
виступають податки, неподаткові надходження, що мобілізуються як власні (ті, що
не враховуються при визначенні обсягу дотації вирівнювання), так і закріплені
(ті, що враховуються при визначенні обсягу дотації вирівнювання, формуючи при
цьому кошик доходів місцевого бюджету) доходи, міжбюджетні трансферти з
державного бюджету або місцевих бюджетів вищого рівня управління, надходження й
витрати на виконання повноважень. Органи влади Автономної Республіки Крим,
місцевих державних адміністрацій (обласних і районних) та органи місцевого
самоврядування наділені правом самостійного використання бюджетних коштів
шляхом реалізації своїх видаткових повноважень згідно Конституції України та чинного
бюджетного законодавства.
Отже, нормативна база
місцевих бюджетів в Україні ґрунтується на таких основних нормативно-правових
актах як: Конституція України, Закон України “Про місцеве самоврядування в
Україні”, Бюджетний кодекс України, щорічних законах України “Про Державний
бюджет України” та ін. Вона забезпечує понятійний апарат бюджетних дефініцій,
розвиток бюджетних відносин, регламентацію бюджетного процесу і вдосконалення
структурної моделі місцевих бюджетів, виходячи з обсягів конституційних повноважень
регіональних і місцевих органів влади та управління.
Література
1. Бюджетний кодекс
України. Закон України від 08.07.2010 р. № 2456-VI // Відомості Верховної Ради
України. – 2010. – № 50-51.
2. Кириленко О. П.
Місцеві фінанси: підручник / О. П. Кириленко. – К.: Знання, 2006. – 677 с.
3. Анвар
Шах. Управление на местном уровне в индустриально развитых странах / Шах Анвар
. – [пер. с англ.] – М.: Весь мир, 2010. – С. 52-58.
4. Gerasimos A. Gianakis. Local Government Budgeting / Gerasimos A.
Gianakis (Author), Clifford Mccue (Author), Clifford P. McCue (Author). –
Praeger Paperback January 30th 1999. – 208 pages.