Экономические науки/3. Финансовые отношения

 

Бурлака Т.В., Слівінська А.В.

Науковий керівник: к.г.н., доцент Поліщук В. М.,  

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Роль фінансового посередництва на фінансовому ринку України

 

Важливе місце в акумуляції грошових коштів належить фінансовим посередникам. На сьогодні зростає увага до інститутів фінансового посередництва, їхньої ролі й місця у взаємодії з реальним сектором економіки у зв’язку із потребою створення системи забезпечення підприємств реального сектору економіки як короткостроковими, так і довгостроковими фінансовими ресурсами. Проте через повільну трансформацією економіки, низький життєвий рівень населення та незначні грошові заощадження діяльність вітчизняних фінансових посередників в Україні не є активною. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє посиленню конкуренції між ними, а, отже, і зниженню ціни на фінансові послуги, які вони надають. Зважаючи на це, актуальним є дослідження ролі посередництва та можливих його видів, що дасть змогу підвищити ефективність їхньої діяльності на ринку фінансових послуг.

Метою дослідження виступає узагальнення існуючих теоретичних підходів до сутності фінансового посередництва, визначення його функцій, ролі і місця на фінансовому ринку країни.

 Питання щодо значення фінансових посередників і доцільність їх діяльності розглядало багато вітчизняних дослідників і вчених, такі як Корнєєв В., Школьник І., Бєлєнький П., Версаль Н., Ходаківська В., Герасимова С., Зубик С., та інші.

Фінансове посередництво послідовно розвивається разом із поглибленням розподілу праці у сфері обслуговування потреб економічних контрагентів  щодо збереження та примноження первісної вартості фінансових і матеріальних активів, поступово виокремлюючись у самостійний вид економічної діяльності.

Фінансове посередництво означає професійну діяльність банківських і небанківських фінансових установ щодо задоволення економічних потреб клієнтів шляхом надання їм відповідних фінансових послуг. Сукупність банківських і небанківських фінансових установ як економічних одиниць сектору фінансових корпорацій прийнято називати фінансовими посередниками.

Фінансові посередники є спеціалізованими професіональними операторами фінансового ринку – кредитно-інвестиційними установами, що пропонують і реалізують фінансові послуги як особливий товар на умовах провадження виняткових і поєднаних видів діяльності.

Потужним важелем регламентації функціонування фінансових посередників є заборона їхньої виробничої й торговельної діяльності (торгівлі нефінансовими активами).

Фінансові посередники виступають продуцентами фінансових послуг і одночасно дистриб’юторами фінансових ресурсів при переміщенні останніх між учасниками ринку. Їхнє призначення полягає в поєднанні економічних інтересів постачальників і споживачів фінансового капіталу шляхом впровадження відповідних фінансових послуг. А головним завданням фінансових посередників є спрямування руху капіталу до найефективніших його споживачів. При цьому основою функціонування посередницьких структур є як реалізація прямих кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє  фінансування клієнтів, так і заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов’язань. Логічно, що при оперуванні фінансовими ресурсами предметом діяльності фінансових посередників виступають такі активи, як цінні папери і гроші. [3]

Фінансові посередники – це фінансові установи, які здійснюють спеціалізоване та універсальне обслуговування учасників ринку з приводу акумуляції вільних грошових коштів з метою отримання прибутку та задоволення потреб учасників фінансових відносин.

Розкриття сутності фінансового посередництва неможливе без урахування його важливих функцій у економіці. Аналіз наукових джерел засвідчує поділ функцій фінансового посередництва на дві великі групи. До першої з них належать функції, які характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, а саме:

- трансформація заощаджень у інвестиції;

- формування процесу перерозподілу й мобільності капіталу;

- зниження процентних ставок.

До другої групи належать функції, які характеризують ряд специфічних завдань фінансового посередництва. Це, зокрема:

- подолання проблеми асиметричної інформації та морального ризику;

- інформаційна функція;

- моніторинг та управління ризиками інвестування;

- економія на масштабних операціях;

- сприяння обміну товарів і послуг. [4]

Вирізняють два основні види фінансового посередництва: фінансове посередництво між платником та одержувачем коштів (посередництво у розрахунках); фінансове посередництво між позичальником та кредитором (посередництво у кредитуванні). У свою чергу, кожному виду посередництва притаманні певні особливі функції, відповідні фінансові посередники, а відтак фінансові інструменти.

Основними функціями фінансового посередництва у розрахунках є:

- розрахункові – переказ коштів від платника на користь одержувача;

- інформаційно-консультаційні – пошук і надання інформації щодо надійності платника, а також надання рекомендацій щодо форм, інструментів розрахунків у кожному конкретному випадку тощо.

Фінансових посередників відповідно до обсягу виконуваних ними функцій у цьому випадку можна поділити на дві важливі групи:

- фінансові посередники, які виконують повний спектр функцій, насамперед здійснюють переказ коштів за наказом клієнта;

- фінансові посередники, які виконують лише консультативну та інформаційну функції. [2]

Виконання фінансовими посередниками специфічних функцій пов’язане з особливостями функціонування ринкової економіки. Враховуючи відсутність повної поінформованості власників фінансових ресурсів про стан справ окремого позичальника та впевненості у виконанні ним своїх зобов’язань, індивідуальні інвестори меншою мірою схильні інвестувати в цінні папери реального сектору економіки, ніж у «похідні зобов’язання» фінансових посередників, які постійно накопичують, аналізують і корегують інформацію про потенційні об’єкти інвестування. Саме тому в суспільстві формується так звана коаліція власників інформації в особі об’єднання фінансових посередників.

Така спеціалізація є доступною фінансовим посередникам не лише завдяки їхній здатності мінімізувати витрати на моніторинг інвестиційних проектів, а й тому, що, будучи безпосередніми професійними учасниками ринку, вони краще за інших володіють досвідом здійснення реальних фінансових операцій і працюють з інформацією в режимі реального часу як «покупці» і «продавці» інструментів фінансового ринку. Фінансові посередники мають можливість покривати інвестиційні ризики, мінімізуючи витрати на моніторинг, їх діяльність на фінансовому ринку є більш ефективною, ніж діяльність індивідуальних інвесторів.

Отже, практичне значення діяльності фінансових посередників полягає в забезпеченні зростання обсягів залучених фінансових ресурсів та поліпшенні механізмів їх трансформації в реальний сектор економіки завдяки їх природній здатності та ефекту масштабу долати асиметричність інформації та проблеми морального ризику, знижувати трансакційні видатки інвестування тощо. [4]

Фінансові інститути у країнах з розвиненою економiкою здійснюють перерозподіл фінансових активів між учасниками фінансового ринку, сприяючи їх заощадженню. Україна належить до країн, економіка яких розвивається, а, отже, фінансове посередництво перебуває на початкових етапах розвитку. Сьогодні, на ринку України фінансовими посередниками є такі банківські установи, як ПАТ «Кредобанк», «Родовід банк», «Укрексім банк», «Форум банк», «Приват анк», «ProCreditBank» тощо.

Найгострішими проблемами, які гальмують зростання рівня конкурентоспроможності української системи фінансових посередників та перешкоджають їм належним чином забезпечувати потреби економіки є:

1. Брак чітких пріоритетів розвитку: на що він повинен бути зорієнтований, які етапи належить пройти і яких результатів має бути досягнуто по їх завершенню;

2. Недосконалість організаційних засад розвитку: нерозвинута ланка інвестиційних посередників – венчурних та інвестиційних фондів, фактично не функціонує система недержавного пенсійного забезпечення, дуже слабо розвинений страховий бізнес, хоч банківська система  є найрозвинутішою ланкою фінансової сфери, проте також має ряд недоліків;

3. Брак політичної стабільності у країні, що стримує іноземних інвесторів від вкладення коштів у фінансову систему;

4. Відносно низький рівень конкурентоспроможності українських фінансових посередників порівняно із зарубіжними, що може призвести до поступового витіснення або викупу вітчизняних фінансових інституцій;

5. Недосконалість регіональної інфраструктури;

6. Недосконалість рівня капіталізації, що не дає змоги вітчизняним фінансовим посередникам витримувати конкурентну боротьбу з аналогічними іноземними інституціями;

7. Відносно низький рівень якості послуг, що надаються, та їх відносно висока вартість. [1]

Висновки. Фінансові посередники, особливо фінансово-консалтингові посередники забезпечують узгодження інтересів інвестора і вкладника. Найзначущішими фінансовими посередниками залишаються комерційні банки. В Україні до нинішнього часу невирішеними є питання діяльності різних видів фінансового посередництва (страхового посередництва, недержавних пенсійних фондів, та ін.). Діяльність небанківських фінансових посередників є дуже непрозорою, оскільки відсутні систематизовані дані не лише щодо обсягів здійснюваних ними операцій, а й щодо їх кількості. Наразі рівень конкурентоспроможності системи фінансових посередників України є доволі низьким порівняно із світовим досвідом, що пояснюється низкою проблем і недоліків. Отже, важливим для розвитку посередництва на фінансовому ринку України стає створення умов для роботи фінансово-інноваційних груп і визначення єдиної державної позиції щодо залучення до системи фінансових посередників іноземних установ, механізму стимулювання їх інвестиційної діяльності і шляхів мінімізації ризиків.

 

Література:

1. Бєлєнький П., Другов О. Розвиток  системи фінансових посередників України в умовах посилення глобалізаційних процесів // Вісник НБУ. – 2007. - № 12. – С. 30-33.

2. Версаль Н.І. Фінансове посередництво в Україні: теоретичні та практичні аспекти // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С. 99-108.

3. Корнєєв В.В. Модифікація форм фінансового посередництва в Україні // Фінанси України. – 2008. - № 1. – С. 77-85.

4. Школьник І.О., Семеног А.Ю. Взаємодія інститутів фінансового посередництва з реальним сектором економіки. – 2011. - № 1. – С. 83-93.