Економічні науки /1.
Банки і банківська система
Хвалінський С.
міжнародних відносин
НАН України
Узагальнені уроки світової фінансової
кризи для банківського сектору
Банківський сектор найбільше потерпів від кризи – світова практика свідчить, що підтримка банківського сектору в країнах, які підпали під дію кризи, посіла головне місце в національних антикризових програмах. На її реалізацію у світі були витрачені величезні фінансові ресурси. За оцінками, без урахування короткострокових зобов’язань витрати на реалізацію антикризових програм в банківському секторі склали до ВВП: Європа в цілому – 27,3%, ЄС – 27,9% [1]. Таким чином вдосконалення регуляторної системи банківського сектору є актуальним завданням. Отже, які уроки винесені з попередньої хвилі кризи 2008-2010рр.
По-перше,
варто звернути увагу на макроекономічну політику в тій частині, що стосується
банківського регулювання. Дослідження свідчать, що облікова ставка не є хорошим
інструментом для боротьби з надмірним рівнем лівериджу, прийняттям надмірних
ризиків чи спекулятивними збуреннями на ринках активів [2]. Навіть якщо висока
облікова ставка знизить завищені ціни на активи, вона неминуче справить тиск на
ділову активність. Тому для зниження рівня лівериджу можна підняти вимоги до
капіталу, для підвищення ліквідності – збільшити норму ліквідності, для
стримування росту цін на житло – зменшити значення відношення
“кредит-вартість”, для стримування зростання цін на акції – збільшити
маржинальні вимоги. Дослідження свідчать, що ці інструменти справляють кращий
цільовий вплив на об’єкт регулювання ніж облікова ставка.
По-друге,
потребують вдосконалення принципи регулювання та нагляду. Так, периметр
регуляторного впливу повинен поширюватись на діяльність, що несе в собі
системні ризики. Фінансова діяльність, що несе в собі такі ризики повинна
регулюватись, і в окремих випадках може бути введений безпосередній нагляд.
Якщо такої необхідності немає, можна обмежитись збиранням та оприлюдненням
даних стосовно такої діяльності (в межах законодавства, не порушуючи комерційну
таємницю). Окрему увагу в цьому питанні слід приділити рейтинговим агентствам.
Фінансова криза виявила, що вони можуть вдаватися до упередженого оцінювання
певних інституцій. Для подолання морального ризику наглядовим органам слід
ліцензувати рейтингові агентства і відкликати ліцензії у випадку неетичної
поведінки. Деякі автори пропонують поряд з приватними агентствами створити
державні, але варто зауважити, що і вони не можуть бути захищені від тиску та
морального ризику [3]. На нашу думку ефективніше використати конкуренцію на
ринку рейтингових послуг. Наприклад, ввести заборону на перевірку однієї і тієї
ж фінансової установи одним і тим же рейтинговим агентством два рази поспіль.
Це усуне стимули для рейтингового агентства підмальовувати результати після
наданих рекомендацій. Також регулюючі органи повинні створювати мотиви для всіх
інституцій, що є джерелами системного ризику, враховувати можливі збитки від
цього ризику в бізнес-плануванні та ризик-менеджменті. Нагляд повинен бути
зосередженим більшою мірою на тій діяльності, яка несе більший системний ризик
і в разі необхідності мусять бути застосовані швидкі і результативні заходи
впливу. Дієвим інструментом для оцінки поточного стану певної інституції є
стрес-тестування, що добре зарекомендувало себе під час кризи [4]. Також
наглядові органи повинні всіляко підтримувати ринкову дисципліну. Можна
дозволяти банкрутства окремих, неефективних установ за умови, що не буде
викликано ефекту “доміно”. В таких випадках зручно використовувати практику
злиттів та поглинань в банківському секторі. Також підсилюють ринкову
дисципліну відкритість і прозорість нагляду і ведення бізнесу. Такі заходи
знизять стимули банківського менеджменту до прийняття надмірних ризиків. Необхідно
відмовитись від беззастережної підтримки та порятунку великих інституцій
(принцип “too big to fail”). Вплив конкретної інституції на банківський сектор
має визначатися не стільки розміром її капіталу, скільки диверсифікацією
діяльності – банкрутство інституції з низькою диверсифікацією істотно не вплине
на банківську систему [5]. Крім того, в менеджменту не буде стимулів для
“роздування” капіталу, для прийняття надмірних ризиків великими інституціями.
Поряд із наглядом за банківським сектором наглядові органи мають намагатися
виявляти і виправляти власні недоліки, оскільки фінансові інновації часто
випереджають стабілізаційні заходи регулюючих органів, а самі органи підвладні
тиску з боку ділових кіл і політиків [2]. Також важливо розробити таку систему заходів
з подолання кризи, яка міститиме спеціальний режим допомоги дійсно системно
важливим інституціям [5].
Зважаючи
на глобальну природу банківської діяльності варто створити міжнародну систему
фінансового нагляду. В цьому ключі можна гармонізувати основні вимоги до
капіталу, ліквідності, лівериджу. В разі створення такої системи на глобальному
рівні можна буде досягнути ефекту від введення жорсткіших обмежень щодо ведення
певних видів фінансової діяльності, обмежити можливості для регуляторного
арбітражу.
По-третє,
згадуючи про об’єднання наглядових зусиль на міжнародному рівні варто звернути
увагу на стандарти, що розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду
(Базель І, ІІ, ІІІ). Під час кризи, та в посткризовий період неодноразово
лунала критика Базелю ІІ [5-6]. Базель ІІ провалився з двох причин:
неспроможність спостерігати за основними показниками пам’ятаючи про ризики, які
несе конкретна інституція для системи та не усвідомлення обмежень моделей
ризику. Більше того, банки прийняли Базель ІІ, оскільки сподівались, що
зважування ризиків не потребуватиме більших вимог до капіталу ніж в Базелі І.
Криза показала, що система регулювання банків Базель ІІ не була в змозі
виміряти ризик для окремих інституцій і для системи та не змогла управляти фінансовими
інноваціями [5]. Так, науковець П. Гроу ставить під сумнів саму можливість
роботи системи банківського регулювання Базель, оскільки вона базується на
припущенні про ефективність фінансових ринків, а це припущення має бути
відхилене [6]. Крім того існує проблема конфлікту інтересів: наглядовим органам
не слід довіряти розробленим банкірами складним моделям управління ризиком,
оскільки у останніх є сильні стимули приховувати свої реальні ризики. Крім
того, стверджує науковець, банки, що оперують на фінансових ринках підвладні
впливу “бумів” і обвалів. Цей факт породжує велику кількість ризиків, які
потенційно не можуть бути оцінені. Тому варто відмовитись від підходів,
запропонованих базельськими угодами і повернутись до “вузьких банків”.
Погоджуючись зі слушністю і доречністю точки зору П. Гроу, зауважимо, що банки
ніколи не погодяться на такі обмеження і тому не допустять введення такого
підходу.
Література
1.
Економічна криза в
Україні: наслідки та ефективність антикризової політики /
Центр економічного розвитку. –
Київ, грудень 2009
2.
Claessens S.
Lessons and Policy Implications from the Global Financial Crisis / Stijn
Claessens, Giovanni Dell’Ariccia, Deniz Igan, Luc Laeven // IMF Working papers.
– 2010. – № 10/44. – р. 41
3.
Cukierman А.
Reflections on the Crisis and on its Lessons for Regulatory Reform and for
Central Bank Policies /Alex Cukierman// After the Big Bang: Reshaping Central
Banking, Regulation and Supervision: theses of lecture, (June 18-19 2009). –
Milan: Bocconi University, 2009. – p. 28
4.
Vincenzo А.
Lessons learned from the financial crisis for financial stability and banking
supervision / Alessio De Vincenzo, Maria Alessandra Freni, Andrea Generale,
Sergio Nicoletti Altimari, Mario Quagliariello // Questioni di Economia e
Finanza. – 2010. – № 76. – р. 32
5.
Dewatripont M.
Balancing the banks: global lessons from the financial crisis / Mathias
Dewatripont, Jean-Charles Rochet, Jean Tirole. – Princeton: Princeton
University Press, 2010. – 149 р.
6.
Grauwe Р. Lessons from the banking crisis: a return to narrow banking
/Рaul de Grauwe // CESifo DICE Report. – 2009. – №2. – Р. 19-23